Дивідендна політика банку

Під дивідендною політикою розуміють механізм формування частки прибутку, що виплачується власнику відповідно до частки його внеску в загальну суму власного капіталу банка.

Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власника і майбутнім її зростанням, яка максимізує ринкову вартість банку і забезпечує його стратегічний розвиток.

Виходячи з цієї мети поняття дивідендної політики може бути сформульовано таким чином: дивідендна політика є складовою частиною загальної політики управління прибутком, що полягає в оптимізації пропорцій між частинами прибутку, що споживається і капіталізується з метою максимізаціїринкової вартості банку.

Існує три основні підходи до формування дивідендної політики - «консервативний», «помірний» («компромісний») і «агресивний». Кожному з цих підходів відповідає певний тип дивідендної політики.

L Консервативний підхід:

Залишкова політика дивідендних виплат припускає, що фонд виплати дивідендів утворюється після того, як за рахунок прибутку задоволена потреба у формуванні власних фінансових ресурсів, що забезпечують реалізацію інвестиційних можливостей.

Переваги політики цього типу:

- забезпечення високих темпів розвитку банку;

- підвищення його фінансової стійкості.

Недоліки:

- нестабільність розмірів дивідендних виплат;

- непередбачуваність формування їх розмірів у майбутньому періоді та навіть відмова від їх виплат у період високих інвестиційних

можливостей;

- як результат - негативний вплив на формування рівня ринкової ціни

акцій.

Така дивідендна політика використовується звичайно лише на ранніх стадіях розвитку, пов’язаних з високим рівнем інвестиційної активності.

Політика стабільного розміру дивідендних виплат припускає виплату їх незмінної суми впродовж тривалого періоду (при високих темпах інфляції сума дивідендних виплат коригується на індекс інфляції).

Переваги політики:

- надійність, яка створює відчуття впевненості у акціонерів у незмінності розміру поточного доходу незалежно від різних обставин;

- стабільність котирування акцій на фондовому ринку.

- слабкий зв'язок з фінансовими результатами діяльності банку.

Стабільний розмір дивідендних виплат встановлюється звичайно на відносно низькому рівні, що і відносить даний тип дивідендної політики до категорії консервативної, яка мінімізує ризик зниження фінансової стійкості із-за недостатніх темпів приросту власного капіталу.

II. Помірний (компромісний підхід):

Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в окремі періоди (політика « екстра-дивіденду») передбачає стабільну гарантовану виплату дивідендів у мінімально передбаченому розмірі при високому зв'язку з фінансовими результатами діяльності, що дозволяє збільшувати розміри дивідендів у періоди сприятливої господарської кон'юнктури.

Переваги політики:

- надійність;

- стабільність котирування акцій на фондовому ринку.

Недолік:

- при тривалій виплаті мінімальних розмірів дивідендів інвестиційна привабливість акцій знижується і відповідно падає їх ринкова вартість.

Така політика дає найбільший ефект у банківських установах з нестабільним у динаміці розміром формування прибутку.

IIL Агресивний підхід:

Політика стабільного рівня дивідендів передбачає встановлення довгострокового нормативного коефіцієнта дивідендних виплат по відношенню до суми прибутку (або нормативу розподілу прибутку на споживану частину і частину, що капіталізується).

Переваги політики:

- простота формування;

- тісний зв'язок із розміром отриманого прибутку.

Недоліки:

нестабільність розмірів дивідендних виплат на акцію, яка визначається нестабільністю суми отриманого прибутку;

- різкі перепади в ринковій вартості акцій по окремих періодах, що перешкоджає максимізації ринкової вартості;

- генерування високої загрози банкрутства, якщо розмір прибутку істотно варіює в динаміці.

Тільки зрілі установи зі стабільним прибутком можуть дозволити собі здійснення дивідендної політики цього типу. Навіть при високому рівні дивідендних виплат така політика, звичайно, не привертає звичайно інвесторів (акціонерів), що уникають ризику.

Політика постійного зростання розміру дивідендів передбачає стабільне зростання рівня дивідендних виплат з розрахунку на одну акцію. Зростання дивідендів при здійсненні такої політики відбувається, як правило, в твердо встановленому відсотку до їх розміру в попередньому періоді.

Переваги політики:

- забезпечення високої ринкової вартості акцій;

- формування позитивного іміджу у потенційних інвесторів при додаткових емісіях.

Недоліки:

- відсутність гнучкості в її проведенні;

- постійне зростання фінансової напруженості - якщо темп зростання коефіцієнта дивідендних виплат зростає (тобто якщо фонд виплат росте

швидше, ніж сума прибутку), то інвестиційна активність скорочується, а коефіцієнти фінансової стійкості знижуються (за інших рівних умов).

Здійснення такої дивідендної політики можуть дозволити собі реально процвітаючі акціонерні товариства.

2.6.