Заходи позитивної інтеграції: гармоніз ація законодавства

Прагнення сприяти політиці відкритих кордонів у тій мірі, що це могло призвести до руйнування національних систем забезпечення безпеки товарів, затверджених на рівні Співтовариства, поступово призвело до необхідності ЄС зробити рішучі кроки для згладжування можливих негативних наслідків європейської інтеграції.

Внаслідок процесу негативної інтеграції, описаного вище, виникає необхідність зближення законів шляхом позитивної гармонізації. На це є дві причини. „З одного боку, процес розповсюдження інформації про технічні норми та стандарти підкреслив важливу законотворчу діяльність країн-членів та національних органів стандартизації. А з іншого, самого принципу взаємного визнання недостатньо для забезпечення свободи руху товарів. І насамкінець, для певних секторів необхідна спільна нормативна база і вони не можуть розвиватися через розбіжності у законах країн Європи”1.

ехнічна гармонізація законодавства, таким чином, є способом забезпечення взаємного визнання норм. І вона має місце, коли необхідні умови чи суспільні цілі згідно зі ст. 30 (колишня ст. 36) становлять перешкоду свободі руху товарів.

„ ому два процеси - нагляд за національними законами у відповідності до ст. 30 і наст. Римського Договору та підготовка нормативних актів країн Європейського Співтовариства до гармонізації - мають бути максимально взаємоузгодженими, оскільки межею між ними є однакові критерії. Один бере початок там, де закінчується інший”2.

Законодавці Європейського Співтовариства можуть вдатися до двох методів гармонізації законодавства: першого, так званого, традиційного, який ґрунтується на ст. 100, а потім на ст. 100А Римського Договору, і другого, який називається „Новим підходом” і ґрунтується на ст.              100              А Договору.

Незважаючи на те, що ці два методи змінили один одного в часі, перший із них досі використовується у деяких сферах.

Метод гармонізації, що ґрунтується на ст. 100 Римського Договору, залишався керівним принципом дій Європейського

Співтовариства у цій сфері до 1985 року. На його основі було прийнято значну кількість директив щодо зняття внутрішніх бар’єрів на шляху торгівлі промисловими та продовольчими товарами.

Директив із гармонізації, які відносяться до безпеки споживчих товарів, багато і вони досить різні. Вони стосуються різних категорій товарів:              продовольчої, фармацевтичної

продукції, косметичних товарів, небезпечних речовин, продукції автопромисловості тощо. На всі ці сфери в більшій чи меншій мірі розповсюджуються директиви Європейського Співтовариства, в залежності виду гармонізації, який застосовувався Європейським Співтовариством. Гармонізація у сфері усунення технічних бар’єрів на шляху торгівлі може мати різні форми, і бути або повною, або частковою.

Велика кількість започаткованих ініціатив спрямована головним чином на поліпшення процесу надання інформації для споживачів. Тут гармонізація спрямована на умови присвоєння назви товару, його склад, зовнішній вигляд, маркування та пакування. Заходи, що застосовуються в цій сфері, є вертикальними і не передбачають закріплення загальних зобов’язань щодо безпеки товарів; а норми та процеси на галузевому рівні лише частково стандартизовані. Головна мета здійснення таких заходів полягає у знятті бар’єрів на шляху торгівлі і, відповідно, у забезпеченні свободи руху товарів.

„У нормативних актах приводився детальний опис певного товару чи його виду, сировини для майбутньої переробки, технології виробництва та технологічних процесів, які можуть бути використані, методів будівництва чи виробництва, включно із методикою випробувань тощо (...).

им не менше, процес гармонізації наштовхнувся на нездоланні перешкоди через величезний обсяг роботи, яку необхідно було провести: „Недоліки системи регулювання, боротьба політичних груп, які заважали законодавчому процесові Співтовариства, разом із принципом одностайності, передбаченим у ст. 100 Договору про заснування Європейського Співтовариства, поступово звели нанівець потенціал даного інструменту розбудови внутрішнього ринку і значно уповільнили процес інтеграції країн Співтовариства. Зокрема, практика включення до директив детальних технічних специфікацій призвела до значних затримок через необхідність одноголосного прийняття рішень Радою ЄС” .