Новий підхід, визначений Резолюцією від 7 травня 1985 року про гармоніз ацію технічних норм та стандартів
Комісія у своїй Білій Книзі про завершення формування внутрішнього ринку та взаємне визнання включила положення про принцип Нового підходу: „у тих секторах, де бар’єри на шляху торгівлі були створені на основі різноманітних правомірних національних норм щодо захисту безпеки і здоров’я громадян, захисту навколишнього середовища, гармонізація законодавства буде зведена до закріплення основних вимог, відповідність до яких надасть товару право вільного руху всередині Співтовариства”[10].
„ ому процес технічної гармонізації частково залежить від виключень, зазначених у ст. 36, або визначених необхідними умовами”[11].„Новий підхід у розрізі гармонізації технічних норм та стандартів”, затверджений Радою ЄС 7 травня 1985 року , являє собою нову методику гармонізації національних законодавств і є логічним продовженням принципу взаємного визнання.
З цього часу гармонізація має обмежуватись встановленням „необхідних умов” або основних завдань щодо безпеки, яким мають відповідати товари, що виходять на ринок, і таким чином, отримувати право вільного руху всередині Співтовариства. Формування системи технічних норм, якої учасники ринку потребують для виробництва і продажу товарів і які відповідають головним вимогам, затвердженим у директивах, є завданням європейських органів, що діють у сфері стандартизації.
Метод гармонізації, визначений як „посилання на стандарти”, який використовувався у Директиві “про низький струм”[12] ще з 1973 року, декілька років не використовувався: „розмитий статус європейських органів стандартизації та відсутність європейських стандартів змусило органи Співтовариства діяти з певною обережністю по відношенню до даного підходу”[13]. Але до даного методу повернулися, він отримав широку підтримку і був повністю легітимізований у 1985 році.
Використання Нового підходу було навіть спрощене, коли ст.
100А Римського Договору, введена Єдиним Європейським Актом, надала Співтовариству правову основу, яка дозволила приймати відповідну стратегію на основі кваліфікованої більшості голосів, а не, як раніше, одноголосно, як цього вимагала ст. 100 Договору. Дехто віднісся із жалем до цього, оскільки вбачав у таких змінах певний ризик для захисту споживачів. Прагнення обмежити процес гармонізації призвело до певної дерегуляції шляхом передачі повноважень приватним гравцям і, як виявилося, - самим гравцям ринку[14]. Інші ж, навпаки, вбачали в цьому спосіб уникнення ситуації, за якої „Співтовариство стало б певною „гармонізуючою силою”, або навіть гірше - певною державою загального добробуту із намірами державного втручання, централізації, а також гіперактивністю, яка була б більше наслідком формальної доктрини вдосконалення, аніж зацікавленості у служінні суспільству”[15].- Основні принципи
Новий підхід у вигляді гармонізації технічних норм засновується на чотирьох фундаментальних принципах:
- зміст директиви зводиться до перелічення основних вимог до безпеки, яким має відповідати товар з метою його допущення до вільного руху всередині Співтовариства;
- функцію створення системи технічних норм, що дозволить забезпечити відповідність товарів поставленим до них вимогам, покладено на європейські органи стандартизації, головним чином - на Європейський комітет з питань стандартизації (CEN) та Європейський комітет з питань стандартизації в електротехнічній сфері (CENELEC);
- дотримання технічних норм є добровільним за своєю природою; тобто, виробник залишає за собою право виробляти продукцію без дотримання стандартів, затверджених європейськими органами стандартизації, але в такому випадку він буде змушений доводити, що його продукція відповідає необхідним умовам відповідної директиви;
- національні органи виконавчої влади повинні визнавати продукцію, вироблену у відповідності до гармонізованих стандартів (це завіряється маркуванням CE), як таку, що відповідає необхідним вимогам відповідної директиви. Національні органи виконавчої влади не можуть заборонити імпорт товару, що відповідає таким стандартам.
- Переваги
Новий підхід має багато переваг[16]:
- зняття перешкод на шляху законотворчого процесу у Співтоваристві;
- підвищення ефективності і спрощення багатьох директив;
- полегшення адаптації до технічного прогресу;
- надання більшої свободи учасникам ринку.
„Це спрощує процес прийняття директив, які внаслідок цього стають більш простими, і до того ж він надає економічним гравцям більшу свободу дій, оскільки законодавство більше не обтяжене технічними нормами. Це дозволяє повне і просте заміщення національного законодавства відповідними директивами, іншими словами, забезпечує їх уніфікованість. У майбутньому виробник матиме справу із єдиними нормами безпеки для всього Співтовариства і отримуватиме переваги від більшої свободи, що втілюватиметься у виборі технічного рішення. Також важливо зауважити, що цей новий поштовх, який призводить до зосередження більшої уваги на ризиках, аніж на самому товарі, дозволив досягти значного розширення сфери застосування відповідних директив”[17].