Європейська конституціоналізація

Ніццький саміт ознаменував завершення вузькоміжурядо- вого періоду перегляду інституційної системи. Невдоволеність тим підходом до інтеграції, який відтепер сприймається як “деспотичний”, і зростання недовіри до “нерозпізнаного політичного об’єкта”, яким є Європейське Співтовариство, спонукають до пошуків демократичнішого й відкритого до національних парламентів і громадянського суспільства нового шляху, яким пішов Конвент.

Зокрема, спрощення угоди дає можливість роз’єднати її на дві частини, перша з яких стосувалася б загальних принципів, прав і фундаментальних свобод та інституцій і стала б чимось дуже схожим на конституцію (хоча й тут могли б робитися окремі модифікації змісту), яка сприяла б кращому розумінню і сприйняттю системи європейською громадською думкою.

Конституціоналізація Євросоюзу важлива не стільки як мета, скільки як програма реформи, що мала б зумовити ефективніше й демократичніше функціонування системи, щораз більше змушеної керувати різноманітністю й диференційованістю.

Таким чином, наступна угода могла б справді стати “конституційною”, тобто такою, що усунула б теперішній інституційний хаос Євросоюзу та реструктурувала б інституції, сприяючи водночас і політизації системи, та дозволила б краще організувати субсидіарну співпрацю між різними рівнями врядування в системі Євросоюзу80. Очевидно, що національні конституції залишилися б важливими точками відліку в конституційній та адміністративній системі з двох рівнів, організованих на основі принципу “кооперативної субсидіарності”.

Укласти європейську конституцію означає, серед іншого, визначити основу владних повноважень Євросоюзу, краще розподілити повноваження та функції в горизонтальному плані між інституціями Співтовариства та у вертикальному плані між Єв- росоюзом і державами-членами; це означає розвинути й розширити концепцію європейського громадянства, поширити її на всіх легальних резидентів на території Євросоюзу, а не лише на тих, хто має громадянство однієї з держав-членів, використовуючи таким чином об’єднану Європу як потужний фактор інтеграції іммігрантів з-поза меж ЄС; це означає запровадити політичну ієрархію між цілями Євросоюзу та юридичну ієрархію між нормами ЄС; це означає кодифікувати ті опрацьовані Судом ЄС принципи, які зумовлюють специфічність системи, як-от принцип верховенства права Співтовариства або принцип прямої дії.