2.3. Європейський Парламент

Назву "Європейський Парламент" (раніше — "Асамблея") офі- ційно було закріплено  в Єдиному Європейськом у Акті. Хоча з того часу повноваження Європейського Парламенту значн о роз- ширилися , назва "парламент" є досить умовною, оскільки цей орган не є парламентом у тому значенні, як це розуміється в національних законодавствах.

Склад  Європейського Парламенту.  Європейськи й  Парламент складається з представників держав-членів ЄС , кількість яких не має перевищувати  732 особи (ст. 189 Договору про Співто- вариство), за діючим законодавством та  750 — за Лісабонським Договором (кожна держава-член має отримати від 6 до 96 місць в Європейському Парламенті за принципо м дигресивної пропор- ційності).  Члени Європейського Парламенту обираються шляхом прямих загальних виборів на п'ятирічни й строк (ст.  190 (3) Договору про Співтовариство). Кожна держава-член сама  вста- новлює процедуру проведення виборів.

Важливу роль на європейському рівні відіграють політичні партії (ст. 191 Договору про Співтовариство). Члени Європей - ського Парламенту  розташовуються в залі засідань відповідно до своєї партійної належності, а не за національно ю ознакою. Європейськ а  політичн а  парті я  повинн а  об'єднуват и  певн у кількість членів Європейського Парламенту.  Більшість партій є коаліціями партій держав-членів ЄС.

Повноваження. Європейськи й  Парламент бере участь у за- конотворчому процесі, й  за останні роки його повноваження у цій сфері неабия к розширилися . На сьогодні, окрім спеціаль- ної процедури прийняття бюджету, існує 4 види законодавчих процедур (ст.ст. 251, 252 Договору про Співтовариство).

Перш а  процедура :  схвалення  (англ .  assent procedure)  —  є правом вето Європейського Парламенту.

21

схваленн я  законодавчи х актів  Співтовариства  Європейськи м Парламенто м є необхідним ,  і  Рада Міністрів не може діяти далі, не отримавш и його. Договір про Співтовариство визначає

4 випадки , що передбачають процедуру  схвалення:

1) призупиненн я прав держав-члені в за певні порушення ;

2) прийнятт я нових членів;

3) прийняття процедури виборів членів Європейськог о Пар- ламенту;

4) укладання певних міжнародних угод з боку Співтовариства. Друга  процедура:  консультацій  (англ.  consultation procedure). Для прийнятт я рішен ь Радою Міністрів на підставі пропозицій , наданих їй Європейсько ю Комісією, необхідно, щоб Європей - ський Парламент висловив свою позицію. Думка Європейського Парламенту не є зобов'язально ю для прийнятт я остаточного рішення , але в прийнятом у акті повинн о бути зазначено, що проводилися консультації з Європейськи м Парламентом . Рада Міністрів може внести зміни до запропонованого Європейсько ю Комісією проекту лиш е у випадку, якщ о прийм е їх одностайно ,

і якщ о ці зміни не торкаються основ пропозиції.

Третя  процедура: співробітництва (англ. cooperation procedure). Після консультацій з Європейськи м Парламентом щодо пропо - зицій, наданих Європейсько ю Комісією, Рада Міністрів прийма є "спільну позицію "   (рис.  2).  Цей докумен т направляєтьс я до Європейськог о Парламенту, яки й може:

а) прийнят и його або не прийняти жодного рішення. У такому разі Рада Міністрів прийма є акт відповідно до "спільної позиції"; б) запропонувати доповненн я документа абсолютною біль- шіст ю  голосів.  Європейськ а  Комісі я  вивча є доповненн я т а надсила є до Ради  Міністрів нови й варіант проекту, разом з доповненням и Європейського Парламенту, які вона не врахувала, та своїми висновкам и щодо них.  Після цього Рада Міністрів

прийма є остаточне рішення ;

в) відхилити "спільну позицію". Рада Міністрів може прий - няти рішення , проголосувавши за нього одностайн о (ст.   251

Договору про Співтовариство).

Четверта  процедура:  прийняття   спільних рішень  (англ.  co- decision procedure). Рішення приймаютьс я спільно Європейськи м Парламенто м і Радо ю Міністрів . Ця процедур а складаєтьс я з З фаз (рис. 3):

1) Європейськ а Комісія направля є свої пропозиції до Єв - ропейськог о  Парламенту та   Ради Міністрів, а Європейськи й Парламен т висловлює свою позицію, з урахуванням якої Рада Міністрів кваліфіковано ю більшістю прийма є "спільну позицію" та надсилає її до Європейськог о Парламенту;

22

2) Європейськи й  Парламен т може:  а)  прийнят и  "спільну позицію" або не прийнят и жодного рішення ; у цьому випадку акт вважається прийняти м  відповідно до положен ь "спільної позиції"; б) відхилити  документ абсолютною більшістю голо- сів, — у цьому випадку  докумен т вважається не прийнятим ; в) запропонувати доповненн я абсолютною більшістю голосів, — у такому разі текст з доповненням и надсилається до Європей - ської Комісії  та Ради Міністрів, які висловлюють свою думку щодо доповнень ;

3) Рада  Міністрів кваліфіковано ю більшістю може  прий - нят и всі доповнення , тоді акт вважається прийнятим .  Якщ о Рада Міністрів не погоджується з доповненнями , створюється Узгоджувальни й  комітет .  Узгоджувальни й  коміте т  повине н виробити спільний текст акта; якщ о не досягнуто домовленості стосовн о спільного тексту документа, акт вважається неприй - нятим . Якщ о вдалося досягти домовленості стосовн о спільного тексту документа, Рада Міністрів та Європейськи й Парламент , кожен відповідно до власної процедури, повинен прийнят и його. Якщ о один з інститутів не прийня в запропоновани й акт, він вважаєтьс я  не  прийняти м  (ст.  252 Договор у пр о Співтова - риство). За Лісабонськи м Договором сфера використанн я про - цедури прийнятт я спільних рішен ь розширюєтьс я та назва цієї процедур и  змінюєтьс я  на "звичайну законодавч у процедуру" (англ.  ordinary  legislative procedure).

Європейськи й Парламент на вимогу 1/4 частини своїх членів може створювати тимчасові Комітети для розслідування випадків порушенн я   законодавства ЄС або його неслушног о впровад- женн я (ст.  193 Договору про Співтовариство).

Європейськи й  Парламент затверджує  Голову Європейської Комісії ,  кандидатур у яког о  визначают ь з а спільно ю згодою уряди держав-членів. Після цього уряди держав-членів , за по- годженням  з кандидатом на посаду Голови, визначають  інших осіб дл я призначенн я членами Європейсько ї Комісії і її склад

23

у цілому затверджується Європейськи м Парламентом (ст. 214

Договору про Співтовариство).

Європейськи й  Парламен т  може  відправит и  Європейськ у Комісію у відставку, якщ о винесе їй вотум недовіри, прийняти й кваліфікованою більшістю 2/ 3 голосів. У цьому разі Європейська Комісія повинна колективно піти у відставку (ст. 201 Догово - ру про Співтовариство). Проте відставка набирає чинності тільки після призначенн я нової Європейської Комісії. Таки м чином , якщ о Європейськи й Парламент не затверджує запропоновани й новий склад Європейської Комісії, яки й фактичн о може бути таким самим, Європейськ а Комісія у попередньому складі може виконувати свої функції як завгодно довго.

Відповідно до положень Лісабонського Договору Європей - ський Парламент має обрати Європейського Омбудсмена, яки й буде уповноважени й одержуват и  скарг и  від громадя н  ЄС  і фізичних та  юридичних осіб, зареєстрованих або тих, що пере- бувають у будь-якій державі-члені ЄС.