<<
>>

4. Європейська правова система

Оскільки за своїми світоглядними принципами, релігійними та морально-етичними цінностями Україна належить до Європейської локальної цивілізації, для з'ясування сутності та видової приналежності сучасної правової системи України, її місця поміж інших систем європейського права, передусім, необхідно з'ясувати придатність такого поняття як «європейське право», котре досить часто вживається в літературі і як загальна категорія, і стосовно окремих галузей права (Е.

Анерс).

Але слід взяти до уваги неоднозначність цього поняття.

Зокрема, підкреслювалося, що тут треба враховувати можливість вживання поняття «Європейське право» в двох значеннях: широкому та вузькому. У широкому значенні під європейським правом розуміють звичайно правове регулювання відносин в Європі, які охоплюють організацію та діяльність практично усіх європейських міжнародних організацій, усю сукупність економічних, соціальних, політичних, наукових та культурних відносин. Отже, йдеться про регіональне право, котре є у своїй основі міжнародним правом. У вузькому значенні Європейське право — це право європейських співтовариств,

43

1

доповнене певною мірою правовим регулюванням усього Європейського співтовариства. Таке право, вважає він, вже багато в чому відійшло від міжнародного права і являє собою особливий правовий феномен. Разом з тим Європейське право як у вузькому, так і у широкому значенні слова, є поняттями, що потребують уточнень, щоб не виникли труднощі при виборі адекватних правових актів та їх застосуванні.

При цьому особливо наголошується на необхідності врахування таких положень. Європейське право у вузькому значенні, як право співтовариств, являє собою окреме, особливе право, що має не лише свої межі, але й власну специфічну природу. Воно є новим правом, що істотно відрізняється від традиційного міжнародного права. Та обставина, що співтовариства зі своїм правом входять до Європейського союзу, не змінює суті справи: адже правове регулювання, котре доповнює в межах Європейського союзу право співтовариств, це право іншого характеру.

Воно охоплює ділянки міждержавного співробітництва, яке виходить за межі співтовариств. А головна відмінність полягає в тому, що за своєю природою таке «додаткове право» є ні чим іншим, як міжнародним правом.

Потребує уточнень і поняття права співтовариств, котрі існують як три окремі структури: Європейське об'єднання вугілля і сталі, Європейське співтовариство (колишнє Європейське економічне співтовариство — ЄЕС — перейменоване в Європейське співтовариство Маастрихтським договором 1992 р.) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Провідне поміж трьох названих співтовариств Європейське співтовариство є широким інтеграційним об'єднанням, що має загальноекономічний характер. Що стосується Європейського об'єднання вугілля і сталі та Євратома, то вони забезпечують інтеграцію країн-учасниць лише в окремих секторах економіки. Хоча формально інтеграція в цих секторах не входить до завдань Європейського співтовариства, але його загальна координаційна функція слідує з призначення співтовариства і тому є постійно відчутною. Саме тому в країнах, що входять до Європейського союзу, Європейське право є предметом повсякденного практичного

необхідним, що й внутрішньодержавне (національне) 44

право. При цьому застосування Європейського права не обмежується регіоном, на території якого воно безпосередньо діє. Воно активно використовується також у галузі відносин між Європейським союзом та іншими країнами (Б.М. Топорнін).

Можна зробити висновок, що головним в такому трактуванні Європейського права є ототожнювання Європейського права (взятого у вузькому, тобто спеціальному значенні) з правом Європейських співтовариств.

В літературі можна зустріти й інший підхід до визначення поняття та юридичної природи Європейського права. Наприклад, стверджується, що право Європейського Союзу в даний час складається з двох елементів: міжнародно-правових норм і принципів, що визначають цілі і зміст співробітництва держав-членів у сферах ЗЗППБ (загальна зовнішня політика і політика безпеки) і ПВС (правосуддя та внутрішніх справ), і міжнародно-правових норм і принципів, що мають особливий характер і одержали в науці і практиці узагальнене найменування «право співтовариства».

Причому, на його думку, саме той факт, що право Союзу складається з двох категорій правових норм, свідчить про те, що вони мають єдину правову природу (А. Капустін).

На нашу думку, можна погодитися з точкою зору, згідно якій відмінності в підходах до визначення права ЄС означають і різне розуміння правової природи Співтовариств і Союзу. Характеристика права Співтовариств як особливого різновиду міжнародного права означає, що ЄС є міжнародною міжурядовою організацією (ММУО), а майбутнє Європейського Союзу як об'єднання держав, що має перспективу федералізації, розглядається як перспектива європейської інтеграції.

У зв'язку з цим слушним здається висновок, що суворий вирок ідеї федералізації Європи не має достатніх підстав, а функціонування права й інститутів ЄС дає чимало прикладів дії принципів федералізму. Тому у виборі визначення слід, очевидно, орієнтуватися на змішаний характер права ЄС, що нерідко характеризується виразом зиі депегіз — «власне право» (Г. Толстоп'я-тенко).

Але найбільш гнучкою є точку зору, згідно з якою під Європейським правом розуміється система юридичних норм, що сформувалися у зв'язку з утворенням і функ-

45

ціонуванням Європейських Співтовариств і Європейського Союзу, діючих і застосовуваних у межах їхньої юрисдикції на основі й у відповідності з установчими договорами і загальними принципами права. Особливої уваги у цьому визначенні заслуговує його завершальна частина, де говориться про загальні принципи права, відповідно до яких (поряд з установчими договорами) діють і застосовуються норми Європейського права. Ст. Г (н. н. ст. 6) Договору 1992 р. передбачає, що «Союз поважає основні права особистості, як вони гарантовані Європейською конвенцією захисту прав людини й основних свобод... і як вони випливають із загальних конституційних традицій держав-членів, у якості загальних принципів права Співтовариства».

Таким чином, в основу загальних принципів права ЄС покладений пріоритет прав особистості, що закріплений у Європейській конвенції, і до того ж випливає з конституційних традицій європейських держав. Ці ж традиції визначають подальший розвиток національного права держав — членів Європейських Співтовариств.

З врахуванням можна сказати, що Європейське право це система юридичних норм, які формуються у зв'язку з утворенням і функціонуванням Європейських Співтовариств і Європейського Союзу на основі і відповідно до установчих договорів і загальних принципів права.

<< | >>
Источник: Харитонова О.І., Харитонов Є.О.. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції.— X.: «Одіссей».— 2002 р.— 592 с.. 2002

Еще по теме 4. Європейська правова система:

  1. БОГАТСТВО АНГЛИИ ВО ВНЕШНЕЙ ТОРГОВЛЕ