Винятки зі свободи пересування людей

Ст.48 (ЄС) містить два винятки щодо загальних принципів свободи пересування людей. Перший — ст.48(3) (ЄС), який обмежує свободу на засадах публічного порядку, державної безпеки і охорони здоров'я.

Обмеження на засадах публічного порядку, державної безпеки і охорони здоров'я

Суть положень ст.48(3) (ЄС) викладена у Директиві 64(221) (ЄС), яка стосується одночасно робітників, осіб, що

Як і у випадку Директиви 90/364 (ЄС) щодо права на проживання, яку назвали "Директивою плейбоїв".

164

займаються самостійною діяльністю, тих, хто отримує послуги, та їхніх сімей1. Кожен із трьох розділів ст.48(3) не може застосовуватися в економічних цілях2. Якщо будь-яка країна ЄС вживає заходів проти якоїсь особи, то така дія повинна базуватися виключно на поведінці індивіда3. При визначенні індивідуальної поведінки той факт, що особа відбувала кримінальне покарання, не повинен використовуватися як єдиний критерій для заборони в'їзду до країни4. Також не може бути виправданням5 для вигнання з країни те, що під час перебування у країні закінчився термін для особової посвідки або паспорта будь-якої особи. Директива обмежує коло захворювань і випадків непрацездатності, які повинні мотивувати заборону на вЧзд до країни для тих, кого внесено у доповнення до Директиви6. Випадки, коли особа захворіла або страждає від інвалідності за час її проживання у країні перебування, не виправдовують відмову у пролонгації дозволу або вигнання з країни Співтовариства7.

Інші положення Директиви належать до адміністративних процедур і гарантій, які надають країни ЄС при застосуванні повноважень щодо вигнання з країни.

1Ст.1.

2Ст.2(2).

3Ст.3(1).

4Ст.3(2).

5Ст.3(3).

Ст.4(1). Напр., високоінфекційні захворювання, такі як туберкульоз та сифіліс, а також непрацездатність внаслідок вживання наркотиків і сильного психічного розладу.

7Ст.4(2).

8              Ст.6.

165

інформацію стосовно адміністративних актів1. Далі Директива встановлює мінімальний рівень захисту, який повинні забезпечити країни ЄС, навіть якщо не забезпечується система захисту відповідно до ст.82.

У справі Van Duyn3 ст.48(3) (ЄС) і ст.48(1) Директиви 64/221 (ЄС) були визнані як такі, що мають пряму дію. Розглядаючи церкву сайєнтологів як соціально небезпечну, Британський уряд ініціював політику недопущення на територію країни будь-якого іноземного громадянина, який би намагався навчатися або працювати у штаб-квартирі церкви у Великій Британії. Для громадян Великої Британії, які прагнули вивчати сайєнтологію, таких обмежень не існувало. Громадянці Голландії Ван Дюйн було відмовлено у в'їзді до Великої Британії, оскільки вона мала намір працювати секретаркою у коледжі церкви сайєнтологів. Вона розпочала справу проти Міністерства внутрішніх справ, звинувачуючи його у порушенні ст.48 і ст.3(1) Директиви 64(221) (ЄС).

У Європейському суді Британський уряд мотивував свої дії засадами публічного порядку, незважаючи навіть на те, що ця церква не заборонена у Великій Британії, членство в ній не є кримінальним злочином, а громадяни Великої Британії могли отримати там роботу.

Європейський суд вирішив: якщо держава визнала діяльність церкви соціально небезпечною і вжила адміністративних заходів для нейтралізації її діяльності, це є достатнім виявом публічного порядку, діяльність не обов'язково має бути визнана незаконною, щоб держава мотивувала свою відмову у в'їзді особі, яка втягнута -до цієї діяльності. Таким чином Європейський суд підтримав право Міністерства внутрішніх справ відмовити пані Ван Дюйн у в'їзді до Великої Британії.

Значення "персональної поведінки" згідно ст.З було визначено також у двох важливих рішеннях суду. У справі Bonsignore4 позивач, робітник з Італії, випадково убив свого брата з пістолета, дозволу на володіння яким він не мав. Хоча його визнали винним у ненавмисному вбивстві, він не поніс

1              Ст.8.

2              Ст.9.

3              Справа 41/74.

4              Справа 67/74, Bonsignore [1975] ECR 297.

покарання. Німецькі власті мали намір депортувати Бонсіньо-ре, щоб це було попередженням для інших, хоча, здавалося, не було ніякого ризику повторення ним такого вчинку. Коли Бонсіньоре оскаржив рішення про депортацію, справа надійшла до Європейського суду. Суд визнав, що "ордер на депортацію виписується виключно за порушення громадського порядку і безпеки, які може вчинити відповідна особа". Він визнав неприпустимою будь-яку депортацію з метою залякування інших іноземців. У справі Bouchereau1 позивач, автомеханік з Франції, що мешкав у Лондоні, був двічі звинувачений у нелегальному зберіганні незначної кількості наркотиків для власного використання. Під час судового розгляду про його депортацію з мотивацією про загрозу публічному порядку Бушеро доводив, що дії британської влади порушують ст.3(2) Директиви 64/221 (ЄС), оскільки вони обґрунтовувалися тим, що він "мав судимість раніше". Незважаючи на те, що Європейський суд погодився з тим, що колишня судимість як така не є достатньою підставою для депортації, він заявив, що судимість може розглядатися як доказ персональної поведінки, а ще може свідчити про схильність діяти подібним чином у майбутньому. Більше того, сама по собі поведінка у минулому може створювати загрозу принципам публічного порядку. Європейський суд також зауважив, що оскільки обставини, які можуть виправдовувати зміни в рамках вимог публічного порядку, змінюються час від часу і є різними у кожній країні ЄС, країни-члени повинні мати свободу дій в межах, що накладаються Договором, відносно того, що і хто становить загрозу для державної політики.