8.2.5. Винятки щодо державни х службовці в
Стаття 39(4) Договору про Співтовариство дозволяє держа- вам-членам встановлювати деякі обмеженн я на вільне пере- сування працівників, якщ о йдеться про заборону чи обмеження доступу громадян інших держав-членів ЄС до роботи на держав- ній службі (англ.
public service). Цей виняток, як правило, інтер- претуєтьс я ЄС П досит ь вузько, оскільки , природно , серед держав-членів ЄС існує тенденція використовувати цей виняток для звуження та обмеження застосування загального правила про свободу пересування всупереч його призначенню.У визначенні, чи належить конкретна посада до державного сектору, ЄСП застосовує функціональний, а не інституціональний (органічний) підхід, тобто бере до уваги природу виконуваної роботи, замість того, щоб автоматично включати цілі сектори зайнятості в поняття державної служби3. Державною службою,
' Див.: ст. 3(2) Регламенту 1251/70.
: Див.: Справа 32/75, Cristinini v. SNCF(\915) EC R 1085, (1976) 1 CML R 573.
3 Див.: Справа 152/73, Sotgiu v. Deustche bundespost (1974) EC R 153.
101
за правом Співтовариства, визнаються лише посади, які перед- бачають особливі відносини лояльності з державою, — саме тому доступ до них громадян інших держав-членів може бути обмежений або заборонений. Прикладами такої служби можуть бути армія, поліція, судові органи, вищі ешелони державних службовців. Нотатка 72/2 Європейської Комісії від 1988 р. під- тверджує слушність такого підходу та визначає 4 види діяль- ності, які навряд чи можуть вважатися державною службою, бо є "досить віддаленими" від неї: це охорона громадського здоров'я , викладання в державних освітніх закладах, дослід- ницька робота невійськового характеру в державних установах та робота в державних органах, відповідальних за управління господарською діяльністю.
Наприклад, поняття "державна служба" не включає посади вчителя в державній школі1, медичної сестри в державній лі- карні2, моряка3 , працівника органів місцевого самоврядування4 тощо.
Водночас, ч. 4 ст. 39 Договору про Співтовариство поши - риться на посади урядових архітекторів, ревізорів та, за певних обставин, навіть нічних сторожів5.
8.2.6. Обмеженн я вільного пересування громадян ЄС
За аналогією з вільним рухом товарів, допускається вста- новленн я обмежен ь вільного пересуванн я громадя н ЄС на підставах захисту публічного порядку, державної безпеки та громадського здоров'я. Про це йдеться в ч. З ст. 39 Договору про Співтовариство, яку імплементує Директива 2004/58 (що має пряму дію). Директив а 2004/58 стосується всіх заходів держав-членів ЄС щодо регулювання в'їзду та проживання на території, видання та продовження дозволів на проживання та депортації громадян ЄС на підставі необхідності захисту публіч- ного порядку, державної безпеки та громадського здоров'я. Стат- тя 27 Директиви 2004/58 відзначає, що такі обмежувальні за- ходи не можуть грунтуватися на економічних міркуваннях та мають використовуватися згідно з принципом пропорційності відповідно до поведінки конкретної особи. Під "обмежувальними
1 Див.: Справ а 53/81, Levin v. Staatssecretaris van Justitie (1982) ECR 1035, (1982) CML R 454, та справа 4/91 , Bleis v. Ministre de /'Education Nationale (1991) EC R 1-5627, (1994) 1 CML R 793.
2 Див. : Справ а 307/84 , Commission v. France (1986) EC R 1725, (1987) 3
CML R 555.
3 Див.: Справа C-47/93 , Commission v. Belgium (1994) EC R 1-1593.
' Див. : Справ а 149/79, Commission v. Belgium (1980) EC R 3881, (1981) 2
CML R 413.
5 Див.: Справа 149/79, Commission v. Belgium (див. вище) та справа 149/79,
Commission v. Belgium (No. 2) (1982) ECR 1845, (1982) 3 CML R 539.
102
заходами" розуміються будь-які дії, що стосуються прав, які охоплюються ст. 39 Договору про Співтовариство1 .
Обмеженн я на підстава х захист у публічног о порядк у та державної безпеки може бути встановлено щодо конкретног о індивіда лиш е виходячи з його особистої поведінки-.
При цьому повинна бути "справжня та досит ь серйозна загроза якомусь з фундаментальни х інтересі в суспільства"3 . Несуттєво ю є на - лежність у минулому до певної забороненої організації, суттє- вою є лиш е наявна , теперішн я приналежніст ь чи діяльність4 . Неприпустимо ю є депортаці я індивіда "заради прикладу для інших"5 .Досит ь суперечливим є питанн я про застосування суворіших стандартів до іноземних громадян. У відомій справі Van Duyn6
ЄС П визна в безпідставно ю відмову британсько ї влади гро- мадянці Нідерландів шодо в'їзду до Великої Британії, бо по- зивачка пані Ван Дай н мала намір працювати в Церкві Саєн - тології, що вважається суспільн о небезпечною , хоч саму цю секту й не було заборонено у Великій Британії. Пізніше в рішенні за об'єднаним и справами Adoui та Cornaille v. Belgian State7 (де французьк і проститутк и намагалис я отримат и дозві л н а проживанн я в Бельгії, де проституція не заборонена ) ЄС П вста- новив , щ о держави-член и Є С н е можуть відмовляти грома - дянам інших держав-членів у праві на проживанн я на підставі їх поведінки чи діяльності, якщ о аналогічна поведінка чи діяль- ність громадян відповідної держави-член а не є заборонено ю у цій країні.
Попередн я або непогашена судимість чи обвинувачення не - обов'язков о будуть підставою для обмеженн я вільного пересу- ванн я осіб у Співтоваристві. У кожном у разі повинн а задо- вольнятися умова "справжньої та достатньо серйозної загрози громадському порядку"держави-члена. Попередн я судимість мо - же бути свідченням про небезпечну особисту поведінку лиш е якщ о особа становить актуальну загрозу громадському порядку
1 Див.: Справа 30/77, R. v. Bouchereau (1977) ECR 1999, (1977) 2 CML R 800.
2 Див.: Справа 36/75, Rutili v. Ministre de I'Inttrieur (1975) EC R 1219, (1976) 1
CML R 140.
3 Див.: Стаття 27(2) Директив и 2004/58; справа 30/77, R. v. Bouchereau (див. више) та справа 36/75, Rutili v. Ministre de I'Interieur (див.
вище).4 Див.: Справа 41/74, Van Duyn v. Home Office (1974) EC R 1337, (1975) 1
CML R 1.
5 Див.: Справа 67/74, Bonsignore v. Oberstadtdirektor of the City of Cologne (1975) EC R 297, (1975) 1 CML R 472.
6 Див.: Справа 41/74, Van Duyn v. Home Office (див. више).
7 Див.: Справ и 115amp;116/81, Adoui amp; Cornuaile v. Belgium (1982) EC R 1665, (1982) 3 CML R 631.
103
держави-члена (є підстави побоюватися рецидиву)1. Проте все ж таки можливо, що сама минула поведінка особи буде достат- ньою для становленн я актуальної загрози: в таких випадках негативна поведінка повинна бути "достатньо серйозною".
Поняття "державна безпека"не є чітко визначеним у справах, вирішених ЄСП , і на практиці воно тлумачиться досить широко та часто виступає альтернативою "публічного порядку". Трапля- ються ситуації, коли поведінка особ и може загрожувати як "публічному порядку", так і "державній безпеці" (наприклад, тероризм).
Громадське здоров я" може бути підставою для встановлення обмежень прав на в'їзд та проживання лиш е якщ о особа хворіє на якусь із інфекційних хвороб, зазначених у документах Всесвіт- ньої Організації Охорони Здоров'я та інші інфекційні та пара- літичні хвороби, якщ о в державах-членах існують обмеження прав пересування осіб з такими хворобами для власних грома- дян. Якщ о особа захворіла на якусь з зазначених хвороб після трьохмісячного строку перебування на території держави-члена, це не може слугувати підставою для відмови на продовження дозволу на проживання та подальшої депортації2.
8.2.7. Процесуальні гарантії вільного пересуванн я громадян ЄС
Директив а 2004/58 передбачає тако ж деяк і процесуальн і гарантії для осіб, які прагнуть здійснити свої права на в'їзд та проживанн я в державах-члена х ЄС. Це, зокрема , обов'язо к держав-членів ЄС оголошувати підстави для рішень, що обме- жують вільне пересування громадян ЄС, якщ о тільки ця інфор- мація не становит ь державно ї таємниц і (недотриманн я цієї вимоги може бути підставою для скасування рішення в судовому порядку) 3 ; наданн я державами-членам и громадяна м інши х держав-членів таких самих можливостей з оскарженн я адмі- ністративних дій та рішень, як і власним громадянам4 .
Якщ о все ж таки прийнято рішення про депортацію, строк видворен- ня з держави-члена , крім особливо термінових випадків, не може бути менши м 1 місяця з моменту інформування особи про таке рішення5 .' Див. : Справа 30/77, R. v. Bouchereau (див. више).
2 Див.: Стаття 29 Директив и 2004/58.
J Див . англійську справу R. v. Secretary of State for the Home Department, ex parte Dannenberg (1984, Court of Appeal) 2 CML R 456.
4 Див.: Стаття 31 Директив и 2004/58; також рішенн я за поєднаним и справа - ми С-65amp;111/95 , R v. Secretary of State for the Home Department, ex parte Singh Shingara and Abbas Radion (1997) ECR 1-3343.
5 Див.: Стаття 30 Директив и 2004/58.
104