8.2.5. Винятки щодо державни х службовці в

Стаття 39(4) Договору про Співтовариство  дозволяє  держа- вам-членам  встановлювати деякі  обмеженн я  на вільне пере- сування працівників, якщ о йдеться про заборону чи обмеження доступу громадян інших держав-членів  ЄС до роботи  на держав- ній службі (англ.

У визначенні, чи  належить конкретна посада до державного сектору, ЄСП застосовує функціональний, а не інституціональний (органічний) підхід, тобто бере до уваги природу виконуваної роботи, замість того, щоб автоматично включати цілі сектори зайнятості в поняття державної служби3. Державною службою,

' Див.: ст. 3(2) Регламенту 1251/70.

: Див.: Справа 32/75, Cristinini v. SNCF(\915) EC R 1085, (1976) 1 CML R 573.

3  Див.: Справа 152/73, Sotgiu v. Deustche bundespost (1974) EC R 153.

101

за  правом Співтовариства, визнаються лише посади, які перед- бачають особливі   відносини лояльності з державою,  — саме тому доступ до них громадян інших держав-членів може бути обмежений  або заборонений. Прикладами такої служби можуть бути армія, поліція, судові органи, вищі ешелони державних службовців. Нотатка 72/2 Європейської Комісії від 1988 р. під- тверджує слушність такого підходу  та визначає 4 види діяль- ності, які   навряд чи можуть вважатися державною службою, бо є "досить віддаленими"   від неї:  це охорона громадського здоров'я ,  викладання  в державних освітніх закладах, дослід- ницька робота невійськового характеру в державних установах та робота в державних органах, відповідальних за управління господарською  діяльністю.

Наприклад, поняття "державна служба" не включає посади вчителя в  державній школі1, медичної сестри в  державній лі- карні2, моряка3 , працівника органів місцевого самоврядування4 тощо.

8.2.6. Обмеженн я вільного пересування громадян ЄС

За аналогією з вільним рухом товарів, допускається вста- новленн я  обмежен ь  вільного  пересуванн я  громадя н  ЄС  на підставах захисту публічного порядку, державної безпеки та громадського здоров'я. Про це йдеться в ч. З ст. 39  Договору про Співтовариство,   яку імплементує Директива 2004/58 (що має  пряму дію).   Директив а 2004/58  стосується  всіх заходів держав-членів ЄС щодо регулювання в'їзду та проживання на території, видання та продовження дозволів на проживання та депортації громадян ЄС на підставі необхідності  захисту публіч- ного порядку, державної безпеки та громадського здоров'я. Стат- тя 27 Директиви 2004/58 відзначає,   що такі обмежувальні за- ходи не можуть грунтуватися   на економічних міркуваннях та мають використовуватися згідно з принципом пропорційності відповідно до поведінки конкретної особи. Під "обмежувальними

1  Див.: Справ а 53/81, Levin v.  Staatssecretaris van Justitie (1982)  ECR  1035, (1982) CML R 454, та справа 4/91 , Bleis v. Ministre de /'Education Nationale (1991) EC R 1-5627, (1994) 1 CML R 793.

2  Див. :  Справ а  307/84 ,  Commission  v. France (1986)  EC R  1725,  (1987)  3

CML R 555.

3 Див.: Справа C-47/93 , Commission v. Belgium (1994) EC R 1-1593.

' Див. : Справ а  149/79,  Commission v.  Belgium (1980) EC R 3881,  (1981) 2

CML R 413.

5  Див.: Справа 149/79, Commission v. Belgium (див. вище) та справа 149/79,

Commission v. Belgium (No. 2) (1982) ECR 1845, (1982) 3 CML R 539.

102

заходами" розуміються будь-які дії, що стосуються прав, які охоплюються ст. 39 Договору про Співтовариство1 .

Обмеженн я  на  підстава х захист у  публічног о  порядк у та державної безпеки може бути встановлено щодо конкретног о індивіда лиш е виходячи з його особистої поведінки-.

Досит ь суперечливим є питанн я про застосування суворіших стандартів до іноземних громадян. У відомій справі Van Duyn6

ЄС П  визна в  безпідставно ю  відмову британсько ї влади  гро- мадянці Нідерландів шодо в'їзду до Великої Британії, бо по- зивачка пані Ван Дай н мала намір працювати в Церкві Саєн - тології,  що вважається суспільн о небезпечною , хоч саму цю секту й не було заборонено у Великій Британії. Пізніше в рішенні за об'єднаним и справами Adoui та Cornaille v. Belgian  State7    (де французьк і  проститутк и  намагалис я  отримат и  дозві л  н а проживанн я  в  Бельгії, де проституція не заборонена ) ЄС П вста- новив ,  щ о держави-член и  Є С  н е можуть відмовляти грома - дянам інших держав-членів у праві на проживанн я на підставі їх поведінки чи діяльності, якщ о аналогічна поведінка чи діяль- ність громадян відповідної держави-член а не є заборонено ю у цій країні.

Попередн я або непогашена судимість чи обвинувачення не - обов'язков о будуть підставою для обмеженн я вільного пересу- ванн я осіб у Співтоваристві. У кожном у разі повинн а задо- вольнятися умова "справжньої та достатньо серйозної загрози громадському  порядку"держави-члена.   Попередн я  судимість  мо - же бути свідченням про небезпечну особисту поведінку лиш е якщ о особа становить актуальну загрозу  громадському порядку

1 Див.: Справа 30/77, R. v. Bouchereau (1977) ECR 1999, (1977) 2  CML R 800.

2 Див.: Справа 36/75, Rutili v. Ministre de I'Inttrieur (1975) EC R 1219, (1976) 1

CML R 140.

3 Див.: Стаття 27(2) Директив и 2004/58; справа 30/77, R. v. Bouchereau (див. више) та справа 36/75, Rutili v. Ministre de I'Interieur (див.

4  Див.: Справа 41/74,  Van Duyn v. Home Office (1974) EC R 1337, (1975) 1

CML R 1.

5 Див.: Справа 67/74, Bonsignore v. Oberstadtdirektor of the City of Cologne (1975) EC R 297, (1975) 1 CML R 472.

6 Див.: Справа 41/74, Van Duyn v. Home Office (див. више).

7  Див.: Справ и 115amp;116/81, Adoui amp; Cornuaile v.  Belgium (1982) EC R 1665, (1982) 3 CML R 631.

103

держави-члена (є підстави побоюватися рецидиву)1.  Проте все ж таки можливо, що сама минула поведінка особи  буде достат- ньою для становленн я актуальної загрози:  в таких випадках негативна поведінка повинна бути  "достатньо серйозною".

Поняття "державна безпека"не  є чітко визначеним у справах, вирішених ЄСП , і на практиці воно тлумачиться досить широко та часто  виступає альтернативою "публічного порядку". Трапля- ються  ситуації,  коли  поведінка особ и може  загрожувати  як "публічному порядку", так і "державній безпеці" (наприклад, тероризм).

Громадське здоров я" може бути  підставою для встановлення обмежень прав на в'їзд та проживання лиш е якщ о особа хворіє на якусь із інфекційних хвороб, зазначених у документах Всесвіт- ньої Організації Охорони Здоров'я та інші інфекційні та пара- літичні хвороби,  якщ о в державах-членах  існують обмеження прав пересування осіб з  такими хворобами для власних грома- дян. Якщ о особа захворіла на якусь з зазначених хвороб після трьохмісячного строку  перебування на території держави-члена, це не може слугувати підставою для відмови на продовження дозволу на проживання та подальшої депортації2.

8.2.7. Процесуальні гарантії вільного пересуванн я громадян ЄС

Директив а  2004/58  передбачає  тако ж деяк і  процесуальн і гарантії для осіб, які прагнуть здійснити свої права на в'їзд  та проживанн я  в державах-члена х ЄС.  Це,  зокрема , обов'язо к держав-членів ЄС оголошувати підстави для рішень, що обме- жують вільне пересування громадян ЄС,  якщ о тільки ця інфор- мація  не становит ь державно ї таємниц і  (недотриманн я  цієї вимоги може бути підставою для скасування рішення в судовому порядку) 3 ;  наданн я  державами-членам и  громадяна м  інши х держав-членів таких самих можливостей  з оскарженн я адмі- ністративних дій та рішень, як і власним громадянам4 .

' Див. : Справа 30/77, R. v. Bouchereau (див. више).

2 Див.: Стаття 29 Директив и 2004/58.

J   Див . англійську справу R.  v.  Secretary of State for the Home Department, ex parte Dannenberg (1984, Court of Appeal) 2 CML R 456.

4 Див.: Стаття 31 Директив и 2004/58; також рішенн я за поєднаним и справа - ми С-65amp;111/95 ,  R   v.  Secretary of State for the Home Department,   ex parte Singh Shingara and Abbas Radion (1997) ECR 1-3343.

5 Див.: Стаття 30 Директив и 2004/58.

104