Стаття 36: винятки

Заборони, про які йдеться у ст.ЗО і 34 (ЄС), підпадають під можливі винятки ст.36 (ЄС). Хоч у Договорі про ЄС

1              Справа 286/81, [1982] ECR 4575.

2              Справа 382/87, [1989] ECR 1235.

3              Справа С-315/92, Verband Sozraler Wettbewerbe [1994] ECR 1-317.

4              Справа 15/79, Groenveld [1979] ECR 3409.

Підтверджено у справі 155/80; справа 237/82, Jongeneel Kaas BV [1984]

ecr 4аз.

2 Справа 53/76, [1977] ECR 197.

130

131

існують інші положення, що дозволяють винятки у цій галузі, ст.36 є найважливішою і основною темою цієї частини розділу. Ст.36 стверджує: "Положення ст.30 — 34 не виключають заборон або обмежень на імпорт, експорт або транзит товарів, обгрунтованих міркуваннями громадської моралі, громадського порядку або державної безпеки, захистом здоров'я і життя населення і тварин або збереження рослин; захисту національних скарбів, що мають художню, історичну або археологічну цінність; захисту промислової або комерційної власності. Однак такі заборони або обмеження не повинні бути засобом довільної дискримінації або прихованих обмежень торгівлі між країнами-членами".

Як загальний принцип торгового права ЄС, виняток із свободи пересування повинен тлумачитися чітко, оскільки суперечить цілям створення спільного ринку. Цей принцип закладено у ст.36. У першому реченні наводиться вичерпний перелік можливих підстав для обмежень, у другому — застереження про необхідність об'єктивного обгрунтування при спробі захистити вітчизняну промисловість.

Розглядаючи зміст обгрунтування згідно ст.36, Європейський суд послідовно вимагає від країн ЄС демонструвати не лише інтерес, який вони захищають, а й адекватність обраних засобів визначеній меті.

У справі Henn and Darby1 відповідачі були визнані винними за ввезення порнографічної продукції з Нідерландів до Великої Британії.

1 Справа 34/79, R. v. Henn and Darby [1979] ECR 3795.

132

визначено в її національному законодавстві, і що заборони можуть застосовуватися у відповідності з законом на усій території держави, навіть за наявності розбіжностей цього питання між чинним законодавством адміністративно-територіальних складових даної країни-члена.

У відповідь на звернення Європейський суд оприлюднив таку заяву: "Цілком доречно звернути увагу на функцію положення, спрямованого на запобігання обмеженням у торгівлі на підставах, що згадуються у першому реченні ст.36. Метою обмежень є припинення імпорту або (побічно) захист вітчизняного виробника. У Великій Британії обмеження стосуються також виробництва і продажу публікацій або статей непристойного характеру. Ці обставини дають підставу зробити загальний висновок, що торгівля між виробами у Великій Британії є незаконною. Заборона імпорту, яка може бути у деякому відношенні суворішою, ніж певні закони, що застосовуються у Великій Британії, не може розглядатися як заходи, призначені для непрямої підтримки будь-яких товарів вітчизняного виробництва або націлених на довільну дискримінацію виробів такого типу залежно від того, вироблені вони на території власної країни чи іншої держави ЄС".

Європейський суд зробив висновок, що в разі, коли заборона імпорту цих товарів обґрунтовувалась принципами громадської моралі і запроваджувалася з цією метою, за відсутності у відповідній країні-члені законної торгівлі цими виробами, застосування такої заборони не може розглядатися як довільна дискримінація або прихована перешкода для торгівлі всупереч ст.36.

Коли будь-яка країна ЄС намагається заявити про необхідність відступів згідно ст.36 (ЄС), вона мусить переконати Європейський суд, що її дії насправді мотивуються здоровими інтересами, що вони необхідні для досягнення бажаної мети і що інших засобів захисту не існує.

133

Справа Commisson v. UK1 стосувалась запровадження Великою Британією системи ліцензування імпорту, яка насправді була рівнозначною забороні на імпорт м'яса птиці та яєць з інших країн ЄС, окрім Данії й Ірландії. Заявленою метою впровадження системи було запобігання поширенню інфекційного захворювання "ньюкасл", що уражає птицю. Комісія вважала, що ці заходи виходять поза межі дозволеного згідно Договору, тоді як Велика Британія вважала їх необхідними для охорони здоров'я громадян країни. Європейський суд вирішив, що британський підхід мотивувався скоріше протекціонізмом, ніж охороною здоров'я, і визнав Велику Британію винною у порушенні положень Договору: контроль за імпортом не був частиною добре обміркованої політики охорони здоров'я, дозволеною ст.Зб. Контроль впроваджувався терміново і без будь-яких консультацій з Комісією або іншими країнами ЄС. Європейський суд висловив припущення, що контроль упроваджувався для витіснення з британського ринку заморожених індичок з Франції напередодні Різдва. На користь цього свідчили терміни запровадження заборони і відсутність обгрунтованої політики щодо охорони здоров'я у Великій Британії.

Що стосується захисту промислової і комерційної власності, то ст.36 (ЄС) повинна тлумачитися спільно зі ст.222 (ЄС), яка передбачає, що "Договір не повинен завдавати шкоди законам країн-членів, регулюючих систему права власності". Може виявитися, що при спільному застосуванні ці положення забезпечать недоторканість національного законодавства щодо промислової власності. Права на інтелектуальну власність пов'язані переважно з забезпеченням лише територіального захисту, наприклад, патент, отриманий в будь-якій країні-члені, дає право забороняти ввезення подібної продукції з будь-якої держави, включаючи членів Співтовариства. Таким чином національний захист сприяє поділу ринку на сегменти, а здійснення прав на промислову і комерційну власність неминуче призводить до обмеження руху товарів і суперечить фундаментальному для ЄС принципу інтеграції. Європейський суд знайшов вихід з цієї ділеми завдяки ст.ЗО і 36, тобто незважаючи на положення про захист промислової власності

1 Справа 40/82, Commission v. UK [1982] ECR 2793.

134

у ст.36 і 222, обсяг захисту таких прав, дозволений національним законодавством, зменшився.