РОБІТНИКИ

Європейський суд визнав вільне пересування робочої сили одним з фундаментальних прав людини2. Внаслідок цього Європейський суд розширив соціальні аспекти такого права. Ст.48 (ЄС) містить основне положення Договору, що регулює вільний рух робочої сили:

1.              Свобода пересування робітників має бути забезпечена

в межах Співтовариства не пізніше, як до кінця перехідного

періоду.

2. Така свобода пересування буде включати відміну будь-якої дискримінації за національними ознаками щодо трудящих країн-членів стосовно працевлаштування, винагороди та інших умов роботи і зайнятості.
3. Це тягне за собою право, обмежене вимогами громадського порядку, державної безпеки і охорони здоров'я:

а)              приймати реально запропоновану роботу;

б)              вільно пересуватися з цією метою територією країн-

членів;

в)              знаходитися в одній з країн-членів, займаючись тру

довою діяльністю згідно законодавчих положень, що регулю

ють проблеми зайнятості громадян цієї країни;

г)              залишатися на території однієї з країн-членів після

завершення трудової діяльності відповідно до умов, що по

винні відповідати встановленому Комісією регламенту.

4.              Положення цієї статті не повинні застосовуватися до

зайнятості на державній службі.

1 Ст. 48 (ЄС) у справі 167/73, Commission v. France (Re French Merchant Seamen) [1974] ECR 359 та справа 41/74, Van Duyn [1974] ECR 1337; ст. 52 (ЄС) у справі 2/74, Reyners [1974] ECR 631 та ст.59 (ЄС) у справі 33/74, Van Binsbergen [1974] ECR 1229.

'¦ Справа 7/75, Mr. and Mrs. F. v. Belgian State [1975] ECR 679.

142

143

Впровадження вторинного законодавства відповідно до ст. 48(3d) і 49 (ЄС) поглибило зміст вищезгаданих принципів.

1)              Директива ЄС, що регулює права в'їзду і проживання;

2. Регламент 1612/68 (ЄС), який визначає право на доступ до трудової діяльності та її умови;
3. Регламент 1251/70 (ЄС), що регулює право залишатися на території будь-якої країни-члена після закінчення трудової діяльності;
4. Директива 64/221 (ЄС), яка регулює права країн-членів частково відступати від положення про свободу пересування згідно вимог громадського порядку, державної безпеки і охорони здоров'я.

Права відповідно до ст.48 і вторинне законодавство щодо її імплементації стосуються робітників і членів їхніх сімей, права яких походять лише від родинних зв'язків з робітником. Сім'ї були включені тому, що, очевидно, люди, які мають право вільно пересуватися в межах ЄС, будуть менш схильними до цього, якщо вони не матимуть можливості взяти з собою сім'ю.

Уперше пряма дія ст.48 була визнана у справі Commission v. France1. Вона стосувалася французького Кодексу торгового мореплавства, згідно ст.З якої Міністерство торгового флоту видало розпорядження, що громадяни Франції повинні складати 75% команди судна. Відповідно до ст.169 (ЄС) Комісія розпочала справу проти уряду Франції, стверджуючи, що оскільки це стосується громадян інших країн ЄС, то французький кодекс порушує, між іншим, ст.48. Французький уряд заперечував, що кодекс не порушував Договору ЄС, оскільки практично не застосовував до громадян з інших країн ЄС відповідну норму кодексу, а норми Договору ЄС щодо вільного пересування робочої сили не стосувалися морського транспорту, оскільки Рада не прийняла рішення про це згідно ст.84(2) (ЄС).

У своєму рішенні Європейський суд відкинув твердження уряду Франції і постановив, що ст.З кодексу порушує ст.48 (ЄС), яка забороняє будь-яку дискримінацію на основі громадянства. Далі він констатував: "Крім того, абсолютний характер такої заборони дозволяє громадянам з будь-якої країни ЄС

1 Справа 167/73, [1974] ECR 359.

144

не тільки вільний доступ до трудової діяльності в інших країнах-членах, але також відповідно до ст.177 мати гарантію, що вони не будуть страждати від несприятливих наслідків, які можуть виникнути через пропозиції або схвалення громадянами інших країн Співтовариства умов працевлаштування або оплати праці менш вигідних, ніж передбачено у національному законодавстві, оскільки закон забороняє таке схвалення".

Отже із загального характеру заборони дискримінації за ст.48 (ЄС) і мети, яку переслідує така заборона, випливає, що дискримінація забороняється, навіть коли вона є незначною перешкодою з точки зору рівного доступу до трудової діяльності та інших умов роботи і працевлаштування.