РОЗДІЛ 2 ВІЛЬНИЙ РУХ ЛЮДЕЙ

Джерела принципу вільного руху людей беруть початок у ст.3(с), (d) (ЄС), де констатується, що діяльність Співтовариства має охоплювати:

• внутрішній ринок, який характеризується зняттям бар'єрів для вільного руху товарів, людей, послуг і капіталів між країнами-членами;
• заходи, пов'язані з в'їздом та пересуванням людей в межах внутрішнього ринку згідно ст.100 (зміненою ст.З G(3) Договору про ЄС).

Більше того, Маастрихтський договір про створення Європейського Союзу впровадив в Договір про ЄС поняття європейського громадянства.

Ст.8(2) (ЄС) визнає, що Рада може прийняти положення з метою сприяння виконанню прав у § 1. Далі ст.8(в) (ЄС) передбачає, що будь-яка особа може голосувати і балотуватися на виборах до місцевих органів влади і до Європарламенту у тій країні Співтовариства, де вона нині проживає, на однакових умовах з громадянами цієї країни.

Ці статті ЄС встановлюють рамки для вільного пересування людей, основні ж положення щодо робітників містяться у ст.48 — 51 (ЄС), стосовно влаштування — у ст.52 — 58 (ЄС) і відносно свободи надавати і отримувати послуги — у ст. 59 — 66 (ЄС). У свою чергу, ці положення розвинуті у вторинному законодавстві. Хоча існує різниця між "робітниками" або працюючими за наймом згідно ст.48 і самостійно працюючими, відповідно до ст.52 і 59, Європейський суд зазначив1: "Порівняння таких різних положень засвідчує, що вони базуються на однакових принципах, оскільки стосуються приїзду і проживання на територіях країн ЄС осіб, захищених законодавством

1 Справа 48/75, Royer [1976] ECR 497.

Співтовариства, і заборони будь-якої дискримінації на національному грунті.

Надалі в багатьох випадках не слід буде проводити будь-якої систематизації, оскільки принципи застосування будуть однаковими. Більше того, всі три статті Договору про ЄС визнано такими, що мають пряму дію"1.