Термін "робітник"

Визначаючи рамки ст.48 (ЄС) і вторинного законодавства, прийнятого на її основі, важливо визначити поняття "робітник", оскільки Договір ЄС і законодавство ЄС не роз'яснюють його.

Отже, згідно підходу Європейського суду4, визначальною характеристикою терміна "робітник" за законодавством ЄС є те, що він або вона виконують обов'язки певного економічного значення заради і під керівництвом іншої особи, за що він або вона отримують оплату.

Ряд рішень пояснює застосування цієї концепції ЄС у справах, які заслуховувалися в Європейському суді згідно ст.177.

1              Справа 75/аЗ, Unger [1964] ECR 177.

2              Справа 53/81, Levin [1982] ECR 1035; справа 139/85, Kempf [1986] ECR

1741.

3              Справа 196/87, Steymann [1988] ECR 6159.

Див. особливо справу 75/63, Unger.

145

У справі Lawrie-Blum1 позивачем виступала громадянка Великої Британії. Після того як вона склала у німецькому університеті перший іспит на посаду вчителя середньої класичної школи, їй відмовили у випробному терміні, що давав право на складання другого іспиту, за яким визначаються кандидати на посаду вчителя. Підставою для відмови був закон землі Баден-Вюртемберг, за яким випробний термін можуть проходити лише громадяни Німеччини. Позивачка заявляла, що, відмовляючи їй у стажуванні на грунті громадянства, органи влади землі Баден-Вюртемберг порушили її права згідно ст.48(2). У відповідь влада зауважувала, що відповідно до визначення у ст.48 (ЄС) стажер не є "робітником".

Суд висловився на користь позивачки: школа, де вона проходила випробний термін, контролювала її діяльність, позивачка надавала послуги, які мали певне економічне значення, за що й отримувала заробітну платню. Таким чином виконувались усі три критерії поняття "робітник"2.

У справі Levin3 позивачка — громадянка Великої Британії, чоловік якої не був громадянином жодної з країн Співтовариства, звернулася 1978 р. за дозволом на проживання у Голландії. її прохання було відхилене, оскільки вона не була "робітницею". Тоді жінка найнялася на низькооплачувану роботу з неповним робочим днем і вдруге подала заяву. Голландські власті знову відмовили їй у дозволі на проживання, стверджуючи, що заробіток працівника з неповним робочим днем є недостатнім для самозабезпечення і нижчим від встановленого мінімального рівня. Європейський суд заявив, що термін "робітник" стосується навіть тих, хто має неповноцінну роботу (наприклад, неповний робочий день) за умови, що праця була "реальною", а не номінальною чи мінімальною: права поширюються тільки на тих, хто здійснює будь-яку діяльність економічного характеру або прагне це робити. Такий принцип застосовується, коли робітниця забезпечує сама себе, коли вона має намір це зробити, маючи прибуток, нижчий за національний мінімальний рівень.

1              Справа 66/85, Lawrie-Blum [1986] ECR 2121.

2              Див. також справу 357/89, Raulin [1982] ECR I-1027.

3              Справа 53/81.

Пізніше справа Kempf1 стосувалася німецького музиканта, який проживав у Нідерландах упродовж року. Спочатку він працював учителем музики неповний робочий день, даючи 12 уроків на тиждень і отримуючи менш як 240 екю на місяць. Його прибуток зростав за рахунок державної допомоги. Пізніше він захворів і не міг працювати, отримуючи допомогу на лікування, соціальне забезпечення і виплати по безробіттю. Його заява про дозвіл на проживання була відхилена на підставі того, що він не був робітником. Європейський суд прийняв рішення: оскільки він мав гарантовану і ефективну роботу з неповним робочим днем, його не можна позбавити статусу робітника тому, що заробітна платня була нижчою за офіційний прожитковий мінімум і його прибуток поповнювався іншими "законними засобами існування".

Справа Steymann2 продемонструвала гнучкість підходу Європейського суду при визначенні співвідношення "заробітна платня — робота". Позивачем виступив член німецької громади Бхагван у Нідерландах. Громада забезпечувала його їжею, одягом і житлом. Він був прибиральником, слюсарем, займався домашніми справами і отримував за це тільки кишенькові гроші для незначних особистих потреб. Він не отримав дозволу на проживання. Європейський суд визнав, що його робота є достатньою для підтвердження статусу робітника, оскільки вона була частиною необхідної самодостатності комуни громади, яка готова надавати послуги в обмін на ефективну діяльність.

Рішення Європейського суду у справі Стейман контрастує з іншою справою Bettray3. Знову позивачем був громадянин Німеччини, що проживав у Нідерландах з 1980 р. і який 1983 р. подав заяву про дозвіл на проживання. Як наркоман Батрей мав право на спеціальну програму суспільної опіки, за рахунок чого він перебував у лікувальному центрі й отримував фінансову допомогу. За це він мусив працювати у муніципаль-

1              Справа 139/85.

2              Справа 196/87.

3              Справа 344/87, Bettray [1989] ECR 1621.

146

147

ному агентстві згідно дозволу на роботу. Європейський суд відмовився розглядати оплачувану діяльність, забезпечену урядом, як частину програми реабілітації для наркоманів відповідно до закону про службу соціальної допомоги як таку, що репрезентує "реальну і справжню економічну діяльність". Щоб відповідати статусу робітника, особа мусить виконувати роботу, яка здійснюється задля або походить від економічної мети.