ГІГІЄНА

Реформи 1861 р. в Росії створили передумови для швидкого розшарування села і для розвитку капіталізму в сільському господарстві і промисловості.

Кількість промислових робітників на Україні швидко зростала.

Умови праці робітників були надзвичайно тяжкі: робочий день тривав 12—15 годин, на фабриках і заводах дедалі ширше

З 28

застосовували жіночу і дитячу працю. Житлові,умови робітників були жахливі, особливо в Донбасі, де робітники здебільшого жили в землянках. На цукрових заводах робітники жили в тісних, вогких і брудних казармах, які кишіли паразитами. На підприємствах не було ніякої охорони праці, часто траплялись нещасні випадки. На південних заводах (у Катеринославі, Кд- м’янську та ін.) на 1000 робітників було 1626 випадків захворювань на рік, з них інфекційних 34 %. Травматизм був надзвичайно високим: наприклад, з 1000 випадків на рік 750 траплялося у котельників. Вкрай незадовільні умови життя багатомільйонних мас населення сприяли поширенню різних захворювань, особливо інфекційних. Епідемії тифу, холери, віспи, нищівні дитячі інфекції були звичайним явищем у дореволюційній Росії. Таке становище в країні, що стала на шлях капіталістичного розвитку, не могло не викликати протесту трудящих, які своїми страйками вимагали поліпшення умов праці і побуту. З 1895 по 1899 р. в Росії страйкувало не менш як 221 тисяча робітників.

Ф. Енгельс у праці «До житлового питання» так пояснює вимушену увагу буржуазії до питань охорони здоров’я народних мас: «Пануючий клас капіталістів не може безкарно робити собі приємність прирікати на епідемічні захворювання робітничий клас; наслідки обертаються проти самих капіталістів, і ангел смерті лютує серед них так само нещадно, як і серед робітників.

Як тільки це було науково встановлено, людинолюбні буржуа запалились благородною ревністю в піклуванні про здоров’я своїх робітників. Почали засновувати товариства, писати книги, складати проекти, обговорювати і видавати закони, щоб викоренити джерела епідемій, які раз у раз повторювались»

У дореволюційній Росії найвпливовішою громадською організацією, яка займалася питаннями охорони здоров’я, було Російське товариство охорони народного здоров’я, засноване в 1877 р.

Воно мало 27 відділень у різних містах, видавало наукові і популярні гігієнічні журнали. В журналах було опубліковано багато медико-топографічних описів великих &ііст, різних губерній, зокрема Східного Сибіру, Далекого Сходу, Середньої Азії та ін. Товариство очолювало роботу в справі водопостачання міст, поліпшення житлових умов населення, приділяло увагу питанням харчування, організації лабораторій для контролю за якістю продуктів. В умовах царизму мало які з починань товариства могли бути здійснені та й здійснювалися вони лише в незначних масштабах, але товариство привертало увагу лікарів, статистиків та інших діячів до цих питань, нагромаджувало санітарно-медичні статистичні відомості, сприяло поширенню санітарної культури населення та залучало широкі кола медичних [38]

Лев Олександрович Тарасевич (1868—1927)

Микола Павлович Кравков (1865—1924)

Яків Олексійович Чистович (1820—1885)

працівників до громадської робота (Див.: Лотов Е. И. Русская интеллигенция и вопросы общественной гигиены.— М., 1962).

Велику роботу з розвитку медицини, зокрема в галузі соціальної гігієни, провадило Харківське медичне товариство, засноване в 1861 р. Товариство приділяло увагу боротьбі з інфекційними хворобами. В 1877 р. за ініціативою товариства було створено пастерівську станцію, перетворену згодом на бактеріологічну лабораторію. На базі цієї лабораторії пізніше було утворено Бактеріологічний інститут. Велику роль відіграло товариство у справі організації в Харкові медичних курсів для жінок (пізніше медичного інституту, який випустив понад 2000 лікарів).

Вирішальна роль у розвитку гігієнічної науки, а також громадсько-санітарної діяльності в Росії належала кафедрам гігієни медичних факультетів та Медико-хірургічній (з 1881 р. Військово-медичній) академії.

Окремі кафедри гігієни на медичних факультетах університетів було введено за університетським статутом 1863 р. До того часу гігієна викладалась під назвою «медична поліція» разом з іншими дисциплінами, переважно із судовою медициною. Обсяг знань з цієї дисципліни обмежувався здебільшого заходами організаційно-адміністративного порядку, рекомендованими при тих чи інших епідемічних захворюваннях.

Серед викладачів цих дисциплін слід назвати професора Петербурзької медико-хірургічної академії Якова Олексійовича Чистовича (1820—1885) — видатного ученого і громадського діяча. За його ініціативою в Академії викладання судової медицини було відокремлено від гігієни і створено самостійну кафедру гігієни. Він багато років очолював у Петербурзі Товариство лікарів; був організатором каси взаємодопомоги лікарів, у якій діставали допомогу і лікарі — політичні емігранти. Я- О. Чистовичу належить ряд класичних праць з історії вітчизняної медицини, написаних на матеріалах тривалого вивчення архівних документів. У них він перший довів самобутність розвитку вітчизняної медицини.

Я. О. Чистович був редактором «Военно-медицинского журнала», журналу «Друг здоровья»; з 1861 по 1871 р. видавав журнал прогресивного напряму «Медицинский вестник». Яків Олексійович є родоначальником славної сім’ї учених-медиків Чистовичів, серед яких Микола Якович (1860—1926)—відомий терапевт-інфекціоніст, учень і заступник по кафедрі С. П. Боткіна; Федір Якович (1870—1952)—патологоанатом, який відкрив специфічні преципітини ї запропонував нову класифікацію захворювань крові, і Олексій Миколайович (1905—1970)—також патологоанатом, професор Військово-медичної академії, член АМН, відомий працями з туберкульозу і анаеробної інфекції.

Перші працівники кафедр гігієни, які вийшли з фізіологічних і клінічних шкіл, у своїй діяльності гігієністів продовжували підтримувати найтісніший зв’язок ,з широкими колами клініцистів і практичних лікарів, з лікарями земств і міст. Саме громадський характер вітчизняної гігієни передусім є її особлщ вістю, якої не знала гігієнічна наука в західних країнах.

Першу видатну школу вітчизняних гігієністів створив професор Петербурзької медико-хірургічної академії О. П. Добросла- він (1842—1889). Випускник цієї академії, він працював на кафедрах терапії і фізіології, пізніше вивчав методику гігієнічних досліджень у відомого німецького гігієніста М. Петтенкофера. Очоливши нову кафедру гігієни, Доброславін створив лабораторію для експериментальних досліджень і практичних занять студентів. Він був піонером гігієнічної підготовки лікарських кадрів російської армії. Доброславін досліджував продукти харчування селян, розробив плани селянських жител, сільських земських лікарень, шкіл. Велику увагу він приділяв заходам щодо вдосконалення водопостачання Петербурга. Доброславін написав перші оригінальні посібники російською мовою із загальної гігієни та військової гігієни у двох томах. Однак за своїми переконаннями Доброславін був матеріаліст-механіцист, людське тіло він розглядав як складну досконалу машину. Він дотримувався помилкового погляду, що гігієна може бути відокремлена від медицини і що гігієністом може бути людина без медичної освіти.

Проти такого погляду виступав засновник московської гігієнічної школи, видатний учений і громадський діяч Ф. Ф. Еріс- ман, який з приводу цього справедливо зазначав у своєму «Курсі гігієни»: «Відокремлення гігієни від її вихідної точки, від людського організму, припинення її органічного зв’язку з медициною було б, в моїх очах, вкрай небезпечною операцією, яка могла б мати дуже сумні наслідки для дальшого правильного розвитку гігієнічної науки».

Ф. Ф. Ерісман (1842—1915) народився в Цюріху. Знайомство з російськими емігрантками, які не мали права вступу до університетів і тому часто виїжджали для навчання в Швейцарію ', збудило в ньому інтерес до Росії. Він вивчив російську мову і, закінчивши медичний факультет в Цюріху, 1869 р. при- [39] їхав у Петербург, де й почав працювати як офтальмолог. Вивчаючи захворювання очей і методи запобігання їм, Ерісман захопився питаннями шкільної гігієни, розробив і опублікував проект зразкової класної кімнати з раціональним обладнанням.

Надрукована ним в «Архиве судебной медицины и общественной гигиены» праця про жахливий санітарний стан у прибуткових будинках князя Вяземського, заселених біднотою, судовий процес з ним і описи підвальних жител та нічліжних будинків у Петербурзі згодом привернули увагу не тільки медичних кіл, а й широкої громадськості.

Вирішивши цілком присвятити себе гігієні, Ерісман протягом двох років вивчає в Мюнхені у М. Петтенкофера лабораторну гігієнічну методику і одночасно працює над питаннями обміну речовин і харчування. Повернувшись у Росію, він бере участь як гігієніст в обслуговуванні армії під час російсько-турецької війни 1877—1878 рр. По закінченні війни Ерісман одержує запрошення від московського земства очолити роботу з вивчення санітарно-гігієнічного стану заводів і фабрик. До програми обстеження входило висвітлення не лише умов виробництва, а й побуту робітників та їхніх сімей. Разом із санітарними лікарями А. В. Погожевим і Є. М. Дементьєвим він протягом шести років (1879—1885) обстежив 1080 різних підприємств Московської губернії загальною кількістю 114 тисяч робітників.

У цій величезній праці, оформленій у вигляді 19 окремих збірників, уперше в світовій літературі було дано в широкому комплексі опис умов праці і побуту робітників з характеристикою стану їхнього здоров’я та фізичного розвитку. В. І. Ленін, використовуючи дані цих збірників у своїй праці «Розвиток капіталізму в Росії», назвав його кращим у сучасній літературі з фабрично-заводської статистики. Московський університет присвоїв Ерісману вчений ступінь доктора медицини honoris causa. Ерісман, між іншим, показав, що на заводах переважна більшість робітників не має вже ніякого зв’язку із землеробством і становить суто робітничий клас, який засоби для існування здобуває, продаючи свою працю. В ті часи це питання мало велике політичне значення, оскільки народники заперечували твердження марксистів про формування в Росії класу пролетаріату. Ерісман правильно пояснив причини тяжкого стану робітників заводів і фабрик та їхніх родин.

«Поганий санітарний стан,— писав він,— в якому перебуває нині фабричне населення, не безумовно пов’язаний з промисловою працею, а залежить лише від тих несприятливих умов, в які сучасна цивілізація поставила цю працю, цілком віддаючи її безмежній експлуатації з боку зажерливих і корисливих підприємців». Внаслідок обстеження, проведеного Ерісманом та його співробітниками, московське земство розробило обов’язкові правила організації праці на фабриках, заводах, що деякою мірою поліпшило умови праці робітників.

З 1881 р. Ерісман, не пориваючи зв’язку із земством, почав викладати гігієну в Московському університеті. У своїх лекціях, як і в усіх своїх працях, він підкреслював соціальний «характер гігієни. «Позбавте гігієну її громадського характеру,— читаємо в його «Курсі гігієни»,— і ви їй завдасте смертельного удару, перетворите її на труп, оживити який вам ні в якому разі не вдасться; проголосіть, що гігієна не є наука про громадське здоров’я, а що вона повинна займатись лише розробкою окремих питань у стінах лабораторії, і перед вами залишиться примара науки, заради якої і працювати не варто».

Ерісман брав разом із Скліфосовським активну участь у будівництві клінічного містечка медичного факультету університету в Москві. Його участь у проектуванні нових клінік забезпечила будівництво їх за останніми вимогами тогочасної гігієни. В клінічному містечку було збудовано великий гігієнічний корпус, в якому крім навчальних лабораторій Ерісман влаштував центральну міську санітарну станцію. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції цю станцію було перетворено на науково-дослідний інститут імені Ерісмана.

Ф. Ф. Ерісман був постійним доповідачем на Пироговських з’їздах у питаннях соціальної гігієни, боротьби з інфекційними хворобами, не раз він головував на цих з’їздах. Прогресивна діяльність Ерісмана не подобалася правлячим колам царської Росії, і влітку 1896 р., коли під час канікул Ерісман перебував у Швейцарії, його без пояснення причин було звільнено з посади професора кафедри гігієни Московського університету. В Росію Ф. Ф. Ерісман уже не повернувся, але до кінця життя не поривав зв’язку з численними своїми учнями (С. Ф. Бубнов, М. К. Ігнатов, С. С. Орлов, Г. В. Хлопін, П. М. Діатроптов та ін.), більшість з яких очолили кафедри гігієни в університетах або керували губернськими земськими санітарними організаціями. Він вірив, що знищення царизму і капіталізму принесе широким народним масам оздоровлення, звільнить від злиднів і темноти і що Росію чекає велике майбутнє. В 1905 р. він писав: «Яка дивно прекрасна була б Росія, якби тяжкий гніт політичного рабства було знято з її здавлених грудей, якби вона могла дихати вільно! Як швидко стали б розвиватись на користь країні всі приховані її величезні сили! Яка принадна доля тих, кому вдасться брати участь у боротьбі за відродження Росії, кому судилося бачити її вільною і щасливою! Кому з нас не хотілося б бути між цими борцями!»

Протягом 20 років кафедру гігієни в Харківському університеті очолював відомий учений І. П. Скворцов (1847—1921). Він широко застосовував у гігієні фізичні, хімічні і фізіологічні Методи дослідження. Скворцов написав змістовний посібник із загальної і воєнно-польової гігієни. В Київському університеті організатором першої кафедри гігієни в 1871 р. був В. А. Суб- ботін (1844—1898).

Усі відомі гігієністи Росії другої половини XIX ст. і початку XX ст.— О. П. Доброславін (Петербург), Ф. Ф. Ерісман (Моск-

ззз

ва), В. А. Субботін (Київ), I. П. Скворцов (Казань, Харків) та ін.— мали солідну підготовку в галузі фізіології і клінічної медицини.

У другій половині XJX і на початку XX ст. під впливом вимог робітничого класу, що розвивався і ставав дедалі свідомішим, питання гігієни праці ставилися й обговорювалися на лікарських Пироговських з’їздах 1904, 1907 рр., на з’їздах фабрично-заводських лікарів 1909, 1911 рр. Однак втілення в життя заходів, розроблених на цих з’їздах, незмінно наштовхувалося на перешкоди з боку царських властей. Закони про фабричну інспекцію, видані в 1882 і 1897 рр., поширювалися тільки на частину підприємств і здебільшого не виконувались.

Наприкінці XIX ст. почався поділ гігієни на окремі спеціальності: гігієну праці, шкільну гігієну, харчову гігієну. Виділення окремих галузей гігієнічної науки виразно оформилося лише за радянських часів.

<< | >>

↑

Источник: Верхратський С. А., Заблудовський П. Ю.. Історія медицини: Нав. посібник.— 4-е вид., випр. і допов.— К. : Вища шк.,1991.- 431 с.: іл.. 1991

Еще по теме ГІГІЄНА:

- Здоровый образ жизни - Информационные технологии в медицине - История медицины - Клинические методы диагностики - Кожные и венерические болезни - Медико-социальная экспертиза - Медицинская паразитология - Медицинская этика - Менеджмент в здравоохранении - Методы похудения - Народные методы лечения болезней - Наследственные, генные болезни - Неврология и нейрохирургия - Нефрология - Онкология - Организация системы здравоохранения - Оториноларингология - Офтальмология - Паллиативная медицина - Патологическая анатомия - Патологическая физиология - Педиатрия - Токсикология - Экономика здравоохранения -

- Антропология - Астрономия - Безопасность жизнедеятельности - Библиотечное дело - Биология - Военное дело - География - Зоология - История - Культурология - Литература - Математика - Медицина - Педагогика - Политология - Право России - Право України - Психология - Религоведение - СМИ и журналистика - Социология - Технические науки - Транспорт - Физика - Философия - Финансы - Экология - Экономика - Этнография и демография - Юриспруденция - Языкознание -