16.2.  Принци п вільног о рух у товарі в і  прав о  інтелектуально ї власност і  в  Співтовариств і

Співвідношенн я  права інтелектуальної  власності  та  права Співтовариства є досить проблематичним.  Не зважаючи на те, що Договір про Співтовариство не містить положень, що регу- лювали б питання, пов'язані з правом інтелектуальної власності, ЄСП  визнав,  що неузгодженість   питань щодо права інтелек- туальної власності може створювати бар'єр и вільної торгівлі в межах ЄС.  Наприклад ,  фірма,  що працю є в одній державі- члені   ЄС, укладає ліцензійну угоду з фірмою,  що працює в іншій державі-члені ЄС.

' Див.: Директив а 2004/48  про захист інтелектуальної власності від 29 квітня

2004 p. (O.J. 2004 L196/16).

279

подібних ліцензійних договорів може призвести до розподілу Спільного Ринку Співтовариства на кілька окремих  територій між ліцензіатами.

Не  зважаючи на те, що  ст. 28 та ст. 29 Договору про Спів- товариство забороняют ь кількісні обмеженн я імпорту, експорту та всі інші еквівалентні дії між державами-членами , ці статті не  відразу почали застосовуватися до інтелектуальної власності. Частков о завдяк и ст.  ЗО Договор у пр о Співтовариство , яка закріплює, що положенн я ст.ст. 28, 29 Договору про Співтова- риство не включають заборон и і обмеженн я на імпорт, експорт і транзит товарів, якщ о ці дії є потрібними для захисту промис -

лової  та комерційної власності*, та завдяки ст. 295 Договору про Співтовариство ,  як а встановлює ,  шо Догові р   про Спів - товариство ніяким чином не повинен завдавати шкоди національ- ним правовим норма м держав-членів, що регулюють відносини власності.

Дл я того щоб вирішит и  цю проблему ЄС П  запропонува в розмежувати поняття існування прав інтелектуальної власності та  їх  здійсненн я   (доктрина   "існування  та  здійснення  права інтелектуальної власності").  Якщ о  перше  захищається Догово - ром про Співтовариство,  то друге цим Договором обмежується (ст.ст. 28, 29 Договору про Співтовариство). Посилаючис ь на ст. ЗО договору, ЄС П постановив, що: "з тієї ж статті, зокрема їх другого речення, як і контексту в цілому, випливає , що хоча Договір про Співтовариство  не впливає на існування прав, що визнаютьс я  національни м  законодавство м держав-члені в  Є С щодо промислової та комерційної власності, проте здійсненн я цих прав, залежн о від обставин ,  може бути обмежен е поло - женням и цього Договору. Враховуючи, що передбачені винятк и щодо одного з найбільш фундаментальних принципі в Спільного ринк у Співтовариства ,  ст.  ЗО Договор у пр о Співтовариств о фактичн о припуска є  винятк и з  принцип у вільного руху то- варів до тієї міри, до яко ї подібні винятк и можуть бути виправ- даним и з  мето ю захисту пра в на специфічн і  об'єкт и  цього права власності.

Дл я того, щоб визначити обсяг захисту прав інтелектуальної власності в Співтоваристві, ЄС П розробив доктрину "вичерпання права" (англ. exhaustion of right). Згідно з цією доктриною , якщ о

* У юридичні й  термінології деяки х держав-члені в  авторське право не вклю - чається в поняття "промислова і комерційна власність". Питання , чи авторське право охоплюєтьс я ст. ЗО Договору про Співтовариство, вирішен е в рішенні ЄС П у справі Membran v.  GEMA, де ЄС П визнав, що понятт я "промислова і комерційн а власність", як е вживається в ст. ЗО Договору про Співтовариство , включає в себе авторське право.

280

власник інтелектуальної власності реалізував товар  на території держави-члена його походження, він втрачає право перешкоджа- ти  його імпортуванн ю з  цієї держави-член а до іншої ,  його права вважаються вичерпаними .

Основоположн е рішенн я із застосування Договору про Спів- товариств о до  патенті в  прийнят о  у справі  Centrafarm  BV v. Sterling Drug Inc. в 1974 p.1. Компані я Sterling Drug, як а розта- шована в США , була власнико м патенту на метод виготовлення певних ліків; патент діяв у кількох державах-членах ЄС , зокрема, Великій  Британії та Нідерландах. Компані я  Centrafarm, діючи без згоди Sterling Drug, імпортувала ці ліки з Великої Британії та Німеччин и в Нідерланди, де ліки коштували значн о дорожче. У свою чергу на ринк и  Великої Британії та Німеччин и ліки потрапили через філіал Sterling Drug. Перед ЄС П постало питан - ня, чи може Sterling Drug вжити заходів з метою обмеженн я продаж у лікі в у  Нідерландах ,  враховуючи ,  що національн е законодавство Нідерландів це дозволяє. У своєму рішенні ЄС П використав доктрин у "існування та здійсненн я права інтелек- туальної власності" та постановив, що необхідно гарантувати власнику патенту виключні права на використанн я  винаходу шляхом виробництва та першого випуску на рино к держави - члена ЄС продукту безпосередньо або шляхом укладання ліцен - зійної угоди з третіми особами, та право перешкоджати порушен- ням його прав на перший випуск. ЄС П також визнав, шо прин - ципу вільного руху товарів на  Спільному ринку Співтовариства суперечать такі положенн я в законодавствах держав-члені в ЄС , згідно з яким и право власника патенту не вважається вичерпа- ним після розміщіення запатентованого продукту на ринку іншої держави-члена , шо дає власнику патенту можливість перешкод - жати імпортуванн ю цього продукту в його державу з іншої держави-члена . Аналогічне рішенн я ЄС П виніс щодо торгових знаків у справі Centrafarm BV v.  Winthrop-.

У  1973 p.,  намагаючис ь створити вільний рино к інтелек - туальної власності між державами-членами , ЄС П розробив так звану доктрин у "спільного походження".

1 Див. : Справа 15/74, Centrafarm BV amp; Adriaan de Peijper v. Sterling Drug Inc.

(1974) EC R 1147; (1974) CML R 480.

2 Див.: Справа 16/74, Centrafarm BV amp; Adriaan de Peijper v. Winthrop 5( / (1974 ) ECR 1183; (1974) 2 CML R 480.

5  Див.: Справа 192/73, Van Zuylen Freres v. Hag AG (1974) ECR 731.

281

декофеїнованої кави, що спочатку належав одному підприємству в Німеччині та Бельгії, перейшов до Бельгії як засіб  відшкоду- ванн я збитків ,  спричинени х війною ,  і був передани й фірмі Van Zuylen Freres, як а стала володіти бельгійськими та люксем - бурзькими торговими знаками . Коли фірма Hag почала експор- тувати каву  до Люксембурга,  Van Zuylen Freres вчинила позов проти Hag. ЄС П виніс рішенн я  на користь фірми Hag, мотиву- ючи сво є рішенн я тим ,  що заборон а  вільного руху товарів, торговий знак яки х має спільне походження, була б несумісною з  цілям и  Спільног о  ринк у  Співтовариства .  Так е  рішенн я викликал о протест промисловців. Адже якщ о ЄС П  піде цим шляхом далі, то цілком імовірно, що в майбутньому він може застосувати подібні висновк и до торгових знаків підприємств держав-члені в ЄС , які не мають спільного походження.

У результаті ЄС П  був змушени й  відмовитис я  від таког о підходу. Після того як фірму Van Zuylen Freres було придбано швейцарсько ю компанією ,  як а для реалізації кави в  Бельгії заснувала фірму CNL-Suca l  NV,  ця фірма почала реалізацію кави в Німеччині, і Hag вчинила проти неї позов. Цього разу, розглядаючи справу (відому як Hag II)1, ЄС П більш детально розглянув природу прав на торгові знаки , які ідентифікують товаровиробник а і захищають його репутацію в очах спожива - ча. ЄС П вирішив, що бельгійська фірма не має права виходи- ти на німецьки й ринок , оскільки на цій території відповідний торговий зна к ідентифікує інше підприємство.