Інтелектуальна власність: законодавчі рамки
Практика Суду ЄС повинна також бути розглянута в правовому полі, яке створено міжнародними конвенціями з інтелектуальної власності.
Усі країни Європейського Союзу є сторонами Паризької конвенції з права промислової власності (1883 p.).
Це означає, що кожна з них надає національний режим громадянам з інших країн ЄС стосовно патентів і торгових марок. Паризька конвенція також залишає заявникам пріоритетне право впродовж одного року застосовувати патентні права в інших країнах і шість місяців стосовно прав на торгові марки. Пріоритетні права набувають чинності з моменту подання заявки у власній країні. Таким чином Паризька конвенція сприяла досягненню обмеженої гармонізації права ЄС щодо патентів і торгових марок.Згідно Європейської патентної конвенції (ЄПК) 1973 р. в Мюнхені було створене Європейське патентне відомство (ЄПВ), за допомогою якого заявник може одночасно звертатися з питань використання національних патентних прав у будь-якій із договірних країн. Заявник має відповідати вимогам ЄПК про патентоспроможність. Заперечення щодо рішень про патентоспроможність з боку ЄПВ можуть надсилатися упродовж дев'яти місяців після видачі патенту. Після цього заперечення мають розглядатися у національних судах згідно національного патентного законодавства. В цілому ЄПВ є єдиною структурою, яка надає можливість отримати низку національних патентів Європи, що виключає можливості подачі на отримання заявок національного окремого патенту в будь-якій країні.
279
Отже йдеться не про патент Співтовариства, а скоріше про низку окремих, але згармонізованих національних патентів. Національне законодавство визначає процедури щодо примусового виконання і порушення патентних прав. Така гармонізація національних систем є, безумовно, кроком уперед, проте шлях до єдиної системи Співтовариства був надзвичайно довгим. Конвенція про патент Співтовариства (КПС) була підписана у Люксембурзі 1975 p., однак набуттю чинності перешкоджала недостатня кількість документів про ратифікацію.
Запропонована система забезпечує захист відповідних прав у межах Співтовариства. Винахідник має отримати монопольні прибутки від права на перше використання винаходу на ринку ЄС, але не може ділити його за національними кордонами. Спори вирішуватимуться через юридичну структуру, передбачену у Конвенції, що включає національні суди і новий апеляційний патентний суд ЄС.Конвенція про європейський патент визнає заявки на патент Спільного ринку дійсними в будь-якій з країн, що підписали її . Водночас вона не дозволяє патентування винаходів з біотехнологій. Патент Спільного ринку може надаватися, анулюватися і передаватися у межах всього Співтовариства. Ліцензії можуть видаватися для частини країн ЄС. Це є альтернатива (а не зміна) національних патентних прав. КПС є протилежністю нормативним актам ЄПК. Проте країни, які підписали КПС, повинні гармонізувати національне патентне законодавство з метою його пристосування до норм Конвенції, що охоплюють процедуру порушення справи, судових процесів, позбавлення прав та ін.
Директива 87/54 (ЄС) регулює захист напівпровідників. Вона була прийнята у відповідь на вимоги США щодо взаємності ще до того, як громадяни країн ЄС зможуть отримати відповідний захист у США. Оригінальні ("незвичайні") напівпровідникові схеми охороняються впродовж десяти років. Такий захист включає право на заборону відтворення напівпровідників та їхнє комерційне використання. Проте пріоритетність не зберігається, коли має місце копіювання виробу або напівпровідник постачається на ринок за взаємною згодою.
Директива 89/104 (ЄС) намагається гармонізувати деякі аспекти законодавства ЄС щодо товарних знаків, а не процедури їхньої реєстрації. Вона застосовується щодо індивідуаль-
280
них, послугових, колективних, товарних знаків або гарантійних чи ліцензійних знаків, які є предметом реєстрації або заявки на реєстрацію у країнах ЄС. Директива не охоплює норми права захисту товарних знаків, які набувають чинності через використання, що можливо в Італії, Ірландії і Великій Британії.
Товарний знак може складатися з будь-якого символу, що має граничне відображення, тобто слова, прізвища та імені, малюнку, букви, цифри, опису товарів або їхньої упаковки за умови, що такі знаки здатні вказувати на відмінність товарів і послуг однієї фірми від іншої.Ст.З встановлює різницю між безумовним обгрунтуванням для відмови або юридичної недійсності товарних знаків (наприклад, відсутність на товарних знаках чітких ознак, несумісність з громадським порядком або принципами суспільної моралі) і відносним обгрунтуванням (наприклад, символ великої духовної цінності, особливо релігійні символи). Дозвіл надається зареєстрованим товарним знакам, які набувають особливого характеру при використанні. Країнам ЄС дозволяється також відмовляти у реєстрації на підставі рішень, які діяли до прийняття директиви. Ст.4 передбачає, що не дозволяється реєстрація знаку, який є ідентичним або надто схожим на зареєстрований у одній з країн або як товарний знак ЄС, чи на добре відомий, але не зареєстрований товарний знак.
У ст.5 Директиви розглядається загальний перелік критеріїв порушень цього права. Вони включають подання використання зареєстрованих товарних знаків на різних видах товарів, якщо це зашкоджує чіткій ознаці самого знаку. Ст.7 передбачає дію принципу припинення права. В цілому допускається ліцензування товарних знаків для обмеженого використання або використання на обмежених територіях. Ст.9 вказує, що якщо власник попереднього товарного знаку погодився на використання впродовж наступних п'яти років останнього знаку, зареєстрованого відповідним чином у цій країні ЄС і знав про таке його застосування, він не має більше права робити заяви, що товарний знак недійсний, або перешкоджати використанню останнього. Це положення нагадує власність, що заснована на ствердженні правового титулу всупереч домаганням іншої особи. Крім того права на товарний знак можуть бути анульованими, якщо власник не знайшов для
281
нього відповідного застосування впродовж п'яти років за відсутності законних причин для невикористання. Застосування товарного знаку на експортних товарах має відповідати вимогам їхнього прямого використання.
Уже нині товарний знак ЄС існує. Регламент 40/94] щодо товарного знаку ЄС є певним досягненням поза гармонізацією національного законодавства щодо товарних знаків у створенні права ЄС стосовно захисту товарних знаків, яке реалізується через реєстрацію. Регламент приймався з метою забезпечення юридичної структури, що заохочуватиме компанії діяти не на національному, а на рівні Співтовариства. Хоча згідно Регламента встановлюється єдиний товарний знак, дійсний на території всього Співтовариства, він не підміняє національного законодавства щодо товарних знаків. Товарний знак Є С має співіснувати разом з національними товарними знаками. Це дозволяє фірмам вибирати те, що краще відповідає їхній стратегії: або єдине право ЄС, або цілу низку національних законів.
. Регламент відбиває положення прецедентного права щодо припинення прав з моменту, коли власник товарного знаку ЄС погодився на продаж товарів з його знаком у межах ЄС, він не має права заборонити використання товарного знаку цих товарів третьою стороною, за винятком тих випадків, коли "існують законні підстави для власника перешкоджати комерційному використанню товарів, особливо коли їхній стан змінився або погіршився після виходу на ринок"2. Для реалізації цих норм створюється Управління з гармонізації внутрішнього ринку (товарні знаки і зразки). Заперечення стосовно його рішень можна направляти до суду першої інстанції. Управління знаходиться в Аліканте, Іспанія. Більшість з тринадцяти розділів постанови і ст.143 стосуються процедурних питань. Напевно, Управління матиме значне навантаження, пов'язане з запереченнями щодо використання товарних знаків при поданні заявки на їхню реєстрацію. Зокрема, потенційні суперечки щодо товарних знаків, які передаються до офісу на реєстрацію, і нібито подібних до них, свідчать про існування плідного грунту для конфліктів відносно реєстрації. У ст.8
Регламента містяться "Порівняльні обгрунтування для відмови"1. Вона передбачає, що "на заперечення з боку власника попереднього товарного знаку використані товарні знаки не можуть бути зареєстровані", коли товарні знаки, товари і послуги ідентичні або, що безперечно створює більше проблем на практиці, коли існує достатня схожість, спроможна дезорієнтувати населення.
Що стосується заперечення, "попередні товарні знаки" включають товарні знаки ЄС, національні і такі, що зареєстровані відповідно до міжнародних угод, що діють у будь-якій країні ЄС.У листопаді 1992 р. Рада прийняла Директиву 92/100 щодо права на позичання і оренду для використання авторських творів мінімум на 50 років. Директива вимагає від членів ЄС забезпечити права авторів і виробників і дозволити або заборонити оренду чи позичання оригіналів або копій авторських творів (таких як звукозаписи, відеофільми і художні фільми). Поняття "позичання" і "оренда" визначаються в широкому плані як "будь-яка економічна і комерційна вигода". Бібліотеки, які позичають населенню таку продукцію за плату, що не перевищує експлуатаційні витрати, як вважається, не мають "вигоди" і, отже, не підпадають під дію Директиви 92/100. Члени ЄС можуть не брати до уваги відмову у позичанні для культурної діяльності за умови, що власник прав має винагороду, проте не можуть не сприймати заперечення щодо оренди. Навіть коли існує можливість передачі орендних прав продюсерам фільмів і звукозаписів, справжній власник зберігає усі права на винагороду, відмова у якій неможлива.
Виконавці і працівники радіокомпаній отримують ексклюзивні права дозволяти або відмовляти у записі їхніх творів та їхньому відтворенні і розповсюдженні. При використанні радіостанціями звукозаписів починає діяти схема обов'язкових виплат, які розподіляються між виробниками звукозаписів і виконавцями. Дозволяється робити винятки щодо таких ексклюзивних прав, як приватне, репертуарне, навчальне, наукове і нетривале використання.
282
1 OJ 1994 L 11/1.
2 Регламет 40/94 (ЄС), ст.13.
Регламент 40/94 (ЄС), ст.7 охоплює абсолютні обгрунтування для відмови у реєстрації.
283
1993 p. Рада прийняла Директиву 93/83 з метою гармонізації авторських і пов'язаних з ними прав для супутникового і кабельного зв'язку. Основна її мета — забезпечити виплати власникам таких прав.
Щодо супутників, то, починаючи з 1995 p., права на трансляцію мають надаватися у країні, яка її веде, а не для якої вона призначена. До кінця 1999 р. необхідно узгодити з цією нормою попередні контракти. Для кабельного телебачення права на трансляцію мають обговорюватися спільними органами, де представлені різні категорії власників. Необгрунтовані відмови з боку телекомпаній транслювати програми за допомогою кабельного зв'язку мають бути передані до арбітражів до 2003 р.Рада також прийняла Директиву 93/98 з метою узгодження термінів дії авторських і пов'язаних з ними прав (наприклад, щодо фотографій і посмертних прав на них). Починаючи з 1 липня 1995 р. усі твори, які підпадають під захист авторських прав на території Співтовариства, після смерті їхніх авторів будуть захищені впродовж 70 років; на суміжні права такий термін становить 50 років. Щодо аудіовізуальних і кінематографічних творів, то існували суперечки стосовно поняття "автор". Захист авторських прав на ці твори має тривати 70 років після смерті останнього з авторів, а саме: головного режисера, автора сценарію, автора діалогів і композитора.
Завдання Комісії виглядає особливо складним, оскільки у цій сфері існують розбіжності щодо перспектив розвитку національного права стосовно природи і цілей права інтелектуальної власності, у ній задіяні також значні комерційні інтереси.