Вільний рух товарів, вироблених у державах- членах та третіх країнах, в межах Співтовариства.
Як вже зазначалося, метою Співтовариства було створення Спільного ринку, який, в свою чергу базується на митному союзі. Першою скла овою митного союзу є вільний рух товарів, які виробляються у країнах-членах.
Так, товари, виготовлені в одній країні-члені, повинні безперешкодно перетинати внутрішні кор они Спільного ринку. Другою скла овою митного союзу є встановлення спільних мит. Якщо товари, виготовлені у третіх країнах, перетинають зовнішній кордон митного союзу, вони стають об’єктом наклад ення спільного мита. Третьою склад овою є вільний рух товарів з третіх країн, які були випущені в обіг на територію митного союзу. Після сплати мита на зовнішньому кордоні митного союзу з цих товарів не можуть стягуватися інші мита при перетині внутрішніх кордонів - тобто кордонів між державами, які є членами митного союзу.Так, ст. 14 Договору встановлює, що внутрішній ринок скла атиме територія без внутрішніх кор онів, на якій гарантується вільне пересування осіб, капіталу, товарів і послуг. Стаття 14 встановлює правову основу ля створення внутрішнього ринку в межах Співтовариства. Останнє передбачає усунення внутрішніх бар’єрів, які перешкоджають вільному пересуванню товарів, осіб, капіталу та послуг. Бар’єри, які перешкоджають вільному пересуванню товарів можна поділити на три категорії: фізичні, технічні та фіскальні бар’єри. Фізичні бар’єри передбачають зупинку та перевірку товарів, які перетинають д ержавний корд он. Технічні бар’єри - це кількісні обмеження або заходи, які мають такі ж наслідки і, таким чином, перешкоджають вільному руху товарів. Прикладом, натомість, фіскальних бар’єрів є тарифні та нетарифні збори, які наклад аються на експорт, імпорт та транзит товарів.
Стаття 23 Договору встановлює:
- Співтовариство ґрунтується на митному союзі, що стосується всієї торгівлі товарами та передбачає заборону митних зборів на імпорт та експорт між д ержавами-членами і всіх інших еквівалентних їм платежів, а також прийняття спільного митного тарифу щод о третіх країн.
- Положення статті 25 та Глави 2 аного роз ілу стосуються товарів, вироблених в ержавах-членах, а також товарів, експортованих третіми країнами, які перебувають у вільному обігу на території держав-членів.
Слід зауважити, що сам Договір не містить визначення поняття товар.
Його дав Суд ЄС у ряд і справ. У справі Art Treasures[1] (Commission v. Italy) Суд розглядав заборону експорту творів мистецтва, встановлену Італійським урядом, який аргументував свою позицію тим, що твори мистецтва не є „товаром” у розумінні Договору. Су , натомість, встановив, що „товаром” є „про укт, який можна оцінити у грошовому вимірі та який може бути предметом комерційних трансакцій". Таким чином, твори мистецтва є „товаром” у розумінні ст. 23 Договору. У еяких наступних справах Су послі овно застосовував це визначення.У справі Wallonian Waste[2] (Commission v. Belgium) Суд розгляд ав законність заборони бельгійськими властями імпорту відходів. Бельгійський уряд стверджував, що відходи не можуть вважатися „товаром” у розумінні ст. 23, оскільки вони не мають жод ної комерційної цінності (навпаки, у випадку відходів можна стверджувати, що вони мають від ’ємну цінність, оскільки витрати несе сторона, яка бажає їх позбутися). Тим не менше, аргументація Бельгійського уряду не була прийнята Суд ом ЄС, який встановив, що, оскільки відход и можуть бути пред метом комерційних трансакцій, вони пі па ають пі визначення „товар”.
Цікавою з точки зору розмежування понять „товар” та „капітал” і, відповідно, визначення того, чи об’єкт підпад ає під регулювання у сфері вільного руху товарів чи капіталу, є справа Thompson . Англійські власті розпочали кримінальне переслідування осіб, які експортували з Англії значну кількість срібних монет. Всі монети пре ставляли нумізматичну цінність, оскільки були виведені з обігу. Ві дпові дач наполягав на тому, що ці іяння не могли тягнути кримінальну ві пові альність, оскільки Об’єднане Королівство, виходячи із ст. 23 Договору, не могло перешкоджати вільному рухові товарів, яким, як він вважав, були монети. Суд ЄС підтримав подібну аргументацію і встановив, що монети є товаром у розумінні ст. 23, якщо вони не знаходяться в обігу, тобто не є засобом платежу. І, навпаки, монети, які є засобом платежу, розгляд аються не як товар, а як капітал, і до них застосовуються правила щодо вільного руху капіталу.
У справі Almelo v. Energiebedriff Ijsselmij , Суд ЄС визначив, що електроенергія також є товаром. З цього слідує, що товар не обов’язково повинен бути матеріальним. Тим не менше, Су не прийшов о висновку, що всі нематеріальні об’єкти є товаром.