1. Поняття методологи порівняльно-правових досліджень

Будь-яка наука виходить із загальних методологічних передумов відносності пізнання, шлях до якого прокладається завдяки вдосконаленню підходів, принципів, методів і методики дослідження.

Методологія (грец. «methodos» — шлях до чого-небудь, дослідження) розуміється як вчення про способи організації та побудови теоретичної і практичної діяльності людини.

Важливість методологічних основ правових досліджень не викликає сумнівів. О.В. Сурілов із цього приводу відзначав: «У юридичному пізнанні методологія необхідна, оскільки вона забезпечує вдосконалення, а отже, і плідність методів цього пізнання. ...Ніщо не може бути вдосконалене без його пізнавального освоєння, якість якого визначається, перш за все, тим, на якій методологічній основі воно здійснюється»1.

Необхідно погодитися з О.С. Звонарьовою, яка відзначає, що в теперішній час в юридичній науці склалася ситуація, коли адекватне осмислення політико-правових явищ минулого і сучасності вимагає істотного розширення дослідницького контексту із залученням принципово нових для юридичної науки наукових методів, які мали б парадигмальний характер2.

У зв'язку із цим, в орбіту методології правової науки входить набір нових підходів, принципів і методів, розроблених у рамках

' Сурилов А.В. Теория государства и права: Учеб. пособ. — К.; О.: Вища шк., 1989. - С. 49-50.

2 Звонарева О.С. О цивилизованном подходе в теории государства и права // Известия высших учебных заведений: Сер. Правоведение. — 2003. — № 4. — С. 173.

методології інших наук. їх залучення вимагає свого роду адаптації у зв'язку з предметом і методологією правової науки, яка називається «юридизацією».

Порівняльне правознавство, як уже наголошувалося, є відносно молодою юридичною наукою. Проте це не означає, як справедливо відзначають Л.В. Бойцова і В.В. Бойцова, що порівняльне правознавство може ігнорувати проблеми методології, і що воно повинно перетворитися на вичерпану наукову традицію, задовольнитися історичною старовиною, виснажитися в нескінченних мікропорівняннях2.

Як самостійний науковий напрям порівняльне правознавство володіє своїм предметом, а також розробленими і запозиченими методами, зумовленими цим же предметом, спрямовані на вирішення проблем, з якими порівняльне правознавство стикається. Ці проблеми можуть бути не тільки традиційними, супутніми розвитку науки завжди, але і проблемами, пов'язаними з кожним подальшим етапом складного процесу суспільного розвитку. Так серед основних проблем, які сьогодні день вважаються пріоритетними для порівняльного правознавства, необхідно виділити проблему правової інтеграції і формування не тільки локальних, але й загальних правових просторів. Сучасні процеси суспільного розвитку зумовлені епохою глобалізації, що ставить перед всією юриспруденцією взагалі і перед порівняльним правознавством зокрема завдання використання потенціалу різних правових сімей (систем) у виконанні масштабних завдань, що стоять перед людством.

У контексті загальноправової проблематики найважливішим завданням, що стоїть перед порівняльним правознавством як наукою, є подальше розроблення і збагачення його методології.

1 Проблемы общей теории права и государства: Учебник / Под общ. ред.

B.C. Нерсесянца. - М.: НОРМА-ИНФРА, 2002. - С. 23.

2 Бойцова Л.В., Бойцова В.В. Будущее сравнительного права: возможности

двадцать первого века // Юридический мир. — 2002.

46

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

47

Цей процес проходить у таких напрямах. Перший напрям пов'язано з обґрунтуванням і розвитком його методологічних основ, другий — із залученням нових методів і підходів, розроблених у рамках інших юридичних та неюридичних наук, тобто «юридизацією» нових методів, сформованих іншими неюридичними науками.

У рамках методології порівняльно-правових досліджень розроблено цілий ряд вимог, що дозволяють охарактеризувати правову панораму світу і визначити місце правових систем сучасності. Вони зводяться до такого.

По-перше, відмова від методологічного монізму, що базується на європоцентризмі, що панував тривалий час у теоретико-історичних дослідженнях суспільних (в т.ч. державно-правових) явищ, що передбачає використання принципу плюралізму при виборі методологічних підходів і прийомів.

По-друге, вивчення правових систем у рамках правової панорами світу вимагає відмови від ідеологізації наукового пізнання (його деідеологізації, що забезпечує об'єктивне, неупереджене ставлення до всіх без винятку правових систем. Дотримання цієї вимоги методологічного характеру передбачає зміщення акценту на користь загальноцивілізаційних (згідно з Н.Я- Данилевським — загальнолюдських) цінностей.

По-третє, необхідність визнання невіддиференційованих від диференційованих правових систем, як рівноцінних складових правової панорами світу. Необхідно погодитися з думкою Ю.М. Оборотова проте, що уявлення про правовий розвиток не можуть будуватися на основі аналізу правових інститутів і функціонуванні права віддиференційованих правових систем, виражаючи ситуацію таким чином, що невіддиференційовані правові системи, — нібито відсталість правового буття. По-перше, невіддиференційовані правові системи, — це основний масив на правовій карті світу, і, по-друге, ці правові системи мають свою внутрішню логіку розвитку, яка не змінюється в процесі діалогу правових культур.

в особливостях правового менталітету і сприйнятті інших правових культур1.

По-четверте, необхідно підкреслити, що застосування методологічного інструментарію порівняльного правознавства не виключає використання інших методів пізнання, що є загальноприйнятим підходом у рамках досліджень загальнотеоретичної юриспруденції. Комплексне використання концептуальних підходів, методологічних принципів і методів у порівняльному правознавстві є необхідною умовою для продуктивного вивчення правових систем.

Наприклад, використання цивілізаційного підходу зумовлює застосування інших концептуальних підходів, таких як герменевтичний, аксіологічний і антропологічний. Комплексне використання даних підходів сприяє не тільки забезпеченню глибокого і всебічного дослідження предмета порівняльного правознавства, але отриманню очікуваних результатів порівняльно-правових досліджень.

Необхідно відзначити, що в сучасній методології порівняльно-правових досліджень відсутня єдність і універсальність правової концепції, що викликано наявністю безлічі окремих концепцій і наукових шкіл, які розрізняються своїми філософськими витоками, змістом, аргументацією. У зв'язку із цим актуалізуються пошук і розроблення нового методологічного інструментарію порівняльно-правових досліджень, заснованого на принципово нових підходах.

На цьому тлі виникає гостра необхідність порівняльного вивчення різних цивілізацій, породжених різними правовими культурами, правовими традиціями, правовою свідомістю і правовим менталітетом. Отже, удосконалення методології порівняльно-правових досліджень дозволить виявити можливості і потенціал співпраці різних правових систем і створення загальноправового простору зі збереженням правової самобутності і правової ментальності, що є необхідним компонентом для існування об'єктивного правового різноманіття.

Таким чином, розвиток порівняльного правознавства як науки неможливий без подальшого розроблення її методологічних засад. Не зважаючи на те, що в методологію порівняльно-правових досліджень дедалі більше залучається концептуальних підходів,

1 Оборотов Ю.Н. Традиции и новации в правовом развитии. — О.: Юрид. л-ра, 2001. — С. 5.

48

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

49

принципів і методів, розроблених у рамках інших наук, їх зміст отримує нове змістове навантаження, зумовлене специфікою предмета порівняльного правознавства.