Передмова до першого виданя.

Отся книжечка була-написана в грудню 1897 року. Менї давно бажало ся подати нашому селянству ясно, при- ;

ступно та без надто великої вчености розказану історію селянського стану, і я довгі лїта збирав потрібні книжки, а то й писані жерела та устні опові- даня, що могли би придати ся для такої працї.

тою“ на написане популярної історії

■ »·· ·

панщини та її знесеня в нашім краю.

Моя праця вийшла може трохи не така, якої собі бажав видїл _чПросьвіти“ установляючи той конкурс. Я вважав потрібним дати читачеви не так оповідане про само знесене панщини в 1848 роцї, як радше докладну відомість про те, відки взяла ся панщина в нашім

краю, чим вона була для нашого народа, хто й як працював над ЇЇ піддер- жанєм та заостренєм, а хто над її обме- женєм і знесенєм.

Історія панщини в Галичині від 1772 року аж до 1848 і ще дальше, се, можна сказати, головна часть історії руського народа, бо-ж власне сей народ, хлопський, майже весь гнув ся під її ярмом. От тим то менї прийшло ся в сьому оповіданю порушити богато ріжнородних справ, вияснювати ріжні закони та постанови, згадувати про таке, що не тілько простому народови, але й значній части наших інтелїґент- них людий відоме дуже мало. Ce було причиною, що видїл „Просьвіти“ поручив менї додати до мойого оповіданя ще вказівки на ті книжки та папери, з яких я черпав свої відомости. Я радо згодив ся на те, бо через те, надїю ся, моя книжечка буде пожиточна не тілько для селян, що будуть читати саме опо- віданє, але й для тих інтелїґентних людий, котрі або хотїли би переконати ся, чи правду я пописав і чи не перебрехав дечого на чию будь користь або некористь, або котрі хотїли би доклад- нїйше розглянути ся в тих справах, що порушені мною ось тут лише злегка.

\

Щиро бажаю, аби таких людий було як найбільше.

Бажаючи зробити свою книжечку не тілько зрозумілою для нашого освіченого селянства, але також не надто широкою, не надто важкою для памяти, я пильнував, аби оповідати тілько про найважнїйші справи, не вдавати ся в дрібнїйші, хоч не раз дуже важні речі, не заходити там, де для самих учених нема ще певности і де найлекше поблудити. Я держав ся головно постанов самих законів - польських а потім австрійських, і подавав для їх по- ' ясненя тілько те, що найпотрібнїйше.

Зі спокійним сумлїнєм можу ска- . * зати, що я бажав подати своїм читачам тілько голу, щиру правду, а не хотїв навертати їх нї на яку — чи хлопську, чи панську, чи урядницьку віру.

Коли панщизняні дїдичі або урядники в мойому оповіданю не являють ся в рожевім світлї — я тому не винен. Я певно не для власної присмности малював їх так; їх власні дїла й слова, то були

фарби, які я накладав на свій малюнок. Я не був слїпий і на хиби селян, о скілько вони проявляли СЯ І O скілько їх поправа залежала від них самих.

Одну хибу мае моє оповідане і я признаю ся до неї тут, з гори. Я не порівнював наших відносин із тими, які були по инших краях. Ha се часто бють польські патріоти; коли згадати про нещасливу долю селянства в старій Польщі, вони кличуть: „Адже-ж у инших краях у тім часї бувало ще й гірше!“ Може й так, та ті патріоти промовчують, що в инших краях люди далеко швидше взяли ся перемінювати гірше на лїпше, а в Польщі ще й тепер не мало таких добродїїв, що не можуть переболїти „неправного“ скасованя панщини і раді би коли не в тій то в ин- шій формі завернути назад панщизняні '.порядки. Я не перечу: порівнанє поль- С&фХ порядків із тими, які були по инших краях, могло би бути пожиточне й цїкаве, та мусїло би значно розширити обєм книжки, а практично для нас воно й не потрібне. Досить буде сказати загально, що й по инших краях селянству жило ся не весело, а поперед усего пізнати добре, як жило ся власне нашому селянству. Пізнавши

свою біяу ми вже лекше колись зможемо порівняти її з чужою, а може сею дорогою дійдемо й до другого по- рівнаня: як инші люди бороли ся 3 T O Ю б І Д O ю і я K M и T e P п і л и ї ї та терпимо й доси.

У Львові д. 1. марта 1898 p,

Др. Іван Фраико.

I.