Міжгруповий конфлікт

Суспільство складається з багатьох формальних і неформальних груп, між якими можуть виникати конфлікти. Наприклад, в установі освіти, між керівництвом і підлеглими, між педагогами різних підрозді­лів, між неформальними групами усередині підрозділів, між адмініст­рацією і профспілкою.

На жаль, частим прикладом міжгрупового конфлікту служать розбі­жності між вищим і нижчим рівнями управління. Це яскравий приклад дисфункціонального конфлікту.

Міжгрупові конфлікти обумовлені несумісністю цілей у боротьбі за обмежені ресурси (владу, багатство, територію, матеріальні ресурси тощо), тобто наявністю реальної конкуренції, а також виникненням со­ціальної конкуренції.

Міжгрупові конфлікти супроводжуються:

— проявами «деіндивідуалізації», тобто члени групи не сприймають особистість та самобутність учасників іншої групи, якій приписується негативна поведінка. Деіндивідуалізація полегшує прояв агресивності щодо інших груп;

— викривленням соціального, міжгрупового порівняння, в ході яко­го люди більш високо й позитивно оцінюють свою групу, підвищують свій престиж і водночас принижують, знецінюють групу-супротивника, дають їй негативну оцінку. Соціальне порівняння може ініціювати кон­флікти, а також підтримувати, «виправдовувати себе» в конфлікті, адже, щоб перемогти, треба оцінювати себе як «позитивну групу, яка правильно діє» і негативно оцінювати групу-супротивника. Часто ліде­ри груп прагнуть частково або повністю ізолюватися від інформації з протилежної сторони про групу-супротивника («залізна завіса»), тоді легше зберігати конфлікт. Для залагодження конфлікту корисний обмін реальною інформацією між конфліктуючими групами;

— порушеннями групової атрибуції,тобто схильністю вважати, що саме група-супротивник відповідальна за негативні події. Поясненням причин подій властиві подвійні стандарти, що виявляється у таких явищах. Позитивній поведінці своєї групи і негативній поведінці групи- супротивника приписуються внутрішні причини («ми діємо правильно, тому що ми хороші», «вони чинять погано, тому що вони погані»). На­томість, негативна поведінка своєї групи й позитивна поведінка групи- супротивника пояснюються зовнішніми й випадковими обставинами. Так, напади своєї групи (негативна, агресивна поведінка) пояснюють зовнішніми причинами («нас вимусили обставини»), а напади супроти­вників пояснюють внутрішніми причинами («вони погані люди»). Конструктивні позитивні дії групи-супротивника оцінюють як зовні зумовлені («у них не було іншого виходу, обставини вимусили їх піти на угоду»), або деколи сприймаються як витівки, «військові хитрощі» («щось тут не так, не можна довіряти їх миролюбним намірам»). Навіть розкол усередині своєї групи її члени схильні пояснювати діями групи- супротивника, яка «шкодить нам, будує змови проти нас».