Предмет конфлікту

Окрім предмета неодмінним атрибутом конфлікту є його об'єкт. Юридична конфліктологія розглядає потенційний об'єкт (суспільні відносини, які підпадають під правове регулювання і на які спрямоване протиборство) й об'єкт реальний (конкретна матеріальна, соціальна або духовна цінність, що перебуває на перетині особистих, групових, державних або міждержавних інтересів і до володіння якою прагнуть конфліктуючі сторони). Як приклад останнього може бути територія, корисні копалини, родовища, владні повноваження, рухоме чи нерухоме майно, а також соціальні реалії у вигляді розмірів оплати праці або пенсії, цін на продукти харчування, непродовольчі то-вари й послуги — усе, що являє собою об'єкт особистих, групових і державних інтересів. Об'єкт існує в обмеженій кількості або якості й не може одночасно задовольнити усі сторони конфлікту. Отже, об'єкт є ядром проблеми, центральною ланкою конфліктної ситуації.

Залежно від умов конфліктної ситуації та суб'єктивних особливостей учасників конфлікту сторони по-різному сприймають предмет конфлікту, створюючи своєрідні образи конфліктної ситуації. Це сприйняття може істотно впливати на конфліктну поведінку сторін, динаміку, тривалість і напругу конфлікту. Образи конфліктної ситуації належать до суб'єктивної сторони юридичного конфлікту і полягають у відображенні предмета конфлікту в свідомості суб'єктів конфліктної взаємодії.

протилежну сторону (її потреби, можливості, цілі, цінності);

умови перебігу конфлікту. Щодо юридичного конфлікту, то слід враховувати значно ширшу об'єктивацію і навіть документування предмета конфлікту. Однак аналіз позицій сторін юридичних конфліктів свідчить про значні розходження у їхньому розумінні предмета конфлікту.

Оскільки зміст створюваних образів — це ідеальні суб'єктивні складові, вони традиційно досліджуються в аспекті психології конфлікту. Як слушно наголошує М. І. Шевандрін [119, с. 393-394], саме образ конфліктної ситуації, а не реальність конфліктного протиріччя безпосередньо визначає конфліктну поведінку особистості, її реакції та переживання. Тому, вважають психологи, існує реальний та ефективний спосіб вирішення конфлікту через зміну образів конфліктної ситуації за допомогою зовнішнього впливу на учасників конфлікту.

Сама по собі розбіжність тих чи інших інтересів суб'єктів, якщо вона не реалізована у протиборстві, не матиме ефекту конфлікту. Лише протилежно спрямовані дії учасників (об'єктивна сторона юридичного конфлікту) як реалізація наявних суперечностей дають підстави говорити про наявність конфлікту. Саме дії суб'єктів протиборства як юридично значимі (правомірні й неправомірні), так і юридично нейтральні, котрі спричиняють збиток, призводять до конфліктної взаємодії.

За традиційною у конфліктології класифікацією дії учасників юридичного конфлікту можна розглядати за такими основними критеріями:

характер дій (наступальні, оборонні, нейтральні);

ступінь активності дій (активні — пасивні, ініціюючі — у відповідь);

спрямованість дій (на опонента, на третю особу, на самого себе).

Оскільки конфліктна взаємодія є основним змістом конфлікту,

сучасна наука приділяє увагу дослідженню різноманітних варіантів дій або стилів поведінки їх учасників. За даними Г. В. Ложкіна

та Н.

суперництво (нав'язування іншій стороні вигідної для себе поведінки);

кооперацію (пошук рішення, яке б задовольняло обидві сторони);

поступку (зменшення своїх домагань);

уникнення (фізичний або психологічний вихід з конфліктної ситуації);

бездіяльність (перебування у ситуації конфлікту, але без жодних спроб до його вирішення).

Як правило, у конфлікті або на певному його етапі домінує одна зі стратегій. Проте це не виключає можливості застосування, залежно від конкретної ситуації, комбінації декількох, навіть протилежних, стилів поведінки.

Способами реалізації стратегій як загальних схем дій є тактики поведінки у конфлікті (інформування, переконання, уникнення, тиск, загроза тощо). Розрізняють тактики раціональні (наприклад, переконання) та ірраціональні (наприклад, залякування), безпосереднього впливу (наприклад, інформування про суть справи) та опосередкованого впливу (наприклад, інформування з метою отримати від об'єкта впливу те, про що прямо не вказується) тощо.

Можливість використання широкого кола стратегій і тактик в юридичних конфліктах реалізується в межах застосування юридичного інструментарію. Зазвичай тут задіяні формально визначені процедури, що сприяє більш "цивілізованому" вирішенню конфліктів. Проте це зовсім не виключає інших, неправових, способів впливу на протилежну сторону.