Сторони (учасники) конфлікту
Використовуючи загальносоціологічний підхід, конфліктологія, аналізуючи конфліктну взаємодію, враховує "рангові" відмінності сторін. Так, виокремлюються сторони "низького рангу" (окремі осо-би), "вищого рангу" (формальні або неформальні організації) та "найвищого рангу" (офіційні особи, які діють на основі закону та від імені держави). Ранг — це рівень фізичних, соціальних матеріальних й інтелектуальних можливостей учасника конфлікту, його соціальний досвід конфліктної взаємодії, масштаби суспільної та групової підтримки. Залежно від рангу опонентів можуть істотно різнитися їхні "деструктивні потенціали" (від фізичних, інтелектуальних і во-льових якостей особистості до характеру озброєння і бойової злагодженості збройних сил країни чи воєнно-політичного блоку).
Особливістю юридичного конфлікту є формальна рівність його сторін. Відповідно до вимог ст. 129 Конституції України та норм міжнародного права юридичні конфлікти мають вирішуватися на засадах "рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом".
Зважаючи на різні функції учасників конфлікту й на те, що не всі вони перебувають у безпосередньому протиборстві, конфліктологія диференціює участь у конфлікті.
Відомий український конфолікто- лог А. Ішмуратов, наприклад, застосовує "спеціальні слова-уточнен- ня різних видів участі". Серед них: опоненти — учасники конфлікту, які вважають свої інтереси неузгодженими; противник — агресивний опонент, який прагне реалізувати свої інтереси за рахунок інших; агресор — противник, який виявляє агресивність; ворог — противник, інтерес якого — знищити противника; прихильники — учасники, що співробітничають з Я; співчуваючий — той, хто бачить конфлікт з точки зору Я; засуджуючий — той, хто бачить конфлікт з точки зору ТИ; посередник — учасник, інтерес якого — ліквідувати конфлікт; арбітр — учасник, мета якого — проаналізувати конфлікт і дати рекомендації щодо його ліквідації [41, с. 87].Юридична конфліктологія як учасників (суб'єктів) виокремлює насамперед фізичні та юридичні особи, визнані такими у встановленому порядку. Якщо конфлікти між фізичними особами не завжди мають правовий характер, то конфлікти між юридичними особами виникають, відбуваються і вирішуються у правовій сфері.
З огляду на те, що чинні норми права охороняються державою, зазначимо, що окрім традиційних протилежних сторін у юридичному конфлікті задіяна ще й третя сторона — державний правозастосовний (правоохоронний) орган. Це може бути суд, адміністративна інстанція, зрештою будь-який орган публічної влади, до повноважень якого належить розгляд цього виду спорів і ухвалення щодо них рішення. У певних видах юридичних конфліктів (наприклад, кримінально-правових) усі правовідносини є тристоронніми, тобто крім прямих учасників у них беруть участь судові й правоохоронні органи. В деяких видах конфліктів третя сторона спочатку не задіяна, але з'являється на певній стадії розвитку спору, коли він набуває юридичного характеру.
У широкому розумінні специфічними учасниками конфлікту можна вважати також посередників, які хоча й не мають владних повноважень, але своїми діями намагаються зупинити конфлікт і допомогти його вирішити. Масштаби посередництва можуть бути різними: від звернення до сусідів чи родичів у разі сімейної сварки до використання миротворчих сил під егідою ООН у районах воєнно- політичних та міжнаціональних конфліктів.
Суб'єкти юридичного конфлікту вирізняються також за сферами прояву.
Наприклад, що стосується конфлікту в кримінальній сфері,органам слідства й суду друга сторона кримінального конфлікту (особа, що скоїла злочин) до затримання злочинця може бути просто невідома. Лише із затриманням підозрюваного процесуальна діяльність з розкриття злочину та покарання винного набуває конкретного змісту.
Дії та поведінка учасників конфлікту також відрізняються залежно від ролі, яку вони виконують у тій чи іншій ситуації. Так, серед суб'єктів злочину, вчиненого групою осіб, ст. 27 Кримінального кодексу України виокремлює виконавця або співвиконавця (особа, яка вчинила злочин); організатора (особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням); підбурювача (особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину); пособника (особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню або приховуванню злочи-ну). Крім того, слід зважати на можливу "імітацію ролей" учасниками конфлікту. Інколи внаслідок власних характерологічних особливостей (амбітність, конфліктність тощо) або соціально-політичних мотивів (національних, релігійних, політичних чинників) сторона перебуває у ролі "непримиренної опозиції" навіть тоді, коли конфлікт ще перебуває у латентній (прихованій) стадії або коли його вже немає.