2.3 Динаміка юридичного конфлікту

Існує чимало варіантів визначення динамічних компонентів (етапи, фази, стадії тощо) перебігу конфлікту. Поширеним (Н. Грішина, А. Ішмуратов) є поділ його на стадії.

Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації.

Усвідомлення (сприйняття) ситуації як конфліктної.

Конфліктна поведінка (взаємодія).

Вирішення конфлікту.

Виникнення об'єктивної конфліктної ситуації можна вважати "стадією потенційного конфлікту". Це латентна (прихована) стадія конфлікту, коли наявність конфліктних відносин ще відсутня, та й сама конфліктна ситуація ще не усвідомлюється сторонами. Але вже виникла суперечність, яка становить предмет майбутнього конфлікту. Класичним прикладом може слугувати ситуація, коли на підприємстві оголошено про майбутню реорганізацією і можливе скорочення штатів. Конфліктні відносини ще не виникли, бо поки що не відомо, які саме підрозділи і як будуть реорганізовані, які зміни відбудуться у штатному розписі, в оплаті праці, у функціональних обов'язках працівників. Але все це може спричинити протиборство інтересів, тобто конфлікти.

Хоча цілком імовірно, що в деяких випадках конфліктна ситуація може виявитися одночасно з виникненням конфлікту (у його відкритій стадії). Наприклад, крадіжка або пограбування майна як міжосо- бистісний конфлікт між злочинцем і потерпілим, виникає і вичерпу-ється в момент скоєння злочину. Але на цьому ґрунті виникає інший юридичний конфлікт (злочинця з правоохоронними органами), який вирішується у площині кримінального та кримінально-процесуального права.

Зазвичай конфліктні ситуації, як і самі конфлікти, виникають в особливій соціально-психологічній атмосфері соціальної напруги.

відповідальності; д) несинхронність роботи через неграмотність або помилки працівників та ін. [11, с. 45-67]

Однак відомо багато ситуацій, коли наявність численних конфлік- тогенних факторів може і не призводити до виникнення конфлікту. Справа в тому, що виникненню конфлікту передує суб'єктивне усвідомлення факторів, здатних подолати інерцію минулих неконфлік- тних відносин. Саме сприйняття ситуації як конфліктної створює конфлікт. Оскільки на цій стадії конфлікту відбувається "демонстрація намірів" сторін, вона має назву "демонстраційної".

Конфлікти не виникають без участі людини. Більш того, соціальні психологи стверджують, що суб'єктивні уявлення можуть більше впливати на поведінку, ніж об'єктивні фактори. Загальновідомі результати експерименту Ф. Зімбардо, проведеного в експериментальній тюрмі, де досліджувалася динаміка взаємин між ув'язненими та наглядачами. За жеребом для ролі "тюремників" та "ув'язнених" були відібрані нормальні, здорові, законослухняні добровольці.

Оскільки сприйняття конфліктної ситуації суб'єктивне, воно, певною мірою викривлене. Існують такі варіанти збігу (незбігу) суб'єктивного й об'єктивного у конфліктній ситуації:

адекватно сприйнятий конфлікт, коли існує об'єктивна конфліктна ситуація і сторони адекватно її сприймають;

неадекватно сприйнятий конфлікт, коли існує об'єктивна конфліктна ситуація, але сторони її сприймають з істотним відхиленням від реального стану;

незрозумілий конфлікт, коли існує об'єктивна конфліктна ситуація, але вона не сприймається потенційними опонентами;

уявний конфлікт, коли об'єктивної конфліктної ситуації немає, але сторони сприймають свої дії як конфліктні.

Неадекватність оцінок ситуації можна пояснити особистісними факторами людини (особливостями характеру, темпераменту, впливами психічних станів, недостатньою правовою соціалізацією тощо), різними соціально-політичними процесами та аномаліями на макро- рівні.

Аби відбулося усвідомлення конфлікту, зазвичай потрібен інцидент, тобто ситуація, за якої одна зі сторін почне діяти всупереч інтересам іншої. Проте інколи вже наявність у другої сторони значного "деструктивного потенціалу" — достатній аргумент для усвідомлення ситуації як конфліктної, що провокує суб'єкта на агресивну поведінку, тобто спричиняє конфлікт.

Для юридичного конфлікту характерним є виникнення на основі усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації в однієї чи обох сторін мотивів юридичного характеру (рішення про звернення до правоохоронних органів, до суду, вступ до права власності тощо).

Після того як конфлікт усвідомлюється сторонами, вони переходять до конфліктної поведінки (взаємодії). Оскільки це найгострі- ша стадія конфлікту, в конфліктології вона отримала назву "агресивної", або "батальної". Зміст її становлять протилежно спрямовані дії сторін конфлікту.

Особливістю поведінки учасників суто юридичного конфлікту є чітка її регламентованість, процесуальна визначеність. Розвиток правових відносин пов'язаний із перебігом подій у процесі розгляду справи юридичною інстанцією. Це можуть бути досить тривалі й різноманітні процедури. Наприклад, у разі кримінального конфлікту: попереднє розслідування, направлення справи до суду, судовий розгляд, апеляційне, касаційне провадження тощо.

Як вже зазначалося, дії сторін юридичного конфлікту можуть мати наступальний чи оборонний характер, бути активними чи пасивними. Цей поділ є досить умовним, тому що в реальній боротьбі вони можуть швидко змінюватися і переходити один в одного.

Для вивчення конфліктної взаємодії важливим є звернення до наукової типізації конфліктної поведінки. Один із таких варіантів пропонує С. В. Кудрявцев, виокремлюючи типи протиборства у конфлікті [131, с. 66-68]:

дії, спрямовані на захоплення та (або) утримання спірного об'єкта. Характер таких дій в різних життєвих ситуаціях (майнові, господарські спори, воєнні дії за спірну територію тощо) проявляється по- різному і залежить від конкретного об'єкта і типів суб'єктів. У конфліктах між групами і великими соціальними спільнотами ці дії становлять складну багатоступеневу діяльність із застосуванням політичних, економічних, воєнних та інших засобів;

створення перешкод та спричинення непрямої шкоди. Такі дії є атрибутами "безоб'єктного" конфлікту. За їхньою допомогою знижують ефективність або навіть блокують чужу діяльність.

дискримінаційні та образливі слова і дії. Це те, що викликає образу, зачіпає самолюбство, честь і гідність (від брутальних слів, пропагандистських випадів до дискримінаційних дій) людей, верств населення, народностей, націй. Такі дії характерні насамперед для конфліктів, в основі яких лежать більш ґрунтовні суперечності й протиріччя, пов'язані з правами людини, соціальних груп, націй, великих соціальних спільнот;

підкорення та захоплення суб'єкта. Цей різновид дій належить насамперед до проявів влади, істотного обмеження волі інших суб'єктів, різних форм диктату у міжнародних відносинах, обмеження суверенітету націй, територіальних утворень тощо;

завдавання прямої (фізичної) шкоди. Зазвичай дії цього типу містять фізичне насилля над людьми, спричинення болю та тілесних ушкоджень, викликане ліквідацією групових структур, руйнуванням населених пунктів, територій. Залежно від суб'єктів різних рівнів деструктивні дії відрізняються за характером і масштабами — від насилля у сім'ї до застосування збройних сил проти інших держав. Прикладами останнього можуть слугувати бомбардування США та їхніми союзниками об'єктів на території Югославії, проведення ними "анти-

терористичних операцій" на територіях інших держав — Афганістану, Іраку.

Крім зазначених типів прямого вступу в боротьбу як засіб впливу на супротивника використовуються погрози. Застосування погрози з наміром завдати шкоди інтересам іншої сторони характерне для деструктивної моделі поведінки в конфлікті. З одного боку, це апеляція до здорового глузду, почуттів супротивника, а з іншого — демонстрація жорсткості та безкомпромісності. У міжнародній практиці, зокрема у воєнних зіткненнях, використовується метод ультиматумів, коли до другої сторони висуваються вимоги, у разі невиконання яких на супротивника очікують жорсткі санкції, аж до повного знищення.

Конфлікт, як стверджує А. Г. Здравомислов, — це одночасне розгортання дії та контрдії. Це реалізація намірів і водночас подолання опору, який неминуче зустрічається у ході цієї реалізації. Це винятково складна спільна дія щонайменше двох сторін, об'єднаних протистоянням [36, с. 101].

Зазвичай конфліктологи розглядають процес конфлікту у певній послідовності дій та контрдій сторін:

поступове посилення позицій учасників конфлікту за рахунок введення дедалі активніших сил і збагачення досвіду протистояння;

збільшення кількості проблемних ситуацій та поглиблення первинної проблемної ситуації;

посилення конфліктної активності учасників, зміна характеру конфлікту у бік його поглиблення, залучення в конфлікт нових сил;

зростання емоційної напруги, яка може мобілізовувати або, навпаки, деструктивно впливати на поведінку учасників;

зміна ставлення до проблемної ситуації та конфлікту загалом.