4.1. Проблема управління конфліктами

Процес управління конфліктами, на думку М. І. Панова, стає реалістичним і можливим за наявності таких умов [50, с. 194]:

об'єктивне розуміння конфлікту як реальності;

визнання можливості активного впливу на конфлікт і перетворення його на чинник самокоригування системи;

наявність матеріальних, політичних, духовних, інформаційних та інших ресурсів;

сформованість правової основи управління конфліктами;

здатність соціальних об'єктів, що стали учасниками конфлікту, до залагодження своїх позицій, інтересів та поглядів;

розвиненість у системі соціального управління інститутів, форм і механізмів, спрямованих на конфліктний медіаторинг та функції арбітражу;

зрілий стан у структурі суспільної свідомості таких якостей, як доброзичливість, толерантність, злагода і консенсуальність.

Як зазначалося вище, конфлікти за функціональною спрямованістю можуть мати конструктивний (стимулювати суспільний розвиток, творчу діяльність соціальних суб'єктів) або деструктивний (руйнівний) характер. Останні часто-густо, наприклад, у кримінальній сфері, пов'язані з насиллям, агресивною поведінкою. Вони є небезпечними, бо завдають людям і суспільству шкоди. Безперечно, що їх краще спрогнозувати, попередити, обмежити, ніж врегульовувати чи розв'язувати.