Механізми творчості

Питання про механізми творчості є одним із ключових при дослі­дженні процесу творчості, розкриття якого, на думку, психологів, до­зволило б людині свідомо управляти цим процесом.

Зупинимось на окремих підходах до питання про механізми творчості.

У гештальтпсихологіїпідкреслюється значення образу ситуації для пошуку рішення у ній. Перебудова образу, його переструктурування призводять до виникнення здогадки - інсайту як раптового рішення. Проте у гештальтпсихології ігнорувалось вивчення процесу переходу до переструктурування образу.

На думку А.Т. Шуміліна, центральний механізм творчості полягає у висуванні, побудові та перевірці гіпотез. На етапі генерування гіпотез провідну роль відіграють уява, фантазія та інтуїція. Сформульовану гі­потезу спочатку перевіряють шляхом уявного експерименту, логічного обгрунтування, завдяки якому гіпотеза перетворюється на конструктор­ську або технологічну розробку. Вона має місце не тільки у технічній, але й у будь-якій іншій творчості. Проте найбільш чітко зміст констру­ювання визначено у технічній творчості, він охоплює підетапи: 1) тех­нічне завдання; 2) технічна пропозиція, обгрунтування варіантів рішен­ня; 3) ескізний проект (у загальних рисах) 4) технічний проект (повний опис рішення у технічній документації); 5) робочий проект (опис шляху втілення рішення у технологічній документації).

Перевірка лише однієї гіпотези не завжди одразу ж призводить до позитивного результату, тоді слід переходити до іншої й так далі.

Кожна перевірка однієї з гіпотез може розглядатись як спроба розв’язати задачу. Спроби як засіб пристосування до середовища ви­вчали у школі біхевіоризму (Г.Спенсер, А.Бен, Е.Торндайк) в основно­му на прикладі тварин, які шляхом спроб і помилок випадково досяга­ють успішного результату, внаслідок чого виробляється навичка. Ці погляди мали значний вплив на розробку кібернетичних систем. Кібер­нетичні моделі творчості, побудовані на евристичних програмах - логі­чні моделі, які не розкривають психологічного механізму виникнення здогадки. Принижується роль мислення на користь простих рухових реакцій. Цей метод спонукає: «рухайся - і рішення знайдеться само со­бою».

Для вітчизняної психології характерно розглядати метод спроб і по­милок як складну інтелектуальну діяльність. К.О.Абульханова- Славська підкреслює, що спроби людини розв’язати задачу шляхом пе­ревірки гіпотез неможливі поза процесом мислення, аналізу ситуації, узагальнення своїх помилок. Вона не просто перебирає вже готові рі­шення, а виробляє їх.

Я.О. Пономарьов основою побудови психологічної моделі творчості вважає факт неоднорідності результату дії людини, наявності в ньому прямого (усвідомленого) й побічного (неусвідомленого) продуктів.

Прямий продукт - усвідомлюваний, передбачуваний метою. Побіч­ний - утворюється під впливом тих конкретних властивостей явищ і речей, які включені до дії, але несуттєві з погляду мети людини. Реаль­ний результат свідомої дії ширший, багатший, ніж прямий усвідомле­ний результат. В історії відомі випадки так званих випадкових винахо­дів і відкриттів (В.К.Рентген - відкриття рентген-променів, О.Флемінг - пеніциліну). Це приклади того, коли несподіваний результат (на пер­ший погляд, навіть невдалий) лягає в основу відкриття.

В.А.Роменець пропонує філософсько-психологічне трактування ме­ханізму творчості, позначаючи його як трансдукція, тобто перехід від ідеї, задуму (суб’єктивної форми) до його предметного втілення (об’єктивної форми), що конкретизується у взаємному переході теоре­тичного і практичного елементів діяльності. Людина завжди прагне по­єднати ці сторони, але вони неодмінно чинять опір. Зазвичай людина живе одночасноу рамках теоретичної (проекти, плани, сподівання) та практичної (моральні норми, звичні технології, правила, зразки) сторін поведінки, які не перетинаються. У межах кожної з цих сторін легко здійснювати перетворення (мріяти, або діяти за зразком), вони не ви­кликають протидії. Натомість перехід між ідеальною та матеріальною сторонами поведінки наштовхується на протидію, пов’язану з протиле­жністю згаданих сторін, тому він вимагає зусиль, наполегливості, волі до здійснення і набуває ознак вчинку.

3.