Виникнення психології творчості та основні етапи її досліджень

Психологія творчості виникає на основі теорії творчості у кінці XIX - на початку ХХ століття. Предмет психології творчості - психічний структурний рівень організації творчої діяльності.

Однією з перших праць була»Введение в психологию и теорию твор­чества», видана С.О.Грузенбергом у 1923 р. (Мінськ). У суцільній теорії творчості автор вирізняє три типи досліджень, що знайшли сьогодні про­довження у розробках різних наук, насамперед, філософії й психології.

1. Філософський тип з двома різновидами:

а) гносеологічним, де творчість тлумачиться як пізнання світу в процесі художньої інтуїції (Платон, Шопенгауер, А.Бергсон, М.О.Лосський);

б) метафізичним, головна задача якого полягає у розкритті метафі­зичної сутності шляхом релігійно-етичної інтуїції (Ксенофант, Сократ, Плотін, Аквінський, Августин, В.С.Соловйов).

2. Психологічний тип поділяється на види:

а) зближений з природознавством, який розглядає проблеми творчої уяви; інтуїтивного мислення; творчого екстазу; натхнення; творчості натовпу, дітей, винахідників (еврилогія); безсвідомої творчості (уві сні);

б) зближений з психопатологією (Ломброзо, Перті, Барин, Тулуз, Мьобіус, В.М.Бєхтєрєв), який цікавиться, насамперед, проблемами ге­ніальності й божевілля; впливу спадковості, алкоголю, статі, марновір­ства; творчості божевільних медіумів.

3. Інтуїтивний тип має два варіанти:

а) історичний представлений у роботах В.Дільтея, школи О.О.Потебні, що вивчають народну поезію, міфи, казки, психологію читача і слухача;

б) естетичний, де центральною проблемою є розкриття метафізичної сутності творчості в музиці, живописі, архітектурі, танці шляхом худо­жньої інтуїції. Вивчаються питання зародження художніх образів, по­ходження і будови художніх творів, сприймання їх глядачем та слуха­чем (Платон, Шиллер, Шопенгауер, Бергсон, Ніцше).

В історії власне психології творчості вирізняється три основних етапи.

На початковому етапі, що тривавдо кінця ХІХ ст., переважали тео­ретичні дослідження художньої та науково-філософської творчості. Остання розглядалась як яскраво виражений прояв свободи людського духу, який дуже важко або взагалі неможливо науково вивчати, на який не здатна впливати свідома діяльність людини.

Стрімкий розвиток виробництва у кінці ХІХ на початку ХХ ст. ак­туалізував наукове вивчення творчості. З’являються дослідження нау­кової творчості, як однієї з центральних проблем наукознавства, що має практичні задачі нарощування творчого потенціалу.

Етап другої половини ХХ ст. обумовлений суспільною потребою управління наукою і творчістю в інтересах виробництва. Проведені на цьому етапі інтенсивні емпіричні дослідження страждають обмеженіс­тю теорії (Дж.Гетцельс, Ф.Джексон, К.Тейлор, Ф.Барран).

2.