Види творчості

Традиційно у теорії творчості вирізняють три види творчості - нау­кову, технічну, літературно-художню. Якщо прийняти цю класифіка­цію, то вийде, що творчість властива лише для таких професій, як нау­ковець, технік, художник.

Наукова - виявляється у діяльності в певній сфері науки, спирається переважно на теоретичне мислення, яке має свою специфіку залежно від наукової дисципліни.

Технічна передбачає створення нових машин, пристроїв, деталей, зміну їх функцій. Її різновидами є винахідництво, конструювання, архі­тектура, художнє конструювання приладів, раціоналізація технічних процесів.

Літературна, образотворча, музична творчість пов’язані відповід­но з отриманням унікальних продуктів мистецтва (скульптур, романів, віршів, опер тощо) у кожній з цих галузей.

Ігрова спрямована на участь суб’єкта у грі, де потрібні винахідли­вість, нововведення, відгадка, здогадка, оригінальний результат.

До навчальної творчості належать усі види навчальної діяльності, коли засвоюються нові знання, розв’язуються нові задачі. Ця діяльність має організований характер у навчальних установах. У навчальній тво­рчості імітуються елементи всіх інших видів.

Військова та управлінська творчість полягають у керівництві та уп­равлінні колективами людей, їх діяльністю, прийняттям рішень. Управ­лінська творчість передбачає створення і виконання корисної роботи, а військова пов’язана з руйнуванням, знищенням, необхідними для здо­буття перемоги.

Побутова відіграє важливу роль в особистому житті людини, поля­гає у вихованні дітей, організації життя у сім’ї (розподіл бюджету, об­лаштування квартири, приготування їжі тощо).

Ситуаційна передбачає розв’язання задач, що виникають і поза ро­ботою, і поза сім’єю. Наприклад, при вирішенні задач, як зорієнтува­тись у незнайомому місці, як відреагувати на порушення поведінки од­ним з перехожих, на раптову аварію тощо.

Комунікативна включає різні види спілкування людей між собою (ораторське мистецтво, педагогічне спілкування, дотепність). Для спіл­кування на творчому рівні властиве ставлення до співрозмовника як до самостійної цінності, коли обидва учасники виступають один для одно­го самостійними цілями. Творчість пронизує всі рівні спілкування: вну- трішньоособистісний (внутрішній діалог), міжособистісний та надосо- бистісний (залучення до культурних цінностей). Не всі контакти між людьми можемо називати спілкуванням у істинному значенні цього по­няття. Лише у тому випадку,коли спілкування розгортається у системі «суб’єкт-суб’єкт» і призводить до творення духовної спільності «Ми». Розрізняють творче, особистісне, ігрове спілкування, які мають різні джерела мотивації. Відповідно першому властива найбільш повна і глибока мотивація, джерелами якої є продукт, партнер, процес спілку­вання. Особистісне характеризується мотивацією на партнері та проце­сі, а ігрове - лише на процесі (М.С. Каган, А.М. Еткінд, 1988).

Найкраще у психології розкрито питання наукової, технічної та лі­тературно-художньої творчості.

3.