СУЧАСНІ АСПЕКТИ КОНЦЕНТРАЦІЇ ФІНАНСОВОГО КАПІТАЛУ У БАНКІВСЬКОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

Глобалізація фінансових ринків, інтернаціоналізація діяльності та диверсифікація діяльності банків, входження України в європейський і світовий економічні простори становлять нові виклики для розвитку банківської системи в Україні та ставлять нові питання щодо доцільності та ефективності концентрації банківського капіталу.

Фінансовий капітал як економічна категорія є складна, багатогранна система економічних відносин. Вчені, намагаючись описати той чи інший зріз даного багатогранного об'єкта дослідження, акцентують увагу на одному з його аспектів, тим самим певною мірою редукуючи економічний зміст аналізованої категорії. В основному фінансовий капітал визначається як економічні відносини, що виникають в процесі руху титулів власності на фінансовому ринку. Окремо розглядаються грошові потоки в банківській системі, капітал у сфері виробництва, що виступає у формі довгострокових виробничих активів, а також дохід, здатний до капіталізації що направляється на заощадження і споживання. У самостійну область виокремилися дослідження економічних відносин, що виникають у процесі руху фінансових ресурсів (грошових коштів у широкому сенсі слова). У результаті дослідницький потенціал даного поняття виявляється надзвичайно широким та динамічним у зв’язку з динамічністю розвитку фінансових ринків та фінансових інструментів у світі [3, с.65-70].

Україна є активним учасником концентраційних процесів в банківській сфері, у тому числі і на міжнародній арені. Угоди злиття та поглинання стали невід’ємною частиною сучасного розвитку банківських інститутів в Україні [4, с.5-6].

Проте поширенню даного ринкового механізму реструктуризації та концентрації банківської системи в Україні перешкоджають такі фактори як організаційна та юридична складність здійснення даних операцій, необхідність ліцензування банку-правонаступника, відсутність механізму врахування справедливої вартості фінансових установ при конвертації акцій, значна вартість операційного злиття банків тощо [1, с.112-134].

Незважаючи на складність та значні витрати, пов’язані з операціями злиття та поглинання, найбільшої популярності в Україні вони здобули як механізм виходу зарубіжних банківських груп на Український ринок, як альтернатива не менш складному процесу реєстрації новоутвореного банку. Проте сьогодні дані форми концентрації банківського капіталу набувають популярності і серед суто вітчизняних банків як альтернативна стратегія розвитку фінансової установи в умовах нової ринкової кон’юнктури.

Посилення конкуренції у галузі в результаті угод про злиття та поглинання, як ринковий стимул до екстенсивного та інтенсивного розвитку банків, є ключовим елементом впливу концентраційних процесів та ефективність банківської системи в цілому [2, с.9].

Процеси злиття та приєднання банків забезпечують відповідний ефект у довгостроковій перспективі і разом з тим вимагають значних витрат у короткостроковому періоді. Порівняно молодий вітчизняний банківський менеджмент поки що не має можливостей та інструментів планування на такі значні строки, як західний банківський менеджмент. Для того, щоб банки могли вільно та безпомилково об’єднуватися один з одним, вітчизняній банківській системі необхідно сформувати належний досвід здійснення різнопланових консолідації та реорганізації.

Розробка та запровадження нових принципів діяльності банків, організація системи банківською нагляду, менеджменту, використання зарубіжного та накопичення власного досвіду зробили вітчизняну банківську систему важливою складовою кредитної системи країни.

Таким чином, посткризовий період в економіці України характеризується якісними змінами у процесах злиттів та поглинань в банківському секторі. Для іноземних банків та банківських груп на сьогодні пріоритетом є консолідація активів на ринках, що розвиваються, в тому числі і в Україні, та перегляд стратегії їх розвитку на нових ринках у зв’язку з фінансовою кризою в Єврозоні. Для вітчизняних банків більш актуальними мотивами до концентрації капіталу є покращення операційної ефективності, більшою мірою за рахунок оптимізації витрат, та виконання нормативів щодо достатності капіталу. Так як на сьогодні основним завданням фінансових установ є забезпечення стабільного розвитку в умовах глобальної фінансової нестабільності, то саме ключовим мотивом для злиттів та поглинань банків в Україні у посткризовий період є створення стабільної ресурсної бази для подальшого динамічного зростання за більш сприятливої економічної кон’юнктури.

Список використаних джерел

1. Васильченко З.М. Комерційні банки: реструктуризація та реорганізація [Текст]: [монографія] / З. М. Васильченко - К. : Кондор, 2004. - 528 с.

2. Криклій А.С., Боровікова М.О. Банківський капітал: соціально економічна сутність, склад та призначення [текст] / А.С. Криклій, М.О. Боровікова // Економіка та держава. - 2009. - №6. - С.8-9.

3. Лютий І.О., Дрозд Н.В. Вплив держави на ринок фінансового капіталу України [текст] / І.О. Лютий, Н.В. Дрозд // Фінанси Україн». - № 8. - 2010. - С. 63 - 72.

4. Міщенко В. Проблеми капіталізації та консолідації банківської системи України [текст] / В. Міщенко // Вісник НБУ. - 2008. - №10. - С.2-7.

Шулюк Б.С.,

викладач кафедри фінансів Тернопільський національний економічний університет