Способи визначення достатності банківського капіталу

Центральне місце в системі показників діяльності комерційного банку належить показнику достатності власного капіталу. Показник достатності капіталу був висунутий на перший план у країнах з ринковою економікою в кінці 70-х років.

Достатність капіталу - це здатність банку захищати кредиторів і вкладників від непередбачених збитків, які може понести банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

У банківській практиці існують різні способи визначення достатності

капіталу.

І. Метод порівняльного аналізу показників (використовувався до 1981 р.)

Відповідно до даного методу для оцінювання адекватності капіталу використовується нижче наведені показники (показники з тієї або іншої сторони характеризують функціональне призначення капіталу):

- співвідношення сукупного капіталу з сукупними активами банку (не менше 9% або 5%);

- співвідношення сукупного капіталу з сукупними депозитними зобов'язаннями;

- співвідношення сукупного капіталу з сукупними ризикованими активами, розрахованими як сума всіх активів, окрім готівки і державних цінних папір.

Нормативи або граничні значення не встановлюються. Проте, значення показників постійно контролюються і аналізуються регулюючими органами. В процесі нагляду використовуються прийоми:

а) порівняльного аналізу - це порівняння показників величини капіталу банку з тими ж показниками обраного банку (або з середньогалузевими) в даний момент часу;

б) динамічного аналізу - це виявлення змін (тенденцій) у показниках величини капіталу в часі (впродовж певного часу) для визначення того, підвищується або знижується адекватність капіталу.

Недоліками методу порівняльного аналізу показників адекватності капіталу є:

- суб'єктивний характер оцінок і висновків;

- відсутність загальноприйнятих і обгрунтованих значень наведених вище коефіцієнтів (стандартів достатності капіталу);

- значна трудомісткість визначення показників.

Цей метод визначення достатності капіталу використовувався в практиці банківського нагляду СІЛА до 80-х років і виявився неефективним

способом впливу на капітал. Проблема, що виникає при порівнянні показників величини капіталу банку з показниками деякого вибраного банку, полягає в тому, що якщо показники останнього погіршуються, то результатом є неадекватність капіталу в цілій галузі. Це послаблює здатність інвесторів контролювати ступінь ризику, який бере на себе банк.

II. Метод лівериджа («важеля»)

Суть методу в тому, що відповідно до зростання активів банку необхідно забезпечувати пропорційне зростання капіталу банку.

Цей метод полягає у встановленні показника співвідношення власних і залучених коштів банку. Коефіцієнт показує, скільки власних коштів необхідно для забезпечення надійного збереження коштів вкладників і кредиторів та у скільки разів залучені кошти банку не можуть перевищувати власний капітал.

Залучені кошти банку не можуть перевищувати капітал більш ніж у 20 разів.

У CTTTA в T983 р. нормативні співвідношення власного капіталу і залучених коштів склали 3 %.

Коефіцієнти важеля відображають співвідношення залучених коштів і власного капіталу на певну дату.

Метод лівериджа має такі недоліки:

- не проводиться диференціація між різними видами капіталу, які мають різну якість;

- не враховується рівень ризикованості активних операцій, у які вкладаються банківські ресурси;

- не враховуються забалансові зобов'язання і пов'язаний з ними ризик, які у будь-який момент можуть перетворитися на балансові операції і

збільшити ризик.

У сучасній банківській практиці цей метод визначення достатності капіталу може використовуватися як допоміжний, додатковий паралельно з іншими методами (дотепер використовується як інструмент дистанційного нагляду).

ТТТ. Метод експертних оцінок

Метод передбачає вивчення діяльності кожного банку в контексті конкретних ринкових умов і врахування взаємозв'язку зовнішніх і внутрішніх показників.

Метод експертних оцінок адекватності капіталу банку використовує такі характеристики:

1) якість управління банком;

2) рівень ліквідності активів;

3) рівень і динаміка прибутковості;

4) ризикованість активних операцій;

5) динаміка депозитної бази;

6) структура балансу;

7) регіональні особливості ринку, на якому працює банк.

Якщо стан фінансового ринку характеризується підвищеною ризикованістю або виявлена слабкість внутрішніх структур банку, то навіть ті банки, які задовольняють умові мінімального стандарту капіталу, можуть бути визнані такими, що мають недостатній капітал, і перед банком може бути поставлена вимога збільшення капіталу понад мінімального рівня.

Метод експертних оцінок з успіхом використовується для оцінювання адекватності капіталу окремих банків, але з урахуванням значних розмірів банківської системи і різноманітності ринків використання його є проблематичним.

IV. Метод визначення капіталу за міжнародними стандартами - Базельська угода про конвергенцію капіталу

З метою забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і зменшення відмінностей у системі регулювання банківської діяльності в різних країнах у 1987 році Базельським комітетом з нагляду банківської діяльності була прийнята угода про єдині стандарти достатності капіталу, яка одержала назву «Базельська угода про конвергенцію капіталу».

Базельський комітет складається з представників центральних банків і регулюючих органів 12 провідних індустріальних країн світу: Бельгії, Канади, Франції, Італії, Німеччини, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Люксембурга, Великобританії і СІЛА. Базельська угода була прийнята в липні 1988 року і для впровадження нових методів достатності передбачався перехідною період 1988-1992 рр.

У січні 1996 р. Базельський комітет вніс поправки до угоди про вимоги до рівня капіталу для обліку, окрім кредитного ризику, ринкового ризику.

У червні 1999 р. була прийнята II Базельська угода, де зафіксовані:

1. обов'язкові вимоги до капіталу,

2. два додаткові елементи :

- вдосконалений процес наглядової перевірки;

- ефективне використання ринкової дисципліни.

Основні стандарти угоди єдині для всіх банківських установ, які знаходяться під юрисдикцією перерахованих країн, а регулюючі органи мають право самостійно встановлювати коефіцієнти ризику і визначати деякі складові частини капіталу.

Базельська угода базується на визначенні структури капіталу і розрахунку ризику активів і забалансових зобов’язань.

Відповідно до Базельської угоди банківський капітал поділяється на

види:

- капітал І рівня (основний, базовий капітал);

- капітал II рівня (додатковий капітал);

- капітал III рівня.

Капітал І рівня включає:

1. Повністю сплачені звичайні акції банку.

2. Привілейовані некумулятивні акції (безстрокові), що не підлягають викупу. (Кумулятивна акція - акція, що дає право на отримання як поточного, так і не виплаченого раніше дивіденду. Некумулятивні привілейовані акції - акції, які дають право тільки на отримання поточного дивіденду).

1. а) Розкриті резерви (тобто опубліковані, законодавчі) та інші види резервів, створені за рахунок капіталізації частини нерозподіленого прибутку банку.

б) Резерви, утворені за рахунок доходів від продажу власних нерозподілених акцій банку понад їх номінальної вартості або інші подібні доходи (емісійні доходи).

2. Публікований нерозподілений залишок прибутку минулих років, що залишився у розпорядженні банку.

3. Звичайні акції дочірніх консолідованих компаній банку, сплачені третіми особами.

Склад капіталу 1-го рівня є загальним для всіх банківських систем і завжди повністю представлений в публікованій звітності. Цей капітал грає найважливішу роль з погляду розміру прибутку, здатності банку витримувати ризик і бути конкурентоздатним. Його розглядають як резервний запас вищої якості.

Норми регулювання звичайно обмежують розмір вкладень у первинний капітал у натуральній формі (наприклад, основними засобами) і виражають цю межу у вигляді процентного відношення до загальної величини капіталу 1-го рівня. Оскільки вартість вкладень у натуральній формі схильна до змін, норми регулювання, як правило, вимагають проведення достовірної незалежної оцінки до включення відповідних сум у капітал банку.

З капіталу 1 -го рівня вилучаються:

враховані у складі капіталу банку нематеріальні активи, що не мають реальної оцінки;

неопубліковані збитки поточного року.

Капітал II рівня включає інструменти, що мають характеристики і капіталу і зобов'язань, складається з таких елементів:

1. Резерви переоцінки активів можуть бути включені в капітал за умови їх обґрунтованої оцінки і повному обліку вірогідності коливань цін і примусового продажу. Резерви переоцінки виникають двома шляхами:

- у результаті переоцінки основних засобів (як правило, власних приміщень);

- у результаті тривалого володіння звичайними акціями, врахованими в балансі за первинною вартістю придбання. Відносно таких резервів з метою обліку потенційних коливань звичайно застосовується 55%-а знижка до різниці між первинною балансовою і ринковою вартістю.

2. Резерви для відшкодування майбутніх непередбачених (можливих) втрат по позиках. Величина цих резервів, що включається в суму капіталу, не повинна перевищувати 1,25 % (у виняткових випадках 2%) суми активів, до яких вони відносяться.

0. Гібридні (боргові/капітальні) інструменти можуть враховуватися як частина капіталу, якщо вони:

- не мають забезпечення;

- є субординованими і повністю сплачені;

- не підлягають викупу без попередньої згоди органу нагляду;

- є частиною втрат, що не спричиняють за собою припинення ринкових операцій банку;

повинні давати можливість відкладати зобов'язання по обслуговуванню у випадку, якщо прибуток банку не дозволяє здійснювати платежі.

До гібридних капітальних інструментів відносяться кумулятивні привілейовані акції, що підлягають викупу (кумулятивні преференційні акції, які можуть бути викуплені на базі опціону емітента).

0. Субординований терміновий борг включає:

- субординовані зобов'язання, конвертовані в звичайні акції на базі опціону емітента;

- звичайні незабезпечені субординовані боргові зобов'язання з мінімальним первинним фіксованим терміном не менше 5 років.

Протягом останніх п'яти років перед настанням терміну погашення і перед включенням у капітал 2-го рівня субординовані зобов'язання повинні дисконтуватися у розмірі 20% у рік.

Загальна сума субординованого термінового боргу, що включається в капітал 2-го рівня, не може перевищувати 50% первинного капіталу банку.

Субординований борг - терміновий (не менше 5 років) борг банку. При ліквідації банку погашення зобов'язань банку по субординованому боргу проводиться після виплати внесків і відсотків по внесках, погашення заборгованості перед працівниками банку по заробітній платні, погашення облігацій, що гарантуються, і депозитних коштів. Слідом за субординованим боргом погашаються привілейовані акції і потім прості акції.

Капітал І і II рівня пов'язаний з показниками кредитного ризику по балансових і позабалансових операціях і похідних інструментах (тобто фактично призначений тільки для покриття кредитного ризику).

Капітал III рівня.

Складається з короткострокового субординованого боргу і призначений тільки для покриття ринкових ризиків, в т.ч. пов’язаних з валютними і товарними операціями.

Капітал третього рівня розглядається як такий, що враховується тільки в тому випадку, якщо його можна використовувати для покриття ринкового ризику відповідно до встановлених умов. Якщо банк має в своєму розпорядженні такий капітал у встановлених межах і не використовує його в даний момент для підтримки ринкового ризику, то він може показати цю величину в звітності як невикористану, але як прийнятний капітал третього рівня.

Згідно зі встановленими вимогами (обмеженнями) для капіталу 3-го рівня необхідно, щоб:

- він був субординований і повністю сплачений;

- мав первинний термін погашення не менше 2 років;

- не був погашений до початку встановленої дати погашення, за винятком випадків, передбачених органами нагляду;

- дотримувался принцип «блокування» капіталу, який передбачає, що ні процентні платежі, ні основна сума боргу не можуть бути виплачені (навіть у кінці терміну), якщо такий платіж призведе до порушення мінімальних вимог до капіталу.

Величина капіталу третього рівня повинна бути обмежена 250% капіталу першого рівня, який необхідний для підтримки ринкового ризику. Це означає, що, як мінімум 28,5% ринкового ризику повинне підтримуватися капіталом першого рівня.

Елементи капіталу другого рівня можуть бути замінені на капітал третього рівня в межах того ж ліміту - 250%, але тільки в тому випадку, якщо не порушуються ліміти, встановлені Угодою 1988 р. З цього виходить, що капітал другого рівня не повинен перевищувати капітал першого рівня, а субординований борг не повинен бути більше 50% капіталу першого рівня.

Відрахування з величини капіталу :

- інвестиції в дочірні сконсолідовані компанії;

- кредити інвестиційного характеру (субординовані позики та ін.) позичальникам, пов'язаним з банком;

- прямі та непрямі інвестиції в капітал фінансово-кредитних установ.

Відрахування віднімаються окремо від основного та додаткового

капіталів пропорційно в пропорції 50% на 50%.

Відповідно до Базельської угоди достатність капіталу банку оцінюється за допомогою таких показників:

> Співвідношення між капіталом /, II і IIIрівнів.

Встановлюється вимога, згідно з якою основний і додатковий капітал

повинні знаходиться в співвідношенні 1:1, тобто додаткові елементи не повинні перевищувати основний капітал. Іншими словами, капітал 2 і З рівнів не повинен перевищувати капітал 1 рівня. Проте, дана вимога залишається в компетенції національних органів нагляду (зокрема, це виправдано в тих випадках, коли частка операцій з ринковим ризиком невисока).

> Визначення міжнародних стандартів нормативу достатності капіталу.

1. Коефіцієнт Кука. Розмір сукупного капіталу, що враховується, повинен бути не менше 8 % від суми активів, зважених за ступенем кредитного і ринкового ризику, тобто на кожні 100 одиниць потенційних збитків банк повинен мати не менше 8 одиниць власного капіталу.

У разі недостатності власного капіталу банк може довести його до мінімального нормативного значення шляхом збільшення розміру власності капіталу, зменшення розміру активів, зміни структури активів шляхом зменшення частини високоризикових активів.

Показник достатності капіталу на рівні 8% повинен розглядатися як мінімальний. Проте в умовах перехідної або нестійкої економіки бажано, щоб достатність зваженого за ризиком капіталу складала 15%.

Як чисельник нормативного показника використовується величина сукупного капіталу, що враховується. При визначенні сукупного капіталу, що враховується, спочатку встановлюються мінімальні вимоги до капіталу для банку по кредитному ризику, а потім - вимоги по ринковому ризику.

Сукупний капітал є сумою капіталу першого і другого рівнів відповідно до обмежень, встановлених Угодою 1988 р., а також капіталу третього рівня, призначеного для покриття ринкового ризику, відповідно до встановлених умов Угоди 1996 р.

Як знаменник нормативного показника використовується сума таких складових:

- зважених за ризиком активів, розрахованих для вимірювання кредитного ризику;

- показника, розрахованого множенням величини ринкового ризику на додатковий капітальний коефіцієнт k (його мінімальне значення складає 3,0; рекомендоване -12,5). Додатковий коефіцієнт визначається національними органами нагляду залежно від рівня системи управління ризиками в банку.

Активи, які підпадають під вимоги до капіталу по ринковому ризику, виключаються з вимог до зваженого з урахуванням кредитного ризику.

- зважених за ризиком активів, розрахованих для вимірювання операційного ризику.

Потім визначають нормативний показник по відношенню до суми трьох величин, використовуючи як чисельник капітал, що враховується.

2. Розмір капіталу першого рівня повинен бути не менше 4 % від суми активів, зважених з урахуванням ступеня ризику.

Окрім обов'язкових вимог до капіталу, пропозиції II Базельської угоди включають 2 нові елементи:

1. Наглядові перевірки.

2. Ринкову дисципліну.

1. Процес контролю, здійснюваний органами нагляду, розглядається як найважливіша складова частина системи забезпечення достатності капіталу.

Банки зобов'язані проводити внутрішні заходи щодо оцінки достатності капіталу, відповідно до їх профілю ризику, операцій і ділової стратегії. При цьому роль органів банківського нагляду полягає у:

- перевірці внутрішньої оцінки достатності капіталу;

- забезпеченні відповідності фінансового стану банку його загальному профілю ризику і стратегії;

- санкціонуванні наглядового втручання у випадку, якщо капітал не забезпечує достатнього буферного запасу проти ризику;

- виявленні ситуації, коли зниження рівня капіталу загрожує здібності банку до виживання в умовах кризи.

2. Ринкова дисципліна є третьою опорою для забезпечення достатності капіталу.

Ефективність ринкової дисципліни пов'язана з надійністю і своєчасністю інформації, що дає можливість учасникам ринку проводити обґрунтовані оцінки ризику і достатності капіталу для нейтралізації ризиків і потенційних втрат, що викликаються ними, тобто на перший план у рішенні задач достатності капіталу висувається проблема прозорості інформації.

Відповідно до Базельської угоди достатність капіталу банків в Україні регулюється НБУ за допомогою встановлення таких показників:

1. Мінімальний розмір регулятивного капіталу (НІ). Розмір мінімального регулятивного капіталу:

- на 1.01.2007 р. для діючих регіональних банків не може бути менше 5,0 млн. євро ; для міжрегіональних банків - не менше 8 млн. евро.

2. Норматив адекватності регулятивного капіталу/ платоспроможності (Н2)

Н2 відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Н2 встановлюється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів / вкладників банку.

PK- регулятивний капітал банку;

Ap - сумарні активи банку і забалансові інструменти, зважені на відповідні коефіцієнти ризику і зменшені на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту (вкладень у боргові цінні папери) безумовним зобов'язанням або грошовим покриттям у вигляді застави майнових прав.

Активи банку діляться за ступенем ризику вкладень і можливості втрати частини вартості на 5 груп.

Нормативне значення показника не може бути нижче 10%.

Регулятивний капітал банку ділиться на такі складові:

1. Основний капітал ( капітал 1-го рівня) (OK), у який входять:

а) сплачений зареєстрований статутний капітал;

б) розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку:

- дивіденди, які направлені на збільшення статутного капіталу;

- емісійні різниці;

- резервні фонди;

- загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій;

- прибуток минулих років;

- прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Ці складові частини включаються до капіталу 1-го рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям:

- відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов'язання;

- призначення резервів і фондів та рух коштів за цими резервами і фондами окремо розкрито в оприлюднених звітах банку;

- фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків;

- будь-яке покриття збитків за рахунок резервів і фондів проводиться лише через рахунок прибутків та збитків.

Основний капітал (OK) коригується на (мінус):

- суму недосформованих резервів під можливі збитки по: кредитних операціях; операціях з цінними паперами; дебіторській заборгованості; прострочених понад ЗО днів і сумнівних до отримання нарахованих доходах по активних операціях; по коштах, розміщених на коррахунках у банках, які визначені банкротами або ліквідуються за рішенням уповноважених органів або зареєстровані в офшорних зонах;

- суму нематеріальних активів (за мінусом зносу) і капіталовкладень у нематеріальні активи;

- суму збитків минулих років і збитків минулих років, які чекають затвердження;

- суму збитків поточного року.

2. Додатковий капітал ( капітал 2-го рівня) (ДК), в який входять :

- резерви під стандартну заборгованість інших банків;

- резерви під стандартну заборгованість по кредитах, які надані клієнтам;

- результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації або ревальвації гривни;

- результат переоцінки основних засобів;

- прибуток поточного року;

- субординований борг - кошти (100 тис.три.), залучені від юридичних осіб як резидентів, так і нерезидентів у національній та іноземній валюті на підставі угоди на термін не менше 5 років. При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості впродовж 5 останніх років угоди.

При розрахунку загальної суми капіталу розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розміру основного капіталу.

3. Відрахування із загальної суми капіталу (В)

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банком;

інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших банків і фінансових установ у розмірі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу і в асоційовані, дочірні установи;

балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень);

суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного контрагента, над установленим нормативним значенням нормативу

Н7;

суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного інсайдера, над установленим нормативним значенням нормативу Н9;

- суму операцій, що здійснені з інсайдерами на сприятливіших за звичайні умовах (у тому числі за угодами, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші, ніж звичайні).

Сума регулятивного капіталу розраховується за формулою:

PK = OK + ДК-В.

Якщо вартість основних засобів перевищує розмір регулятивного капіталу, то розмір капіталу додатково зменшується на суму цього

перевищення.

4. Норматив адекватності основного капіталу (НЗ).

НЗ = OK/ЗАX 100%, де

OK - основний капітал банку, зменшений на суму недосформованих резервів за активними операціями банку; на суму нематеріальних активів (за мінусом зносу) і капвкладень у нематеріальні активи; на суму збитків минулих років і поточного року.

ЗА- загальні активи банку, зменшені на розрахункову суму резервів за всіма активними операціями банку, на суму неамортизованого дисконту за цінними паперами і зносу основних засобів.

Нормативне значення показника не може бути нижче 4%.

Для оцінки достатності капіталу банку використовуються також такі додаткові коефіцієнти:

I. Kl- визначає рівень капіталу в структурі загальних пасивів.

Рекомендовані значення - в межах 15-20%.

2. К2- коефіцієнт достатності капіталу по депозитах - показує максимальну суму збитків, яку необхідно покрити за рахунок чистого капіталу, для забезпечення надійності коштів вкладників банку.

Передбачається, що капітал банку повинен не менше ніж на 10% покривати його депозитні зобов'язання.

3. КЗ- коефіцієнт достатності капіталу - дає можливість зробити якісну оцінку власного капіталу. Брутто-капітал містить як іммобілізовані власні кошти, так і фактичні залишки нетто-капіталу, які можуть використовуватися для здійснення активних операцій.

Оптимальне значення даного показника - від 0,5 до 1,0.

Негативне значення нормативного капіталу свідчить не тільки про відсутність власних ресурсів, вкладення яких приносить дохід, але і про використання залучених засобів не за цільовим призначенням.

4. К4 - коефіцієнт достатності капіталу - характеризує залежність банку від його засновників.

Сума коштів, які інвестуються в розвиток установи, має вдвічі перевищувати внески засновників.

Мінімальне значення цього показника - 0,15, максимальне - 0,6.

5. Коефіцієнт захищеності власного капіталу - характеризує захищеність власних коштів банку від інфляції шляхом вкладення коштів у нерухомість, устаткування та інші матеріальні активи.

Проте таке одностороннє використання капітальних ресурсів може призвести до погіршення ліквідності та платоспроможності банку. Слід враховувати також існуючі законодавчі обмеження - банк може мати у власності нерухоме майно, загальною вартістю не більше 25% статутного капіталу (ці обмеження не розповсюджуються на приміщення, в яких розміщуються приміщення банку, що виконують банківські операції).

6. Мультиплікатор капіталу - показник, який характеризує активність банку на фінансовому ринку.

Мультиплікатор є показником рівня фінансового важеля банку, тобто він показує, яку кількість грошових одиниць активів має забезпечувати кожна одиниця капіталу (відображає об’єм активів, створених унаслідок функціонування кожної грошової одиниці капіталу банку).

Оптимальне значення показника складає 8-16 разів.

Якщо EM більше 16, то може виникнути ситуація, коли база капіталу буде дуже мала і його можливості щодо подальшого залучення коштів будуть вичерпані, оскільки виникає ризик збалансованої ліквідності з потенційним переходом до неплатоспроможності.

Якщо EM менше 8, то банк не повністю використовує свої можливості, недоотримуючи дохід, оскільки частка зобов'язань невелика.

Темп зниження мультиплікатора капіталу підтверджує низьку активність банку на фінансовому ринку, а також недостатню експансію його діяльності.

2.3.