1.4. Інструменти державного антикризового управління у банківському секторі

В умовах виникнення банківської кризи основні учасники: банки, вкладники, держава, кредитори не можуть визначитися вагою відпові- дальності за нанесений збиток. Тому, визначаючи особливу роль бан- ківської сфери у функціонуванні економіки, держава повинна застосо- вувати фінансові інструменти щодо оздоровлення банківської системи.

Категорія антикризового управління встановлює понятійну зале- жність одного типу управління від іншого.

Слід зазначити, що банківська установа виступає системою тому, що складається із взаємопов’язаних елементів, зв’язків, відносин і яв- ляє собою їх цілісність. Банківська установа може знаходитися в стій- кому або нестійкому положенні. При цьому процеси розвитку системи

банку циклічні і не усіма процесами можна управляти.

Зрозуміло, що фінансова криза банківської установи виникає на підставі впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, але основним чин- ником передкризового стану завжди є наявність неплатоспроможнос- ті. Спочатку стосовно окремих контрагентів, а потім і до суб’єктів фі- нансового ринку (рис. 1.1).

Таким чином, можна зазначити, що антикризове управління бан-

ківською системою передбачає систему управлінських заходів та

рішень щодо діагностики, попередження, нейтралізації та подолання криз і їх причин на всіх рівнях банківської системи.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА

Загальна або локальна криза

Криза банку А

Криза банку В

Криза банку В

Неплатоспроможність банку

Превентивні заходи впливу

Ініціювання процедури санації

Підтримка ліквідності банку

Реорганізація або ліквідація банку

Рис.

Як вже було зазначено, держава відіграє особливу роль у проце- дурі антикризового управління банківською системою. Інструменти, що використовуються, можна поділити на фінансові, операційні і структурні.

Фінансові інструменти використовують для вирішення першоче- ргових проблем, пов’язаних із фінансовою підтримкою банків. Опера- ційні інструменти акцентують увагу на управлінні та ефективності ба- нку, а структурні націлені на вирішення проблем на рівні банківського

сектора на підставі впровадження принципів конкуренції та надійнос- ті. Час та заходи застосування зазначених інструментів зображені на рисунку 1.2.

Використання фінансових інструментів характерно для системної кризи, коли виникають проблеми з ліквідністю банківської системи. При цьому дії центрального банку направлені на покращення якості банківських активів, урегулювання зобов’язань, пряме покращення капіталу. Тобто визначаються заходи, які спрямовані на покращення балансу банку, відновлення його платоспроможності.

Виділимо та обґрунтуємо основні фінансові інструменти, які за- стосовує Національний банк України для антикризового управління банківською системою: попит та пропозиція грошей; збільшення та

зменшення банківських резервів у центральному банку; процентна політика; капіталотворча діяльність центрального банку. Основні ін- дикатори грошово-кредитної політики наведені в таблиці 1.3.

Державні інструменти антикризового регулювання

Фінансові інструменти

Операційні інструменти

Структурні інструменти

Період застосування інструментів

Виникнення системної кризи

Криза на рівні банківської установи

Криза на рівні фінансового сектора

Заходи, що використовуються

Прямі методи:

– надання кредитів ЦБ;

– зниження норм обов’язкового резервування;

– реструктурування короткострокових кредитів банку;

– регулювання облікової ставки;

– надання гарантій уряду за депозитними вкладами;

– використання облігаційних інструментів.

Непрямі методи:

– реструктуризація податкових зобов’язань;

– перегляд системи оподаткування банків;

– викуп прострочених зобов’язань підприємств перед банками;

– конвертація депозитів державних підприємств

у капітал банку

– закриття або скорочення неприбуткових філіалів;

– відмова від

паралельних напрямків бізнесу;

– посилення конкурентних переваг банку;

– твінінг

– ліквідація, злиття, реорганізація банку;

– управління

поганими активами

Рис.

Попит на гроші для здійснення операцій зумовлюється не тільки задоволенням поточних потреб споживчого характеру, а й необхідніс- тю здійснення ділових операцій, що дає змогу отримати певний дохід. Попит на гроші формується також залежно від цін на акції й облігації та відповідно до їх зміни.

Пропозиція грошей контролюється державою через центральний банк з допомогою таких інструментів монетарної політики, як обліко- ва ставка та операції на відкритому ринку. Зокрема, в період криз

центральний банк підвищує облікову ставку, а в періоди стабільної економічної ситуації в країні – поступово знижує облікову ставку.

Таблиця 1.3

Основні індикатори монетарної політики в Україні за період 1995-2005 рр.

Показники Роки 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Індекс спожив- чих цін, до груд- ня попереднього року, %

139,7

110,1

120,0

119,2

125,8

106,1

99,4

108,2

112,3

110,3

111,6 Монетарна база, млн. грн.

4882

7058

8625

11988

16780

23055

30808

40089

53763

82760

97214 Темпи зростання монетарної бази, до попереднього року, %

137,9

144,6

122,2

138,9

139,9

137,4

133,6

130,13

134,11

153,93

117,5 Грошова маса,

млн. грн.

9364

12541

15705

22070

32252

45755

64870

95043

125801

194071

261063 Темпи зростання грошової маси

до попереднього року, %

135,1

133,9

125,2

140,5

146,1

142

142

147

132,36

154,24

135 Обмінний курс грн. до дол. США, середній за період, грн.

за 100 дол. США

188,90

189,90

342,70

521,63

543,45

529,85

533,24

533,15

531,92

512,47

505,0

У 2005 р.

54,24 %. Однак збільшення центральним банком пропозиції грошей в обігу може призвести до їх тіньового обігу та виходу за межі банків- ської системи.

Попит та пропозиція грошей перебувають певною мірою у пря- мій залежності від облікової ставки центрального банку. Якщо облі- кова ставка зменшується, то знижується вартість рефінансування для банківських установ. Визначення облікової ставки НБУ відбувається на принципах забезпечення достатнього рівня ставки щодо рівня ін- фляції, встановлення у межах коридору ринкових ставок за кредитами та депозитами, наближення до рівня міжбанківських процентних ста- вок, відповідність поточній політиці НБУ з регулювання грошово- кредитного ринку, урахування обмінного курсу, ліквідності банківсь- ких установ, попиту на кредит тощо. За допомогою обов’язкового ре- зервування НБУ поза емісійним шляхом збільшує або зменшує обсяг

вільних коштів у розпорядженні банків, відповідно змінюючи їхні можливості кредитувати позичальників, купувати цінні папери, здійс- нювати валютні операції тощо.

Пропозиція грошей перебуває в оберненій залежності від норм

обов’язкового резервування. Чим вища норма резервування депозитів, тим банк має менше можливостей використати залучений капітал на кредитування економіки (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Рівень облікової ставки НБУ та обсяги банківського капіталу в Україні за період 1995-2006 рр. [6]

Показники Роки 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 Облікова ставка НБУ (середньо- зважена

річна), %

131,0

62,3

24,6

61,6

50,0

30,6

19,7

9,5

7,0

7,5

9,3

8,5 Норматив обов’язкового резервування коштів банків

у НБУ на кінець періоду, %

15

15

15

17

17

15

6-14

0-12

0-12

6-7

6-8

0,5-5 Процентні ставки за кредитами

107,1

77

49,1

55,4

53,6

40,3

31,9

24,8

17,7

17,8

16.4

15.1 Процентні ставки за депозитами

61,2

34,3

18,2

22,9

20,8

13,5

11,2

7,8

8

6,3

8,0

7,6

Слід зазначити, що використання фінансових інструментів в умо- вах системної кризи несе в собі додаткові ризики.

При наявності системної кризи зазвичай важко визначитися з не- ліквідними і неплатоспроможними банками. Відповідно проведеному МВФ дослідженню, оптимальна політика центрального банку повинна зводитися до надання коштів при погіршенні макроекономічної ситу- ації, допомога повинна надаватися систематично усім банківським установам без виключення. Накладання штрафів на неповернені кре- дити може, з одного боку, стимулювати повернення коштів, з іншого боку – змусити банк до ризику [98].

Допомога проблемному банку повинна бути також і за рахунок ініціативи самих власників банку. У банківському законодавстві може бути передбачено право центрального банку на позачергове скликання загальних зборів акціонерів чи прийняття рішення про додатковий внесок акціонерами капіталу. Наприклад, стаття 52 французького за- кону про банки дозволяє центральному банку проводити вливання в капітал слабких банків за рахунок акціонерів без залучення держав- них коштів [100].

Недоліки управління практично завжди виступають однією з го- ловних причин виникнення проблем у банківській сфері, тому заміна керівництва – це найбільш важливий захід для відновлення довіри. У відповідності до Положення про застосування Національним бан- ком України заходів впливу за порушення банківського законодавст- ва, яке затверджене постановою Правління Національного банку

України № 369 від 28.08.2001, Національний банк України у ситуації виникнення кризових явищ у банківській установі може застосовувати призначення тимчасової адміністрації, усунення керівництва від їх прямих обов’язків [64]. Зазначені інструменти мають назву операцій- них. До них належать: покращення оцінки кредитів, ціноутворення на банківські послуги, управління ризиками, раціоналізація внутрішніх процедур, включаючи внутрішній контроль. Операційна реструктури- зація призводить до покращення відносин між керівництвом та влас- никами банків.

Твінінг являє собою укладання угоди з надійним іноземним бан- ком про операційну реструктуризацію. Угода про твінінг використо- вується у країнах з перехідною економікою з метою подальших вкла- день капіталу банку-партнера. Іншим способом залучення іноземних банків може бути: пом’якшення обмежень на їх діяльність, включаю- чи ліміти на участь у капіталі місцевих банків; приплив іноземних банків, які мають більш диверсифіковані портфелі. Кошти в іноземній валюті від материнських компаній можуть підвищити стабільність ві- тчизняної банківської системи. З іншого боку, іноземні банки зацікав- лені у співпраці з власними компаніями, а місцеві банки можуть вида- тися неконкурентоспроможними у порівнянні з іноземними.

Структурні інструменти спрямовані на вирішення проблем, які пов’язані з розвитком фінансового сектора та сконцентровані на за-

безпеченні чесної конкуренції та загальної надійності. Проблеми мо-

жуть бути пов’язані з жорсткою або м’якою політикою ліцензування,

конкурентним дисбалансом між державними і приватними банками.

Управління поганими активами відіграє значну роль у реструкту- ризації банку. Проблему банку, пов’язану з поганими активами, на- приклад, кредитами під нерухомість, можна вирішити за допомогою ізоляції цих активів. Однак у цьому випадку необхідно продовжувати управління активами для максимізації надходжень і обмеження витрат щодо реструктуризації. Професійне управління активами необхідне і при ліквідації банківської установи з метою мінімізації витрат і під- тримки платіжної дисципліни.

Підсумовуючи усе вищевикладене, слід зазначити, що створення системи антикризового управління банківської системи виступає важ- ливим стратегічним завданням, в першу чергу це стосується центра- льного банку.

Система антикризового управління має такі властивості: гнуч- кість і адаптивність, здатність до диверсифікації та своєчасного ситу- аційного реагування, а також можливості ефективно використовувати потенціал банківської установи та неформальні методи управління. Вони сприяють покращенню управління.