Фінансовий важіль і оптимізація структури капіталу

Підприємство при сприятливій кон'юнктурі на ринку благ припускає розширити свою діяльність, але власних фінансових ресурсів недостатньо. Природно, що найпростіший спосіб - залучити позикові засоби, що є терміновими і платними.

Таким чином, підприємство балансує між співвідношенням позикових і власних засобів і процентною ставкою боргу і рентабельністю власних засобів.

У цьому і виявляється фінансовий важіль, що показує, на скількох відсотків змінюється рентабельність власного капіталу за рахунок зміни співвідношення позикового і власного капіталу при позитивній різниці між рентабельністю активів і середньою процентною ставкою по кредитах.

Ефект фінансового важеля (ЭФВ) характеризує ступінь фінансового ризику, тобто імовірність утрати прибутку і зниження рентабельності в зв'язку з надмірними обсягами позикового капіталу. Перший метод розрахунку ефекту фінансового важеля зв'язує обсяг і вартість позикових засобів з рівнем рентабельності власного капіталу:

ЭФВ = (1 - СПП) X (ЕР - СРСВ) х (ПК/ВК), (6 7)

де СПП — ставка податку на прибуток; EP — економічна рентабельність, обумовлена відношенням прибутку до сплати податків і відсотків (HPEI - нетто- результат експлуатації інвестицій) до середньорічної вартості активів; ПК — позиковий капітал; BK — власний капітал; CPCB — середня розрахункова ставка відсотків (включає не тільки відсоток, але і усі фінансові витрати, тобто витрати по страхуванню позикових засобів, штрафні відсотки й т. ін., віднесені до суми позикових засобів).

У формулі (6.7) (1 - СПП) називається податковим щитом. Зміст його в тім, що збільшення ставки оподаткування прибутку «з'їдає» ефект залучення позикових засобів.

Розглянута модель відбиває європейську концепцію фінансового важеля. Існує також іншій підхід до визначення ефекту фінансового важеля, що відбиває американську концепцію, засновану на пріоритетній ролі фондового ринку в прийнятті фінансових рішень. Тому тут ведучим є показник чистого прибутку, що приходиться на звичайну акцію.

При цьому підході визначається сила фінансового важеля, що показує, на скількох відсотків змінюється чистий прибуток на акцію при зміні на 1% прибутку до сплати відсотків і податків. Вона визначається відношенням прибутку до сплати відсотків і податків до оподатковуваного прибутку. Під позиковим капіталом тут маються на увазі всі притягнуті засоби з жорстко встановленою ціною: кредити банків, облігації, привілейовані який якттто но них пепел бачені гЬіксовані дивіденди

де І- сума виплачуваних відсотків по всіх позикових засобах; P— ціна продукту; В - перемінні витрати в ціні виробу; Q — кількість проданих виробів; А - постійні витрати. З формули випливає, що, ніж дорожче обходяться позикові засоби підприємству, тим більше сила фінансового важеля, а отже, і фінансовий ризик. Особливо це небезпечно при зниженні прибутку.

Оскільки сила операційного і фінансового важелів зв'язані зі зміною обсягів виробництва, отже існує можливість оцінити ступінь спільного впливу підприємницького і фінансового ризиків на результати діяльності.

Допустимо, що P = 85 грн/од, B = 60 грн/од, А = 4000 грн, Q = 200 одиниць продукції, I = 100 грн. Сила операційного важеля - 5, а сила фінансового важеля -5.55, Комбінований важіль дорівнює 27,75.

Якщо збільшуються процентні платежі, ростуть постійні витрати в складі собівартості і при незмінній масі прибутку зростає сила операційного важеля, так само як і сила фінансового важеля. Сполучення могутнього операційного важеля з могутнім фінансовим важелем може вплинути на фінансово-економічні результати підприємства, особливо в умовах стагнації підприємницької діяльності і зниження виторгу від реалізації. Тому що підприємницький і фінансовий ризик взаємно збільшуються, взаємодія операційного і фінансового важелів збільшує негативний вплив виторгу від реалізації, що скорочується, на чистий прибуток. Тому фінансовий менеджер повинний намагатися підтримувати раціональне співвідношення між постійними і перемінними витратами в структурі собівартості продукції і підтримувати раціональну структуру капіталу з погляду співвідношення власних і позикових засобів.

Визначити економічно доцільне співвідношення між власним і позиковим капіталом можна декількома методами. Наприклад, варіюючи структуру капіталу визначити при кожнім варіанті структури рентабельність власного капіталу чи ефект фінансового важеля. Те співвідношення, при якому ці показники максимальні і буде визначати оптимальну структуру капіталу. При цьому необхідно враховувати, що нарощування частки позикового капіталу приводить до подорожчання кредиту. Кожне наступне запозичення збільшує ризики кредитора і тому процентна ставка, швидше за все, буде зростати.

Інший метод оптимізації структури полягає у визначенні вартості капіталу при різних варіантах його залучення. Варіант, при якому середньозважена вартість буде мінімальної і варто вважати найбільш доцільним. Недоліком цих постановок задач є те, що розрахунки виконуються при постійній загальній вартості капітальних ресурсів, варіюється тільки співвідношення між власним і позиковим капіталом. Однак, нарощуючи позиковий капітал, необхідно забезпечувати випереджальний по темпах ріст чистого грошового потоку для компенсації процентних платежів, що збільшуються. Тоді найбільш правильною буде постановка задачі на визначення структури капіталу, що забезпечує максимальну ринкову вартість підприємства.