Елементи і структура громадянської гілки влади

Отже, громадянське суспільство як сукупність керуючої та керованої систем за допомогою соціального розподілу праці забезпечує, як вже зазначалося вище, особливого роду суспільні відносини - відносини панування і підпорядкування, що дає підставу говорити про сутність влади як підкорення одного суб'єкта іншому або одних суб'єктів іншим суб'єктам, тобто командування є універсальним і всезагальним організаційним принципом влади.

Третьою складовою аналізу влади як філософської категорії є визначення змісту влади. При цьому зміст влади, формою прояву якої є регуляція та саморегуляція родового життя людей, у цьому дослідженні розглядається не як сам по собі субстрат влади як соціального явища, а як його внутрішній стан, сукупність процесів, що характеризують взаємодію елементів, що її утворюють, між собою і з середовищем та зумовлюють їхнє існування, розвиток і зміну; в цьому сенсі сам зміст влади виступає як процес локалізації соціальної взаємодії людей у просторі та циклізації у часі.

Зміст влади варто розглядати як специфічну комунікацію. Інструментом підкорення об'єкта управління суб'єкту управління виступає управлінська інформація, управлінська дія та управлінська мова.

Специфічна діяльність (управління або регуляція і саморегуляція) людини у суспільному виробництві створює окрему галузь у загальному розподілі суспільної праці, яка є спеціалізованою за змістом, засобами та результатами праці, тому потребує специфічних знань для самовідтворення, має свою специфічну мову, оригінальні організаційні форми, які покликані обслуговувати сам процес регуляції і саморегуляції та багато іншого з того, що притаманне, скажімо, сфері матеріального виробництва.

Розуміння регуляції і саморегуляції як специфічної діяльності людини є важливим моментом в аналізі влади, оскільки цей факт підводить нас до розуміння співвідношення стихійності та планомірності у цьому процесі. Це дає можливість принципово по-іншому розглядати зміст влади, що розкривається як сукупність процесів упорядкування.

Аналізуючи зміст влади як процес (суть його полягає в тому, що будь-який процес не може бути нескінченим, а продуктивність повинна перейти у продукт), слід зауважити, що владні процеси обмежуються смислом, тобто енергетичним потенціалом інформаційного повідомлення. Поглиблюючи аналіз змісту владних відносин, слід зосередити увагу на наступних двох аспектах: по-перше, виявити основні атрибутивні властивості змісту влади (вияв змісту влади “виходить” через специфічну виробничу діяльність людини. “Дія... є атрибутивним поняттям; вона узагальнює, - на думку П. Штомпки, - певні властивості соціальної фабрики, цю “справді дійсну” дійсність соціального світу”¹); по-друге, охарактеризувати види влади, оскільки з наукової літератури і практики відомо, що існують відносно самостійні згустки владних відносин.

До атрибутивних властивостей соціального у владі ми відносимо, по-перше, волю, що на засадах підстави детермінує поведінку суб'єкта влади, по-друге, мету влади або прояв цільового призначення влади, по-третє, підпорядковуючу силу, вплив якої на людину здійснюється завдяки існуванню різноманітних засобів реалізації влади, по-четверте, соціальну відповідальність за зміст, форму існування і наслідки функціонування влади у суспільстві. Тут ми згодні з ознаками, які подає у своїх дослідженнях О. Краснокутський, але акценти розставляємо дещо по-іншому^{[409] [410] [411] [412].}

Отже, суб'єкт владних відносин (суб’єкт влади) - це різноманітні соціальні групи та люди, які до них входять і, з огляду на свій суспільний стан, володіють ресурсами влади, мають загальновизнане право здійснювати підпорядкування інших соціальних груп і людей, які до них входять; об'єкт владних відносин (об’єкт влади) - різноманітні соціальні групи та люди, які до них входять і, відповідно до суспільних норм, зобов'язані підпорядковуватися вимогам суб'єкта влади.

Таким чином, загальні потреби суспільства як соціальної системи зумовлюють виникнення і формування сутнісної характеристики влади - підпорядковуючої сили. Влада - це, передусім, суспільні відносини у формі переважання однієї сторони (суб'єкта) і залежності, підпорядкування іншої сторони (об'єкта).

Поняття влади, яке має три сутнісних атрибутивних властивості (волю суб'єкта, мету влади і підпорядковуючу силу), що досліджуються нами, може бути визначено в такому вигляді: влада - це суспільні відносини, що виражаються в здатності сторони, яка переважає, - суб'єкта - підпорядкувати іншу сторону - об'єкт для забезпечення досягнення певних цілей. Сучасний етап соціального розвитку, особливо у зв'язку з вибуховою динамікою засобів владного впливу на громадянське суспільство, виводить на перший план принципово іншу атрибутивну властивість, яка має бути притаманною владі, а саме - соціальну відповідальність. Тут ми поділяємо думку деяких вітчизняних дослідників, зокрема Л. Байрачної, А. Плахотного, О. Черниша, О. Краснокутського¹, відповідно до якої влада як соціальні відносини повинна здійснюватися на основі соціальної відповідальності, яку необхідно розглянути детальніше.

Передусім, варто зазначити, що суспільство існує як сукупність суспільних зв'язків і відносин на основі певного способу виробництва у вигляді активної взаємодії людей, які мають волю і свідомість. Відносини і зв'язки, що виникають внаслідок суспільного розподілу праці і розвиваються разом з нею, створюють на об'єктивній основі умови взаємної залежності людей, внаслідок чого дії кожної людини набувають суспільнозначущого характеру. Загалом під соціальною відповідальністю мають на увазі міру відповідності дій соціальних суб'єктів (особистості, соціальної групи, держави) взаємним вимогам, ідеалам, діючим нормам, спільним інтересам^{[413] [414].}

Отже, влада - це суспільні відносини, що виражаються в здатності сторони, яка переважає, - суб'єкта - підпорядкувати іншу сторону - об'єкт - для забезпечення досягнення певних цілей на основі соціальної відповідальності. Цілком очевидно, що приведене вище формулювання поняття влади громіздке і потребує певного корегування. На наш погляд, у понятті влади доцільно прямо не вказувати на те, що влада - це суспільні відносини: цілком достатньою буде вказівка на здатність суб'єкта (однієї сторони суспільних відносин) підпорядкувати об'єкт (іншу сторону суспільних відносин), що й буде свідчити про владу як соціальні відносини.

Починаючи формулювання поняття влади з вказівки на здатність суб'єкта підпорядкувати об'єкт, ми тим самим відносимо це поняття до класу диспозиційних, що визначаються в термінах здатності, можливості. Це, по-перше, відповідає тенденціям в осмисленні владного буття, а, по-друге, узгоджується з семантичною сферою “влади”, тобто з її значенням як “здатності, права і можливості розпоряджатися будь-ким”¹ або як “права та можливості розпоряджатися, керувати ким-небудь”^{[415] [416]. Крім цього, вважаємо, що у формулюванні поняття влади не потрібно особливо акцентувати увагу на суб'єкті як на стороні соціальних відносин, яка переважає, оскільки сам термін “суб'єкт” має на увазі активно діючу сторону відносин, що переважає, і, відповідно, термін “об'єкт” передбачає сторону відносин, на яку спрямована активність суб'єкта. У горизонті громадянського суспільства формуються, наприклад, “суб'єкт-суб'єктні” відносини між приватними особами, оскільки ніхто з них не володіє правами на владу.}

З урахуванням вищесказаного ми пропонуємо визначити поняття влади у такому вигляді: влада - це філософська і політологічна категорія, що означає здатність суб'єкта підпорядкувати у вертикальному вимірі об'єкт або суб'єкт- суб'єктні відносини у горизонтальному вимірі для забезпечення досягнення певних цілей на основі соціальної відповідальності. Явища влади - це різноманітні події, випадки, факти і все те, що має місце у суспільно-політичному житті, в реальності, у чому виявляється, позначається сутність та зміст влади. При цьому потрібно мати на увазі, що в конкретний історичний період розкривається не вся сутність влади. З плином часу відкриваються все нові і нові грані і ракурси сутності влади, породжуючи багатство виявів і форм як у соціальному світі, так і в його теоретичних моделях.

Визначивши сутність, зміст та атрибутивні властивості влади, необхідно визначити і її види. Вивчати їх можна завдяки евристичному потенціалу категорії “особливого”, яка “є загальним стосовно одиничного й одиничним стосовно загального”¹.

У кратологічній літературі зустрічається безліч варіантів класифікації видів влади. За визначенням В. Халіпова, перелік влади за типами, видами, родами, формами, різновидами становить більш ніж 150 найменувань. Основою такої класифікації найчастіше є:

сфера здійснення влади (влада економічна, соціальна, політична, духовно-ідеологічна тощо);

- формаційний тип суспільних відносин (влада

рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична тощо);

- специфіка суб'єкта і об'єкта влади (влада індивідуальна і колективна, державна, міждержавна і недержавна тощо);

- мотиви і джерела підпорядкування об'єкта влади її суб'єкту (примушення, спонукання, переконання тощо).

Радянські дослідники в своїх роботах найбільшу увагу приділяли класифікаціям першого і другого типів, оскільки осмислювали владу в широкому суспільно-політичному масштабі^{[417] [418]. Закордонні дослідники у своїх роботах навпаки віддавали перевагу класифікаціям третього і четвертого типів, оскільки розглядали владні відносини переважно на індивідуальному рівні1. Ми вважаємо, що відмінності між класифікаціями видів влади зумовлюються, з одного боку, розходженнями в концептуальному баченні проблеми влади, наявністю різноманітних концепцій цього явища, а з другого - вибором основ класифікації. Так, деякі дослідники (Х. Лассуелл, В. Халіпов та ін.) прагнуть максимально повно відобразити весь нюанс владних відносин; і їх класифікації характеризуються значним числом позицій[419] [420]. Інші (М. Кейзеров, Д. Ронг та ін.) цілком правомірно фіксують тільки найбільш загальні відмінності цих відносин і виділяють у своїх класифікаціях відносно небагато видів влади[421].}

Пропонуючи свій варіант класифікації видів влади, ми врахували два принципових моменти.

По-перше, класифікація повинна ґрунтуватися на поданій тут концепції влади, а по-друге, відображати найбільш істотні відмінності між основними видами владних відносин у вимірі взаємодії держави і громадянського суспільства завдяки опосередковуючій функції інституту влади. У своїй роботі ми виділяємо владу у вимірі її приналежності, а це означає, що надалі будемо оперувати щонайменше чотирма класифікаціями видів влади. По-перше, класифікацією, що розроблена на основі критерію приналежності влади до носія влади. На цій підставі існує три види влади: недержавна (оскільки громадянське суспільство - це, передусім, те, що знаходиться поза державою), державна і наддержавна (міждержавна). При цьому вплив негромадянського суспільства, а також кримінального світу і тіньової економіки на формування громадянського суспільства ми свідомо обмежуємо.

По-друге, нас будуть цікавити ті види влади, що утворюють простір соціального організму країни, оскільки громадянське суспільство і держава діють у межах цілого. Зрозуміло, що йдеться про класифікацію влади за головними сферами суспільства - економічна, соціальна, політична (державна, міждержавна) та ідеологічна (духовна) - оскільки родове життя людей відбувається поза державою і топологічно розташоване саме у цій площині^[422].

По-третє, доцільним є класифікація влади за ознакою її носія, а саме особистості, оскільки громадянське суспільство - це царина приватного інтересу і колективного, що простягається аж до корпоративного, з одного боку, і суспільного - з другого. Останнє теж важливо, оскільки соціальний організм країни визначається як суперечність між суспільством і особистістю.

По-четверте, оскільки громадянське суспільство і держава розташовані на різних рівнях територіально-адміністративного устрою країни, то позитивною буде й її класифікація за масштабом функціонування і впливу в соціальній системі (мікровлада, мезовлада, макровлада і мегавлада).

Доцільно зазначити, що з еволюцією суспільства відбувається становлення та розвиток й інших неосновних видів влади, зокрема тих, які характеризуються, передусім, впливом на особистість людини, її внутрішній світ, духовність окремих людей та їх груп. Так, з виникненням такого осередку (мікросоціальної системи) суспільства, як сім'я, відбувається становлення сімейної (батьківської) влади. У різні часи і у різних народів цей вид влади мав свою специфіку, свої неповторні риси, але майже завжди його роль зводилася здебільшого до становлення, формування особистості людини, її внутрішнього світу. При цьому особливість сімейної влади полягає в тому, що вона виконує свою роль переважно на буденному, життєвому рівні, спираючись переважно на матеріальні засоби впливу (примушення, безпосередня фізична сила тощо) на становлення і формування особистості кожного члена сім'ї, його внутрішнього світу. Крім цього, у соціально неоднорідному суспільстві поступово формується і такий вид влади, як духовна (релігійна) влада, роль якої загалом зводиться до становлення, розвитку особистості людини, її внутрішнього світу і духовності малих і великих соціальних груп. При цьому духовна влада здійснює свою функціональну роль шляхом застосування релігійної форми світогляду, специфічної сторони людської ментальності, пов’язаної з духовною сутністю людини, спираючись здебільшого на духовні засоби впливу (релігійні норми, ідеї тощо) на становлення, розвиток особистості людини, її внутрішнього світу, духовності малих і великих груп людей.

Якщо сімейна влада здійснюється в суспільстві на мікрорівні і впливає, передусім, на особистість члена сім’ї, його внутрішній світ, то духовна влада реалізується, як правило, на всіх чотирьох основних рівнях суспільної системи (мікрорівні, мезорівні, макрорівні, мегарівні) і впливає як на особистість людини, її внутрішній світ, так і на духовність малих і великих соціальних груп загалом. У своєму розвитку духовна влада проходить ряд стадій, еволюціонуючи від найпростіших форм, пов’язаних з тими або іншими релігійними течіями, до глобальних форм, вписаних у духовний світ усього людства.

Таким чином, влада як явище соціальне, яке породжене в надрах людської цивілізації і змінюється, розвивається разом з останньою, утворює різні види владних відносин. При цьому спостерігається закономірність, суть якої полягає у тому, що розширення діапазону життя супроводжується значним збільшенням різновидів влади.

Охарактеризувавши види влади, що нерозривно пов’язані з її сутністю та змістом, перейдемо до аналізу форм існування влади.

Серед найбільш важливих форм існування влади, можна виділити автократію, демократію, технократію, ноократію, охлократію, бюрократизм.

Згідно із сучасними словниками термін автократія (від грец. autokrateia - самодержавство, самовладдя) - форма влади, система правління, за якою одній особі належить необмежена верховна влада, що часто призводить до зловживань нею, тому ця форма влади практично не сумісна з демократичним устроєм держави¹. Близьким за змістом до цієї форми влади є авторитаризм (від лат. autoritas - влада, вплив) - політична концепція і політична практика, в основу яких покладено зосередження монопольної або необмеженої влади в руках однієї особи або групи осіб, а також його виправдання; політичний режим, встановлений або нав’язаний такою формою влади, що занижує або виключає роль представницьких органів влади. У політології поняття “авторитаризм” розглядається як явище, протилежне демократії^{[423] [424].}

Для аналізу ролі і місця влади у саморозгортанні громадянського суспільства особливе значення має така форма влади, як демократія. За визначенням демократія (від грец. demos - народ і kratos - влада) - форма держави і державного правління, що базується на визнанні народу як джерела влади, його права брати участь у державних справах, на забезпеченні громадянських прав і свобод. Демократична влада - це механізм реальної здатності більшості соціуму (народу) здійснювати свою волю за допомогою держави або безпосередньо (через референдуми, опитування та ін.) впливати на політичне, економічне і духовне життя суспільства¹.

При аналізі алгоритму саморозгортання громадянського суспільства іншою крайністю у порівнянні з авторитаризмом є охлократія, яка означає “тимчасове або більш-менш тривале домінування у політичному житті суспільства натовпу, юрби, маси; один із способів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими”^{[425] [426].}

Аналізуючи стан українського суспільства та інших країн кінця ХХ - початку ХХІ ст., неможливо обійтися без визначення змісту поняття “технократія”, оскільки воно суттєво присутнє у суспільному житті, а відтак накладає свою специфіку на родове життя людей. Цей термін означає владу технічних фахівців (технократів), а також ідейно-теоретичне обґрунтування цієї влади, тип політичного режиму, в якому технократи посідають домінуюче становище^[427]. Ще однією формою влади є олігархія, що знаменує собою політичне і економічне панування, правління невеликої групи людей, а також саму правлячу еліту^[428]. Помаранчева революція в Україні була спрямована саме на обмеження влади олігархії.

Однією із спотворених форм влади є бюрократія. Цей термін походить від франц. bureau - бюро, канцелярія та від грец. kratos - сила, влада і означає деформований стиль управління, що характеризується такими рисами: 1) відрив управлінських органів від інтересів керованих, перетворення людей, зайнятих управлінням, у привілейований прошарок суспільства, який

вивищується над людьми; 2) перетворення управлінського органу із засобу у самоціль, коли об'єкт, яким управляють, стає засобом для здійснення мети того, хто управляє; 3) заміна основної мети управлінської діяльності другорядними; 4) переважання

формальної сторони управлінської діяльності над змістовною, творчою та ін.¹ При цьому варто звернути увагу на те, що бюрократизм завжди асоціюється з негативним, а бюрократію розуміють як специфічну організацію суспільства і завжди аналізують з позицій наявності в ній позитивних властивостей.

Під час аналізу саморозгортання громадянського суспільства не можна обійтися без вживання терміна “ноократія”. Це перспективна форма існування влади, що часується з майбутнього, оскільки людство швидко втягується у ноосферу - сферу розуму, вирішальне місце і роль у якій належить духовній творчості людини. Інакше кажучи, це форма майбутнього існування у влади розуму і потужної раціональності в органічному поєднанні з надчутливістю людини розумної.

На завершення аналізу феномену влади слід охарактеризувати його загальні функції, а також безпосередньо визначити їх особливе й одиничне у процесі взаємодії феномену влади з громадянським суспільством і державою.

З огляду на існуючу на сьогодні літературу можна зазначити, що загальними функціями влади є, за визначеннями кратологічного словника, організація, управління, контроль, забезпечення сталої двосторонньої інформації, проектування, прогнозування, виховання та ін.^{[429] [430] Цей словник також містить висновки західних політологів про те, що влада “подає” себе завдяки наступним ознакам і функціям: 1) опосередкований примус (прямий); 2) приманювання (підкуп, обіцянки);}

3) блокування наслідків (штучне створення перешкод конкурентам у боротьбі за владу); 4) “створення вимог” (штучне формування потреб, які може задовольнити лише агент влади, свого роду політичний маркетинг); 5) “розтягання мережі влади” (створення додаткових джерел залежності від влади); 6) шантаж (погрози або обіцянки зазнати лиха від непідкорення у майбутньому); 7) підказка (ненав'язливе впровадження у масову свідомість установок або забобонів); 8) інформаційний прямий або опосередкований контроль (за допомогою застережень, рекомендацій)¹.

На думку В. Халіпова, основними науковими функціями влади є пізнавальна, управлінська, прогностична, виховна. Н. Луманом також були визначені функції влади. По-перше, він визнає за владою комунікативну функцію, оскільки Н. Луман розглядає владу як скеровану “кодом” комунікацію^{[431] [432]. По-друге, він визначає наявність каузальності влади, тобто “нейтралізації волі підлеглого”[433], а не обов’язкового її знищення. По-третє, “функція влади полягає якраз у тому, що влада встановлює можливу інтеграцію подій абсолютно незалежно від волі підлеглого цій владі людини, що здійснює ті чи інші дії, бажає вона цього чи ні”[434]. По-четверте, “функція влади полягає у регулюванні контенгенції. Як будь-який медійний код, код влади також має відношення до можливих, а не обов’язково дійсних, розбіжностей між результатами селекцій Альтера і результатами селекції Его, а саме - він їх “еголізує”[435].}

Владу, на думку Н. Лумана, можна порівняти з комплексною функцією каталізатора. Каталізатори, як відомо, прискорюють або уповільнюють хід тих чи інших подій. Вони змінюють час настання або вірогідність настання подій, що очікуються, у межах випадкових відносин між системою і зовнішнім світом, самі при цьому не змінюються. Таким чином вони виграють у часі, а фактор часу має для структури функціональних систем критичне значення. Інакше дія влади є шансом підвищити вірогідність виникнення до цього не можливих селективних зв’язків. На основі вищевикладеного можна зробити висновок про те, що каталітична функція влади базується на сталих комплексних каузальних зв’язках. Саме тому владу можна сприймати як символічно генералізований комунікативний засіб^[436].

Цікаво, що інструментом підкорення виступає управлінська інформація, управлінська дія та управлінська мова. Про особливість інформаційного забезпечення регуляції та саморегуляції соціального процесу свідчить той факт, що на практиці виникла спеціальна мова, якою послуговується регуляція соціальної взаємодії людей. Продемонструвати цю закономірність легко на прикладі КПРС, яка виконувала в соціальному організмі СрСр функцію системи управління. Й. Сталін, наприклад, виступаючи від імені політичної партії, вдавався до висловів як антропоморфного (“партія говорить своєю мовою”), так і техніцистичного, навіть військово- техніцистичного (преса - “найсильніша зброя”, “гостра зброя”) характеру^[437].

Отже, визнавши наявність у влади каталітичної функції, можна зазначити, що владу слід розглядати як параметр управління у саморозгортанні громадянського суспільства. При цьому теоретичне обґрунтування правомірності існування державної і недержавної форм влади свідчить про її присутність як у структурі держави, так і у структурі громадянського суспільства, у яких влада має відігравати різні функції. Тож для нас важливим є саме таке розуміння функцій влади, завдяки яким вона може стимулювати саморозгортання громадянського суспільства. При цьому громадянське суспільство здатне використати функції влади у горизонтальній площині, інтегруючи в єдиний соціальний процес учасників родового життя - це, з одного боку, а з другого - воно може взаємодіяти через “ідентифікаційний код влади”, носієм якого є держава, не знищуючи при цьому комунікативні схеми, що покладені в основу творення та відтворення родового життя людей.

Отже, проаналізувавши елементи і структуру громадянської гілки влади, слід наголосити на тому, що в її основі лежить влада, яка має нормативно-ціннісну основу, існує у вигляді специфічного смислового поля незалежно від суб’єктивного фактору, оскільки він виникає у структурі суспільства як його атрибутивна властивість і орган творення і відтворення загальної життєспроможності соціального організму країни. Духовна (семантична) природа влади, онтологічно відтворена у смислах, які ми сприймаємо у своїй свідомості, переробляємо у самосвідомості і посилюємо існування шляхом застосування механізму смислоутворення. Влада дійсно є соціальним інститутом, оскільки вона у своїй структурі не має людей, а ґрунтується на нормативно-ціннісній основі, має оригінальну онтологію, морфологію і функціональне визначення. Вона насправді належить до специфічної групи елементів суспільства поряд з релігією та освітою, що не мають тіла, оскільки це тіло - духовне. Цей елемент безтілесий і його життєспроможність підтримується смислогенезом, але за силою впливу на поведінку людини він не поступається силі, яка базується на біологічній основі. За таких умов влада може використовуватися будь-якою силою і з будь-якою метою, як і знання, що можуть бути використано на благо, а можуть - на зло, але субстрат знання від цього не змінюється. Воно начебто існує сам собою. Так і влада. Вона існує сама по собі, а люди та їх угрупування можуть її використовувати з різною метою.