§1. Класифікація нотаріальних проваджень

Спроби більшості вчених процесуалістів розробити класифікацію нотаріальних проваджень зумовлюється намаганнями авторів визначити певні шляхи дослідження правових концепцій для окремих груп нотаріальних проваджень.

Класифікація нотаріальних проваджень може проводитися за деякими ознаками, що допомогають кращому розумінню та запам'ятовуванню досить обширного їх переліку. Класифікуючи нотаріальні дії, ми впорядковуємо та полегшуємо їх аналіз, звертаємо увагу на особливості їх дослідження і оцінку в залежності від місця, яке вони займають у класифікаційній системі. Класифікація нотаріальних дій має як теоретичне, так і практичне значення. Групуючи нотаріальні провадження за певними ознаками, ми вивчаємо їх матеріальну та процесуальну природу, що дає можливість говорити про подальший розвиток теорії нотаріального процесуального права та її вплив на становлення і вдосконалення законодавства про нотаріат.

Нотаріальним процесом охоплюються різні види нотаріальних проваджень, правові особливості яких визначають специфіку нотаріального процесу по них. Це є підставою для виділення характерних ознак, які дозволяють говорити про різні властивості нотаріальних проваджень. Автором виділяються такі особливості, які можуть стати загальною підставою для класифікації, а саме:

1) правовий зміст і мета нотаріального провадження;

2) порядок вчинення нотаріального провадження;

3) строки зберігання нотаріальних документів.

1) посвідчення угод (договори, заповіти, доручення, шлюбні контракти та інші);

2) засвідчення вірності копій документів та виписок з них;

3) засвідчення вірності перекладу документів з однієї мови на іншу;

4) засвідчення справжнюсті підпису на документах;

5) посвідчення факту перебування громадянина в певному місці;

6) посвідчення факту, що громадянин є живим;

7) посвідчення тотожності громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

8) посвідчення часу пред'явлення документа;

9) передача заяв фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам та видача свідоцтва про передачу такої заяви;

10) видаються дублікати документів, що зберігаються у справах нотаріальної контори;

11) прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів;

12) вчинення морських протестів;

II група — посвідчення безспірного права:

13) видача свідоцтва про право на спадщину;

14) видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;

15) видача свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів;

III група — надання документам виконавчої сили:

16) вчинення виконавчих написів (на документах, що встановлюють заборгованість);

17) вчинення протестів векселів;

18) пред'явлення чеків до платежу і посвідчення несплати чеків;

IV група — охоронні нотаріальні дії:

19) вжиття заходів до охорони спадкового майна;

20) накладання заборони відчуження нерухомого майна;

21) прийняття документів на зберігання.

Вважаємо за доцільне дати коротку характеристуку кожної групи нотаріальних проваджень.

В першій групі необхідно виділяти факти, які нотаріус посвідчує, а які засвідчує.

Аналізуючи дані види проваджень, є можливість зробити висновок, що посвідчення безспірних фактів полягає у встановленні нотаріусом існування факту, перевірці особи громадянина, який звернувся за посвідченням цього факту, та надання йому юридичної вірогідності.

Законодавством України на державних нотаріусів може бути покладено вчинення і інших нотаріальних дій, які також мають увійти до цієї класифікації. Автор пропонує цю систему класифікації називати умовною, оскільки лише умовно така класифікація має право на життя. Її використання є прикладним, оскільки вона має застосування для навчання студентів. Така класифікація надає можливість зрозуміти зміст кожного провадження, його особливості та встановити мету вчинення нотаріального провадження тощо.

За порядком вчинення нотаріального провадження є можливість розрізняти нотаріальні провадження, які вчиняються в один етап, та вчинення яких здійснюється в кілька етапів. Тут автором мається на увазі можливість вчиняти окремі нотаріальні дії через певний час, який становить окремий етап — зберігання документів або майна на протязі певного часу, а потім повернення цього майна або його передачу іншій особі. Така класифікація надає можливість суттєво переглянути зміст всіх нотаріальних проваджень, підкреслити необхідність правової регламентації всіх етапів нотаріального процесу. Наприклад, нотаріальне провадження щодо передачі заяв громадян, підприємств, установ та організацій має бути конкретизованим щодо випадків неможливості передати таку заяву, оскільки чинний закон не відокремлює три стадії цього провадження, а саме прийняття заяви, її передача та не менш важливе — прийняття відомостей про здійснення передачі.

При цьому не слід ототожнювати ускладнення нотаріального процесу, про що мова піде далі, з самою формою нотаріального провадження, яка передбачає здійснення нотаріального провадження в кілька етапів. Так, при посвідченні договорів про відчуження спільного майна, відсутність згоди на укладення такого договору має призводити до відкладення посвідчення договору, але це неможливо вважати нормою, оскільки законом передбачається надання всіх документів на вчинення нотаріальної дії одночасно. Тому таке відкладення вчинення нотаріального провадження і названо автором як ускладнення нотаріального провадження.

Крім того, багатоетапні провадження за своїм змістом повинні відповідати також умовам стадійності нотаріальних проваджень, про що мова піде далі.

До багатоетапних нотаріальних проваджень автор відносить:

— передачу заяв фізичних та юридичних осіб іншим

фізичним та юридичним особам;

— прийняття в депозит грошових сум та цінних паперів;

— вчинення морських протестів;

— видача свідоцтва про право на спадщину;

— пред'явлення чеків до платежу і посвідчення несплати чеків;

— вжиття заходів до охорони спадкового майна;

— накладання заборони відчуження нерухомого майна;

— прийняття документів на зберігання.

Отже, при суто теоретичному значенні ця класифікація нотаріальних проваджень за етапами нотаріального процесу дозволить більш детально досліджувати порядок вчинення нотаріальних дій і таким чином впливати на нотаріальну практику.

Значення цієї класифікації полягає також у тому, що до обов'язків нотаріуса повинні увійти консультації щодо наступних етапів розвитку нотаріального процесу, часу їх вчинення, характерних ознак та процесуальних та правових наслідків, що неможливо здійснити без належної правової регламентації.

Класифікація за строками зберігання нотаріальних документів дозволяє виділити наступні строки:

— менше 10 років;

— тимчасового зберігання до 75 років;

— постійного зберігання.

Назви цих груп мають бути відповідними строку зберігання.

Так, документи, що мають строк зберігання менше 10 років, у наряди (справи) не підшиваються, нумерація аркушів не провадиться, в державний нотаріальний архів на зберігання не здаються. Ці документи характеризуються тим, що не мають науково-історичної цінності і втратили практичне значення. Ці положення мають визначати не лише властивість документів, а й впливати на порядок вчинення нотаріального провадження. Безумовно, обставини, що визначають строки зберігання, мають бути обгрунтованими. Отже, ця класифікація має мету дослідити раціональність строків зберігання окремих груп документів.

Слід зазначити, що питання про строки зберігання нотаріальних документів в чинному законодавстві зовсім не регламентоване, що не відповідає значенню цього питання.

Класифікація нотаріальних проваджень за строком зберігання документів дуже суттєва й для осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії, оскільки вони повинні знати свої права стосовно документів, які залишаються в нотаріальній конторі. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус зобов'язаний повідомити особу про строк зберігання матеріалів провадження, де і скільки ці документи повинні зберігатися, яким чином є можливість отримати дублікати і копії цих документів.

Не малозначним це питання є також для визначення вартості вчинення провадження, оскільки при тимчасовому зберіганні або постійному — собівартість нотаріального провадження повинна значно підвищуватись. Отже це надасть можливість рахувати собівартість вчиненого нотаріального провадження, враховуючи вартість зберігання документів. Якщо визначення строку зберігання документів пов'язати з вартістю такої “послуги”, то зрозумілою стане необхідність частину вартості нотаріального провадження, що припадає на зберігання документів, перераховувати на утримання державних архівів.

Не знайшло свого відображення питання про можливість особи впливати на тривалість зберігання нотаріальних документів. Тут мається на увазі строк зберігання понад визначені нормативними актами строки. Безумовно, зменшення строку зберігання буде протирічити вимогам законодавства, але питання збільшення такого строку за заявою клієнта має бути проаналізоване. Право і обов'язок громадянина вчиняти нотаріальні провадження мають бути чітко визначені, оскільки повинні передбачати та якомога ширше відповідати його можливим бажанням та зауваженням. Це положення зумовлене ч. 2 ст. З Конституції України, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Таким чином, ініціатива по охороні прав людини, тобто правове регулювання та забезпечення діяльності нотаріальних органів, належить, перш за все, державі, але й не рахуватись з правами особи, впливати на цей процес неможливо, оскільки саме для охорони і захисту їх прав існує нотаріат України.