§1. Структура нотаріальних органів

В §3 глави 1 “Основні поняття” вже говорилось, що необхідно сприймати нотаріат в Україні не як систему, якій властивий лише загальний напрямок діяльності — вчинення нотаріальних дій, а як структуру, якій властиві складні нотаріально-адміністративні правовідносини, які неможливо визначити однозначно як адміністративні.

Так, автором до структури нотаріату в Україні віднесені всі органи, які охоплюються нотаріально-адміністративними правовідносинами:

— державні нотаріуси, які за організаційною формою їх діяльності об'єднані в державні нотаріальні контори та архіви, що є юридичними особами;

— нотаріуси, які займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси);

— уповноважені на здійснення нотаріальних дій, передбачених законом, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії у тих населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів;

— головні лікарі, начальники по медичній частині, командири військових частин, начальники місць позбавлення волі, капітани морських суден та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії передбачені статтею 40 Закону (посвідчення заповітів та доручень);

— стажисти нотаріусів (див.

— консульські установи України та дипломатичні представництва України, які вчиняють нотаріальні дії за кордоном;

— кваліфікаційна комісія нотаріату, яка утворюється при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управліннях юстиції обласної, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, головним завданням якої є визначення рівня професійної підготовленості осіб, які мають намір займатися нотаріальною діяльністю;

— Вища кваліфікаційна комісія нотаріату, яка утворюється при Міністерстві юстиції України, основним завданням якої є розгляд скарг на рішення кваліфікаційних комісій нотаріату;

— Комісія по розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, яка розглядає питання дисциплінарної відповідальності осіб, що вчиняють нотаріальні дії;

— управління юстиції;

— Міністерство юстиції України. Керівництво державними нотаріальними конторами здійснюють Міністерство юстиції України, Рада Міністрів Республіки Крим, державні адміністрації областей міст Києва та Севастополя, а контроль за законністю виконання приватними нотаріусами своїх обов'язків — Міністерство юстиції України, управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласні, Київської та Севастопольської державних адміністрацій. Отже, до функцій Міністерства юстиції та його підрозділів лише складовою частиною входить координуюча роль, управління та контроль за діяльністю нотаріальних органів і слід зазначити, що не всіх. Таким чином, виходячи із супротивного, Міністерство юстиції лише частково належить до структури нотаріату.

Слід зауважити, що деякі посадові особи та органи внесені до структури нотаріату лише через те, що вони виконують окремі нотаріальні провадження, але загальною рисою для всіх перерахованих вище суб'єктів є вступ у нотаріальні процесуальні або нотаріальні адміністративні правовідносини і в цьому випадку на їх дії поширюється законодавство України про нотаріат.

У визначенні нотаріату в Україні застосовується термін система, що об'єднує органи та посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти. Під системою тут слід розуміти не тільки сукупність нотаріальних органів, які діють на території України та за її межами, але система має передбачити взаємозв'язки між цими нотаріальними органами. Сучасна система охоплює, лише територію окремими органами та посадовими особами, які не мають тісних взаємозв'язків. Такі взаємозв'язки між нотаріусами України передбачені лише для передачі заповіту, що в деякій мірі не відповідає розвитку засобів передачі та отримання інформації та можливим потребам громадян.

Розширення зв'язків між нотаріусами різних куточків нашої батьківщини надасть можливість передавати доручення, навіть укладати угоди сторонам, не витрачаючи для цього зайвих грошей на переїзд. Зрозуміло, що анархії в цьому питанні допускати не потрібно, але й продумати відповідні умови таких зв'язків необхідно. На перший погляд, необхідною умовою для правомірності таких зв'язків потрібно отримати дозвіл Міністерства юстиції України і в якості експерименту надати таке право спочатку лише деяким нотаріусам, які пройдуть відповідну реєстрацію, а також передбачити систему кодування таких зв'язків за аналогією із банківською.

буде налагодити й з закордонними колегами, оскільки наявність консульських установ та представництв, наприклад в Росії, не може вичерпати потребу у тісних зв'язках між громадянами та юридичними особами двох держав. Так, представництва в основному розташовані у великих містах, а громадяни України можуть перебувати не тільки у Москві, а й у Свердловську, Архангельську

та інших містах.

Дискусійним на сьогодні є питання щодо структури • нотаріату в Україні. Існує точка зору про необхідність ліквідації державних нотаріальних контор або інституту приватних нотаріусів. Аргументують таку думку тим, що державні нотаріальні контори утримуються за рахунок бюджету, тому їх існування лягає додатковим тягарем на бюджет, в той час як приватні нотаріуси здійснюють свою діяльність за умовами самоврядування; рівень заробітної плати державного нотаріуса значно менший ніж у приватного тощо. Прибічники існування державних нотаріальних контор пов'язують їх існування з можливістю незаможних верств населення отримати недорогу нотаріальну допомогу.

На нашу думку, негативні риси цієї концепції в іншому. Те, що можуть співіснувати державні та приватні нотаріальні контори доведено часом, але треба намагатись, щоб умови, в яких вони конкурують були хоча б приблизно рівними. Інакше, всі найталановитіші нотаріуси будуть займатись приватною нотаріальною діяльністю. Хоча досить значна конкуренція існує й між приватними нотаріусами, що має певним чином вплинути на якість послуг та їх вартість, але сподіватись на те, що приватні нотаріуси оберуть невигідний нотаріальний округ, безумовно, неможливо.

Отже, якщо штучно ліквідувати державні нотаріальні контори, то постане питання про необхідність утримання приватних нотаріусів в нотаріальних округах, де нотаріальна діяльність не дає прибутку, або ставити питання про розширення компетенції посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Останнє положення перетворить таких осіб на нотаріусів при недостатньому рівні їх компетентності.

Останнє положення, яке свідчить про необхідність деяких запобіжних заходів, якщо рішення про ліквідацію державних нотаріальних контор буде запроваджене, стосується осіб, які мають намір займатись нотаріальною діяльністю. Після закінчення вищих учбових закладів та проходження стажування певна категорія таких осіб буде не в змозі внести страхову суму або страхову заставу. Для таких осіб державні нотаріальні контори єдиний спосіб працевлаштування за спеціальністю, якщо не брати до уваги можливість з самого початку молодих нотаріусів попасти у фінансову залежність від підприємців.

Інша можливість може виникнути, якщо приватні нотаріуси будуть об'єднуватись в нотаріальні бюро, контори. Такі об'єднання зможуть брати молодих нотаріусів на роботу та вносити за них відповідні страхові внески.

Таким чином, вигідність ліквідації державних нотаріальних контор має рахуватись не тільки підрахунком сальдо (хоча, на думку автора, внесок державних нотаріусів в бюджет держави не є збитковим), а й з урахуванням цілісності системи нотаріальних органів, можливості молодим спеціалістам працювати за обраною ними спеціальністю тощо.