§4. Спірні нотаріальні правовідносини у нотаріальному процесі та процесуальні наслідки їх встановлення
Як зазначалось раніше, нотаріальні процесуальні правовідносини не можуть знаходитись в спірному стані, але не визначали сторони цих спірних відносин. Сторонами спірних нотаріальних правовідносин можуть бути як нотаріус та інші суб'єкти правовідносин, так і спір може виникнути між самими суб'єктами, що звернулись або щодо яких вчиняються нотаріальні провадження.
В цьому випадку нотаріус має роз'яснити особам їх права щодо позбавлення спірного характеру правовідносин.Так, в правовідносинах, що регулюються нормами цивільного права, коли одна сторона виконала частково або повністю зобов'язання, взяті на себе внаслідок усної домовленості, а інша сторона відмовляється від нотаріального посвідчення угоди, то ці правовідносини не набувають нотаріального процесуального характеру — вони за змістом спірні, а на підставі цього мають належати до компетенції суду в порядку позовного провадження. В цьому випадку нотаріус має роз'яснити особам їх право звернутись до суду або на підставі компромісного вирішення спірних питань посвідчити таку угоду в нотаріальному порядку. При цьому нотаріус може допомогти скласти проект угоди.
Якщо сторони не дійдуть згоди, то нотаріус не може вказати, хто має звертатись до суду, він не повинен аналізувати зміст спірних правовідносин, якимось чином впливати на одну із сторін. Його завдання полягає лише у відкладенні вчинення нотаріальної дії, якщо нотаріальне провадження було розпочато, або відмовити у його вчиненні, якщо нотаріальні процесуальні правовідносини набули спірного характеру до звернення до нотаріуса. Це положення має увійти в норми нотаріального процесуального права.
Так, в ситуації, коли особа звернулась до державного нотаріуса за свідоцтвом про право на спадщину, а в неї немає в наявності документів, які б безспірно свідчили про належність цієї особи до спадкоємців за законом або осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, то в цьому випадку нотаріус зобов'язаний роз'яснити право цій особі звернутись до суду в порядку окремого провадження (глава 37 ЦПК).
В цьому випадку право особи можна встановити не лише за допомогою безспірних доказів, а й всього комплексу засобів доказування, що приймаються судом. На відміну від нотаріусів суд може допитувати свідків, досліджувати листи ділового та особистого характеру, оглядати речові докази тощо.Другим і основним варіантом спірних правовідносин є випадки, коли спірні правовідносини стосуються відносин нотаріуса і осіб, права яких були порушені вчиненням нотаріального провадження або відмовою у його вчиненні. Перш за все, тут слід зауважити, що в цьому випадку мається на увазі думка суб'єкта правовідносин про те, що його права порушені внаслідок неправильного (неправомірного) вчинення нотаріального провадження або відмови вчинити його. Отже загальним правилом для регулювання спірних правовідносин має бути розгляд обставин правової ситуації, що призвела до такої думки особи, а не негайне реагування на “правопорушення”. Слід також вважати, що права у осіб рівні в цих спірних правовідносинах, що стало мабуть, причиною для віднесення законодавством цієї категорії справ до окремого провадження і надання нотаріусу статусу заінтересованої особи в цивільній
справі. Проаналізуємо можливі варіанти правопорушень, які
на думку автора, можуть стосуватись:
— порушення прав громадян, які були зумовлені незначними причинами, а саме тими, що не мають ознак невірного вчинення нотаріального провадження або не викликають суттєвих правових наслідків;
— правопорушення, яке стало наслідком порушення норм матеріального або процесуального законодавства, але не викликало матеріальних збитків;
— правопорушення, яке викликало матеріальні збитки для суб'єктів правовідносин.
Слід зазначити, що порушення прав громадян, які були зумовлені незначними причинами, а саме тими, що не мають ознак невірного вчинення нотаріального провадження, що передбачені законодавством про нотаріат, або не викликають суттєвих правових наслідків не повинні бути предметом судового розгляду. На підставі ст. 18 та ст. 33 Закону “Про нотаріат” є можливість говорити, що ці питання мають вирішуватись Міністерством юстиції України, управліннями юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, державними адміністраціями областей, міст Києва і Севастополя на підставі їх повноважень щодо керівництва державними нотаріальними конторами та контролю за законністю виконання своїх обов'язків приватними нотаріусами.
Наприклад, нотаріус при вчиненні нотаріальної дії в тексті може зробити помилку, що може стати підставою для виникнення спору з приводу її виправлення шляхом застереження або переробки всього Документа. Існують прецеденти, коли спір викликає відсутність у достатній кількості нотаріальних бланків. Так, під час провадження було пошкоджено один бланк і у нотаріуса на другий примірник договору не було в наявності чистого бланку, що також стало причиною скарги, хоча нотаріус запропонував учасникам угоди з'явитись до нього через один день і отримати другий примірник оригіналу посвідченого договору. Отже, ці спірні відносини мають для осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальних дій, відповідне значення, яке вони з цими питаннями пов'язують. Однак ці спірні правовідносини мають суттєвий особистий відтінок. Автором не ставиться під сумнів можливість цих осіб звернутись до суду із скаргою на дії нотаріуса в цих випадках або навіть з позовом, якщо вони впевнені в наявності шкоди, що виникла внаслідок недбалих дій нотаріуса. Але автором вважається за доцільне передбачити й інший порядок оскарження неправильних дій нотаріусів, а саме адміністративний порядок.На жаль, в законі (ст. 50 Закону) не передбачається такий порядок оскарження нотаріальних дій з певною компетенцією контролюючого органу, спрямованого на перевірку незначних за змістом спірних правовідносин, і в разі негативної поведінки нотаріуса вжиття заходів адміністративного впливу на спірні правовідносини. Замість цього в Законі (ст. 12 Закону) передбачена можливість анулювання свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю Міністерством юстиції України, яка передбачена як єдина норма адміністративного впливу на нотаріусів, що за загальним правилом визначається як крайній захід адміністративної відповідальності.
Випадок, коли правопорушення стало наслідком порушення норм матеріального або процесуального законодавства і не може бути виправлене у безспірно-му порядку, але не викликало матеріальних збитків, має розглядатися в судовому порядку.
В цьому випадку діяльність нотаріуса має перевірятися в порядку провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, але це особиста точка зору автора'. Цей теоретичний висновок до цих пір не має законодавчого закріплення, а чинним законодавством передбачається звернення до суду в порядку окремого провадження, яке регулюється гл. 39 ЦПК. При цьому необхідно попередити читача, що порядок подання скарги, заяви через нотаріуса або посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії, не є обов'язковим (ст. 287 ЦПК). Автор вважає за доцільне рекомендувати для додаткового вивчення цього питання також Постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 року №2 “Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні” (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 25 грудня 1993 р. №13 та від 13 січня 1995 р. №2, від 1 листопада 1996 р. №12.)2 та Постанову Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”.3При цьому доцільно застосовувати й дисциплінарні заходи адміністративного впливу на нотаріусів, а саме:
попередження, призупинення дії свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю строком до одного року і лише як крайній захід — анулювання свідоцтва. При цьому пропонується вживати ці заходи у вищезазначеній послідовності: спочатку — попередження, потім зупинення і лише потім застосовувати такий захід, як анулювання свідоцтва.
У всіх інших випадках особам необхідно звертатись до позовного провадження. Але на підставі вищенаведено-го положення про те, що судовий процес не слід ототожнювати з нотаріальним навіть у випадках, коли в суді розглядаються нотаріальні процесуальні правовідносини, слід зауважити про недоцільність в нотаріальному порядку висвітлювати питання підсудності справ, що виникають з нотаріального процесу. Тобто в ст. 50 Закону необхідно більш детально висвітлити можливість в адміністративному порядку оскаржити неправильне вчинення нотаріальних дій, а також питання підвідомчості цих скарг.
Крім того, запропонована в ч. 7 ст- 50 Закону можливість звернення до позовного провадження за змістом не відповідає оскарженню нотаріальної дії, а це положення має бути відображене в ст. ст. 21, 27 Закону, де мова йде про цивільно-правову відповідальність нотаріусів.Вчинення нотаріального процесу — це складна й відповідальна праця, яка крім позитивних може викликати й негативні наслідки та явища у суспільному житті. Можливість виникнення негативних наслідків від вчинення нотаріального провадження в більшості випадків залежить від правильного визначення вимог до самого процесу, окремих нотаріальних дій, можливості правильно оцінити певні юридичні обставини, що пов'язані з вчиненням нотаріального провадження тощо. Роль нотаріуса у процесі вчинення нотаріальних проваджень важко переоцінити, але його дії мають бути певним чином визначені Законом та Інструкцією. Тому автором саме Інструкції як “знаряддю” праці нотаріуса приділяється значна увага. Отже, для того, щоб передбачена ст. ст. 21,27 Закону відповідальність для нотаріусів не настала, Інструкція має відповідати вимогам як Закону України “Про нотаріат”, так й іншим нормативним актам.
Не слід нехтувати можливістю особи щодо захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів звернутися до прокурора, який в силу свого статусу наділений державою певними владними повноваженнями, а саме він може внести протест на неправильно вчинену нотаріальну дію.