§5. Прийоми використання слідів вогнепальної зброї для її розшуку і ототожнення

На місці події, де застосовувалась вогнепальна зброя, завжди є матеріальні сліди, які потрібно вміти виявити і "прочитати", щоб дістати інформацію, яка дозволить встановити: вид зброї, напрямок пострілу, відстань, з якої він зроблений, місцезнаходження особи, яка стріляла і хто з нею був; чи можливо зробити постріл з даної зброї і за яких обставин і, нарешті, за слідами на кулях і гільзах ототожнити зброю.

Для визначення виду зброї потрібно знати, які сліди і на яких об'єктах залишає дана модель зброї, яке їх взаємне розміщення на гільзах, снарядах і пошкоджених пострілом предметах. Так, на гільзах, відстріляних з мисливської зброї (несамозарядної) або ж з примітивної атипічної, утворюються два сліди: бойка ударника і переднього зрізу затвору (патронного упору). У деяких зразках можливий слід зачепа викидача (МЦ-21, обріз із мисливського карабіна).

На гільзах 5,6 мм патрона, відстріляного із заводської спортивної або ж мисливської зброї, утворюються сліди бойка ударника (слід правильної форми і розміщений на краю денця гільзи), слід переднього зрізу затвора, відбивача і зачіпа викидача. Останні (сліди відбивача і зачіпа викидача) відбиваються слабко і виявити їх без лупи і допомоги спеціаліста важко. За формою сліду бойка можна визначити модель зброї, а спеціаліст при огляді гільзи може скласти інформаційну карту (оріентировку) для розшуку зброї за стріляною гільзою. Форма сліду бойка на гільзі, відстріляної з атипічної зброї, неправильна, оскільки бойок виготовляється вручну, але це можливо встановити лише при дослідженні під мікроскопом. Форма такого сліду, як правило, відрізняється від кола прямокутника, дно сліду нерівне,, а інколи пробите наскрізь. Сліди патронника на гільзі, відстріляної із саморобної зброї, нерідко зустрічаються і мають форму трас, розміщених ближче до денця на боковій поверхні, часто гільза буває роздута.

Вітчизняні 7,62 мм бойові патрони існують декількох видів:

1) гвинтівочний; 2) револьверний; 3) пістолетно-кулеметний зразка 1930/1933 pp.; 4) пістолетно-кулеметний зразка 1943 р. Гільзи названих патронів різні за конструкцією і розмірами, тому, знаючи для якої зброї вони призначені, неважко на місці події за гільзою визначити модель зброї.

Гвинтівочні і револьверні гільзи розпізнають за формою і закріпленням в них кулі: в першому випадку куля закріплюється шляхом обжиму, а в другому — шляхом кернування, тому на бічній поверхні гільзи є дві вм'ятини, які розміщені приблизно посередині корпуса діаметрально протилежно. Ці патрони часто використовуються для стрільби із гвинтівочних обрізів, саморобних і перероблених револьверів. Інколи злочинці гільзи револьверних патронів використовують для повторного зарядження, при цьому капсули використовують мисливські, а кулі — саморобні, стальні або свинцеві.

Пістолетно-кулеметний 7,62 мм патрон застосовується для стрільби із пістолета ТТ, пістолетів-кулеметів старого зразка періоду Великої Вітчизняної війни — ПКС, ПКД, ПКШ. Диференціювати зброю в цьому випадку можна за слідами на денцях гільз. На гільзі, відстріляній із пістолета ТТ, залишається характерний слід бойка у вигляді "краплі" — вм'ятини зі зривом (язичком) і сліди переднього зрізу затвора у вигляді дугоподібних боріздок і валиків, розміщених на капсулі (мал. 65). Якщо гільзу повернути вверх краплеподібним зривом, то справа вверху на закраїні і дні кільцевої проточки буде розміщений слід зачепка викидача, а зліва внизу, діаметрально протилежно сліду зачіпу,— слід відбивача.

При використанні пістолетно-кулеметних патронів для стрільби із атипічної зброї, наприклад, обріза автомата, механізм утворення слідів і їх кількість залежить від ступеня переробки зброї. Якщо пе-

реробка пов'язана із зміною довжини ствола чи приклада, то на гільзах відображаються всі сліди, названі вище, для заводської зброї. Саморобна зброя, як правило, має неправильну форму бойка, примітивні зачіп, викидач і відбивач.

Гільзи 7,62 мм пістолетно-кулеметного патрона зразка 1943 р. використовуються для автомата Калашникова (АК) і самозарядного карабіна Сімонова (СКС). Оглядаючи їх на місці події, необхідно звертати увагу на розміщення слідів вікна ствольної коробки на корпусі гільз. Слід має форму поперечної вм'ятини, яка закінчується слідом ковзання. Для визначення виду зброї за гільзою необхідно користуватися правилом М. В. Салтевського, запропонованим у 1959 р., суть якого така.

Якщо гільза відстріляна з автомата Калашникова (АК), то відстань від денця гільзи до сліду вікна ствольної коробки дорівнює 23±2,5 мм. Для гільз, відстріляних з карабіна (СКС) — 13,5±1,5 мм (мал. 66), слід на карабінній гільзі відображений значно менш чітко. Для стрільби із пістолета Макарова (ПМ) застосовується 9,0 мм пістолетний патио н. На відстиіляних гільзах ѵтвоиюються такі сліди:

бойка, переднього зрізу затвора, зачепа викидача, відбивача, країв кожуха затвора і патронника (мал. 66, а; б). Якщо гільза використовується для стрільби із атипічної зброї, то утворюється слід бойка і патронного упора. Інші сліди зустрічаються рідко. Треба зауважити, що сліди переднього зрізу затвора ПМ слабко виражені, особливо для нової зброї. Останнє пояснюється якістю обробки чашки затвора (поверхня у нового пістолета майже полірована). Всі сліди зброї і її частин на гільзах мікроскопічно малі і потребують дослідження з оптичними інструментами.

Крім розглянутих слідів, на гільзах можуть бути сліди кустарного їх виготовлення, зарядження і зберігання. Це не сліди зброї, але інколи вони відіграють значну роль у встановленні зброї та її власника. Так, сліди зарядження мисливських гільз найчастіше залишаються на капсулі, при запресуванні його ножем, відверткою або ж заводським приладом типу "Барклай" чи "Діана".

На денці патронів заводського виготовлення завжди є маркировка: цифри, знаки, які позначають калібр, найменування фірми-виробника, номер заводу, рік випуску та ін.

При огляді та вилученні відстріляних гільз треба пам'ятати, що всередині їх є сліди вибухової речовини (ВР) заряда, а також ініціюючої речовини капсульного складу. Фізико-хімічними методами дослідження таких слідів можна установити вид пороху (димний, бездимний), вид капсуля.

Сліди зброї на стріляних снарядах. Для нарізної зброї застосовуються оболончаті і безоболончаті кулі, для мисливської зброї — дріб, картеч, спеціальні кулі. Якщо куля відстріляна із табельної зброї (заводської), то на її ведучій частині є сліди полів і нарізів, які найчіткіше виражені у новій зброї. При спрацьованому стволі чіткість відображення втрачається, поверхня кулі стає повністю потертою паралельними трасами. Ця картина дуже характерна для саморобної зброї, ствол якої рідко має нарізи.

Оглядаючи кулю, необхідно виміряти її діаметр, висоту, ширину полів і нарізів та кут їхнього нахилу, що дозволить міркувати про модель зброї. Кількість нарізів і полів дає змогу визначити по малокаліберній кулі 5,6 мм, із якої зброї вона відстріляна — 6 нарізів характерні для спортивного пістолета Марголіна, а 4 — для спортивної гвинтівки. Для куль, відстріляних з вітчизняної бойової зброї, характерні 4 нарізи. Іноземні зразки мають більше нарізів. Якщо для стрільби використовувались патрони-замінники з кулями більшого калібру, наприклад, із пістолета 7,62 мм Токарева (ТТ), можна вести стрільбу 9,0 мм патронами зразка "08 Парабелум" і 9,0 мм патронами до пістолета Макарова (ПМ).

Наукові основи дослідження слідів каналу гладкоствольної зброї були розпочаті В. Ф. Гущиним у Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса. Були розроблені методика та інструментарій для ототожнення гладкоствольної зброї за слідами каналу ствола на дробу, картечі та спеціальних кулях. Суть виявлених закономірностей зводилась ось до чого:

1) дріб, рухаючись при пострілі по каналу ствола, не обертається і не перемішується, а кожна дробинка зберігає своє положення, в яке вона була поміщена при зарядженні патрона;

2) звідси треба розрізняти дробинки краєві, розташовані на боковій поверхні снаряда, і середні, які знаходяться всередині;

3) при пострілі та русі дробового снаряду по стволу лише краєві дробинки труться об його стінки і на їхній поверхні в контактних точках виникають сліди ковзання у вигляді паралельних боріздок і валиків. На середніх дробинках таких слідів немає, оскільки дріб при польоті не перемішується і слідів каналу ствола не буває, спостерігаються лише контактні плями від зіткнення дробинок одна з одною.

При вильоті із каналу ствола дріб розсіюється у вигляді конуса, що розширюється, при цьому швидкість краєвих дробинок, тобто на яких утворились сліди каналу ствола, на 8—15 % менша від центральних (за Е. В. Штейнгольдом), тому вони, як правило, ціль не вражають. Так, площа розсіювання на відстані 90 м утворює коло в 4 м². Звідси, цілком природно, при точному прицілюванні в тілі трупа можна виявити лише середню частину дробового снаряду, на дробинках якого слідів каналу ствола немає.

Якщо врахувати, що найчастіше злочинці використовують короткоствольну атипічну зброю, розсіювання якої значне, то стає очевидним, що дробинок, придатних для ототожнення обріза, на місці події, як правило, не знаходять. У зв'язку з цим потрібно засвоїти: на місці події необхідно відшукувати і вилучати всі дробинки снаряда.

Для цього з допомогою спеціаліста належить визначити площу осипу дробу на місці знаходження враженого пострілом об'єкта і кількість дробин, утворюючих снаряд, використовуючи при цьому таблицю за Є. М. Тихоновим.

Кількість периферичних краєвих дробин у снаряді масою 30 г для патрона 16 калібра.

Краєві (периферичні) дробинки на місці події найчастіше треба шукати не лише в ураженій цілі, але й на сторонніх предметах, які знаходяться в зоні площі розсіювання.

Інформація про ознаки зброї, снаряду, заряду і обставини пострілу вщображується в слідах пробоїн, кіпті, незгорілих порошинках, пижах, прокладках. Форма і розмір пробоїн в металі, сухому дереві, кістках вказують на калібр зброї або діаметр (номер) дробу, що дозволяє відрізнити заводський снаряд від кустарного, саморобного. Для останнього, як правило, характерна більша осип, неправильна форма вхідного отвору з рваними краями і дефектом тканини. Форма відкладення кіпті при близькому пострілі інколи характеризує вид зброї. Наявність кіпті вказує на напрямок пострілу, а розмір зони кіпті — на відстань. При стрільбі з пістолетів і револьверів сліди кіпті спостерігаються на відстані до 30—40 см. Якщо постріл зроблений із гвинтівки, то порошинки летять до 1 м, а при стрільбі з мисливської зброї димним порохом — порошинки знаходять на відстані до 2 м (за М. І. Авдєєвим). Пиж летить до 5—7 м.

Сліди зброї на особі, яка стріляла, і присутніх. Сліди залишаються внаслідок відкладень продуктів пострілу з газової хмари, яка утворилась при пострілі. Головна зона цієї хмари знаходиться за дульним зрізом зброї, витягуючись у напрямку пострілу, але частина хмари огортає саму зброю, руки, плечі і голову того, хто стріляв, тому на них теж залишаються ці сліди. Сліди відкладаються на кисті руки, в якій була зброя, обличчі, одязі та головному уборі. В цьому випадку названі предмети підлягають вилученню, а з обличчя і рук робляться змиви марлевим тампоном, змоченим дистильованою водою. При призначенні судово-медичної експертизи трупа обов'язково ставиться запитання: чи є в дихальних шляхах потерпілого сліди газоподібних речовин вибухової і капсульної речовини. Якщо продукти пострілу будуть виявлені, то можна вважати, що постріл зроблений в живу людину. При відсутності слідів пострілу робиться висновок, що стріляли в труп, а це дуже суттєво для спростування версій звинуваченого.

Прийоми визначення місця і напрямку стрільби за слідами зброї. Напрямок пострілу у склі визначається за правилом Матвєєва, на основі трасологічних ознак, які утворюються на радіальних тріщинах.

Можна визначити приблизне місцезнаходження того, хто стріляв, шляхом візування. Для цього визначають два сліди — пошкодження кулею перешкоди. Потім з'єднують їх тонкою ниткою, напрямок якої буде вказувати місце, звідки проводилась стрільба. Якщо оптичну вісь фотоапарату розмістити паралельно чи уздовж напрямку нитки і зробити зйомку, то на фотознімку можна побачити місце, де знаходився той, хто стріляв. Інколи це завдання можна розв'язати експертним шляхом, застосовуючи графічний метод.

Складніше визначити місцезнаходження особи, яка стріляла з мисливської дробової зброї або атипічної, зарядженої дробом. Для цього визначають напрямок стрільби по еліпсу розсіювання. Треба встановити розміщення дробових пробоїн і оконтурити їх. Форма розміщення пробоїн буде являти собою еліпс. Варто лише провести його велику вісь і вона вкаже напрямок, звідки вели стрільбу, Можливо застосовувати ще такий прийом. Для цього в дробові отвори вставляють спиці, які своїм напрямком укажуть точку їх пересічення. Ця точка і буде місцем, де перебував той, хто стріляв. Завдання вирішується графічно з участю спеціаліста як під час огляду місця події, так і після його — шляхом призначення судово- балістичної експертизи.