§4. Прийоми одержання інформації для розшуку знаряддя злому, інструментів та предметів по їхніх слідах

Матеріальні об'єкти, досліджувані при розслідуванні злочинів, несуть різне функціональне навантаження. В одних випадках вони є знаряддям (засобами) вчинення злочину, в других — об'єктами злочинного посягання, а в третіх — носіями відображення інших предметів або людей, які взаємодіють з ними.

Інформація про взаємодіючі об'єкти. При огляді зламаної перешкоди чи пломби відімкнутого замка або якихось інших слідів, насамперед виникають питання: яким знаряддям учинено злом, яке воно за формою, розміром, які відмінні ознаки; яка кількість використаного знаряддя; які сліди залишені кожним із них?

Відповіді на ці запитання дозволяють організувати розшук знарядь злочину, а вже у відповідності з ними встановити злочинця. Розшук злочинця "від речей" розпочинається із збирання інформації про них на місці події.

Розшуку знаряддя злочину передує побудова його ідеальної моделі за слідом-відображенням. Так, сліди свердління і розпилу чітко відображають загальні ознаки інструмента — свердла і пилки. Оглядаючи слід свердління, завжди можна виміряти його діаметр, який дорівнює діаметру свердла. Краще досліджувати не наскрізний, а "сліпий" (недосвердлений) слід. Свердло для металу утворює дно сліду конічне, лійкоподібне, вершина якого відповідає величині кута заточки свердла. У цьому разі стружка має форму спіральної стрічки. Якщо дно сліду рівне, по краю — боріздка, а в центрі — отвір від направляючого гвинта, то інструментом було центрове або перове свердло. Для диференціації їх потрібно досліджувати конічний отвір, який знаходиться в центрі. Якщо на стінках його є сліди гвинта, то застосовували центрове свердло ("центрівка"), гладенькі стінки свідчать про використання перового свердла. Стружка в обох випадках має форму напівдисків (напівкружків, невеликих сегментів), на поверхні яких розміщені сліди горизонтальних різців свердла.

Сліди розпилу несуть інформацію про ознаки пилки, якщо об'єкт повністю не розпиляний. Необхідно заміряти його ширину, глибину, відстань між вдавленими слідами зубців пилки, які відобразились на дні сліду або зверху, біля його краю (сліди початку розпилу, коли пилка робить вертикальні рухи при розпилюванні дерев'яних шершавих об'єктів). Одержані дані мають таке значення:

ширина сліду розпилу, тобто величина розводу пилки, глибина сліду дорівнює висоті потертості полотна пилки (особливо для пилок по металу); відстань між слідами зубців пилки — розвід. Ці дані інколи можна одержати з допомогою спеціаліста на місці події і організувати розкриття злочину по гарячих слідах.

Найпростіше одержати інформацію із сліду і моделювати форму знаряддя за слідом тиснення, оскільки він відображає форму контактуючої поверхні слідоутворюючого об'єкта. Тому виготовлений зліпок буде копією знаряддя, за яким значно простіше знайти і пред'явити знаряддя злочину.

Сліди тиснення рекомендується фотографувати в натуральну величину або із зменшенням, на фотознімку розмічати ознаки знаряддя, тобто готувати орієнтировку для розшуку реального знаряддя злому (мал. 56, а).

Складніше визначити вид знаряддя і організувати його розшук за слідами ковзання. Відрізнити слід розрубу сокири від сліду ножа 270

просто, якщо лезо повністю відбилось на сліді. Величина сліду і напрямок боріздок і валиків для рубаючого знаряддя найчастіше прямі (оскільки застосована значна сила), для ножа напрямок траси часто змінюється, тому що суб'єкт постійно змінює напрямок сили впливу (мал.

Коли ж слід невеликий, наприклад, розчленована тонка гілка, то без дослідження не завжди можна визначити, чи була це сокира чи ніж. На місці події, як правило, залишається багато слідів, зроблених одним і тим же знаряддям, тому, оглядаючи їх, можна провести їхню диференціацію за видом знаряддя і механізмом утворення.

Досліджуючи слід ковзання, потрібно встановити (по можливості): ширину леза, що дозволить уявити форму знаряддя, потім сфотографувати слід при боковому освітленні, заміряти відстань між великими трасами і розміри перенести на знімок. Такий знімок буде орієнтировкою для розшуку знаряддя. Якщо виготовити із сліду ковзання полімерний зліпок і розрізати його під різними кутами зустрічі, то одержимо орієнтировку — модель, яку при розшуку можна безпосередньо прикладати до знаряддя і визначати, чи схоже воно з тим, яким залишено слід на місці події (мал. 56, б).

Найбільш важко визначити знаряддя, коли зруйнована перешкода (пролом, руйнування цілого на частини та ін.). У цьому випадку треба звертати увагу на сліди нашарування і металізації, що нерідко залишаються на розчленованих частинах цілого. Виявивши частки, можна передбачити вид знаряддя і визначити, з якого матеріалу воно виготовлено. При виявленні знаряддя злому, інструментів і предметів, які могли бути засобами вчинення злочину, насамперед потрібно оглянути їх за допомогою оптичних приладів — МБС, десятикратної лупи і спробувати виявити всі мікрочастки, які адгезувались на поверхні предмета. При наявності таких запрошують спеціаліста для визначення їх походження.

Злочинець з метою помсти зрізав фруктові дерева у саду своїх сусідів. Підозра впала на гр. П., який неодноразово погрожував сусідам. Під час обшуку в сараї обвинуваченого була знайдена пилка-ножівка. Слідчий при огляді з лупою виявив на ній частки якихось волокон. Проведена експертиза встановила, що на пилці- ножівці є частки клітин фруктових дерев: абрикоси, груші, сливи, яблуні, вишні. Ознайомившись з висновками експертизи, обвинувачений зізнався в учиненні злочину.

Інформація про механізм слідоутворення і взаємодії об'єктів. Оглядаючи сліди знаряддя вчинення злочину, можна встановити такі обставини: з якого боку вчинено злом; якими були положення знаряддя і напрямок його руху в момент злому, що дозволяє будувати версії про можливу інсценіровку злому і дійти висновків про деякі властивості злочинця.

На запитання: з якого боку зламана перешкода, як правило, відповідають: з якого є сліди злому. Проте така відповідь справедлива лише частково, коли об'єкт не зруйнований повністю, не розчленований на частини пилкою, сокирою чи іншими інструментами.

У підручниках з криміналістики зауважується, що кінці зовнішньої поверхні отвору закруглені всередину за напрямком руху знаряддя, а на протилежній (внутрішній) стороні обернуті назовні, на кромках отвору спостерігаються відщепи матеріалу, відколювання, задирки, наскрізний слід має конічну форму, осколки скла залишаються на протилежній стороні точки прикладання сили. Стружка знаходиться з боку, де прикладається сила. Але цих ознак може і не бути, або вони можуть бути інсценовані злочинцем.

Щоб визначити, з якого боку зламана перешкода, потрібно дослідити механізм утворення сліду. Спочатку потрібно

змоделювати положення взаємодіючих об'єктів: суб'єкта, знаряддя і перешкоди. Може виявитись, що таке розташування об'єктів практично неможливе, а якщо і можливе, то не можна виконувати роботу, скажімо, не можна замахнутися знаряддям у салоні автомашини, тому що заважає стеля. Слід ковзання завжди вказує на напрямок руху знаряддя, волокна деревини спрямовані в бік руху знаряддя, на стінках просвердленого отвору видно траси, які свідчать про напрямок обертання і руху свердла, з боку свердління — за годинниковою стрілкою, а протилежного — проти.

Сліди розпилу свідчать про вид пилки, а також з якого боку була прикладена сила. Іноді навіть важко визначити — пилкою чи якимось іншим пиляльним інструментом виконане розчленування. Відомі випадки перепилювання прута віконних ґрат у слідчому ізоляторі лезом бритви, переламаним навпіл.

Завідуючий магазином обвинувачувався у крадіжці, яку намагався приховати інсценіровкою крадіжки зі зломом ґрат.

Експерт у висновках підтвердив, що розпилювання металевих ґрат проведено пилкою по металу, сила (енергія) була прикладена із приміщення магазину, тобто при розпилюванні злочинець перебував усередині магазину. Обвинувачений спростовував висновки експерта і стверджував, що розпиляти грати можна у разі, коли суб'єкт перебуватиме із зовнішнього боку, а сила розпилювання прикладена з внутрішнього. Він попросив надати йому можливість продемонструвати це. При відтворенні обстановки і обставин події обвинувачений просунув руку разом з пилкою через грати і розпиляв їх. Сліди на ґратах свідчили, що сила розпилу була прикладена з боку приміщення магазину, хоча "злочинець" перебував ззовні.

Знаходження осколків скла всередині приміщення не значить, що вікно розбито ззовні. У цьому разі тільки фахівець може дати точну і вичерпну відповідь на запитання: з якого боку зруйновано скло і чим — каменем, кулею чи "пластирем"^[45]. Прямі радіальні тріщини на осколках є першою ознакою руйнування скла каменем, видавлювання рукою і т. ін., при малій швидкості руху слідоутворюючого об'єкта.

Інформація про час і місце слідоутворення. Час нанесення слідів визначається відносно відомих подій, наприклад, до і після появи іржі, забруднення, утворення стороннього сліду і т. ін. Про час утворення слідів на металах можна судити за ступенем окислення (іржі); на дереві і грунті — за змінюванням слідів під дією сонячної радіації (вигоряння, обезбарвлювання); за дією руху повітря — вивітрювання, завіювання курявою, снігом, піском і т. ін.

Якщо зважити на міцність зруйнованої перешкоди, обсяг руйнування (виконаної роботи), вид використаного знаряддя і співвіднести їх з дослідними даними, то можна приблизно встановити час, який треба було б затратити для виконання такої роботи, тобто чи під силу це одному суб'єкту і якої він приблизно сили, якщо одному вчинити це неможливо, то скільки приблизно злочинців брали участь у злочині.

Інколи можна визначити, де проведений злом — на місці події або у спеціальних умовах. Особливо це стосується розпізнавання зламаних замків з метою інсценіровок крадіжок.

Так, завідуючий магазином улучив годину, коли сторож пішов погрітися, зняв замок з дверей магазину і вдома за допомогою зубила і лещат зламав його, а потім підкинув до дверей магазину і викликав сторожа. Касирка, щоб приховати недостачу, залишила відчиненим сейф, а у замкову щілину втиснула шматок дроту. Інкасатор розпломбував грошову сумку і викрав частину грошей, пломбу навісив знову і затиснув її зубами. У наведених прикладах сліди інструментів злому на замку, шматку дроту в замковій щілині, сліди затиску пломби зубами — все це докази інсценівок механізму утворення слідів і місця їх нанесення. При розпізнаванні таких слідів насамперед треба звертати увагу на негативні обставини, тобто такі сліди, які суперечать природному розвитку подій. Для замикаючих механізмів вони такі: відсутність тирси при наявності слідів розпилу; наявність слідів розпилу, розрубу там, де нанести їх неможливо (так, злочинець відрубав зубилом "сережку" дужки замка, коли він був замкнений і "сережка" була всередині корпуса замка); вирвана петля разом із замком, а слідів тиснення на дверній коробці немає.

Інформація про деякі властивості особи (злочинця). Оглядаючи сліди засобів учинення злочину, можна дістати інформацію про деякі властивості та зовнішні ознаки особи, яка взаємодіяла. Така інформація носить гіпотетичний характер, але вона корисна для визначення спрямування розслідування і конструювання слідчих і розшукових версій.

Про величину фізичної сили, як правило, судять за обсягом виконаної роботи в процесі злочинної діяльності, переміщенням предметів, розміром і вагою вкрадених речей.

У практиці трапляються випадки, коли слідчий має сумнів щодо вчинення злочину однією особою. Згодом виявлялось, що суб'єкт перебував у стані стресу і виконав таку роботу, яку в звичайному стані виконати важко. Тому потрібно враховувати психологічний стан злочинця і радитися з психологами.

Вид використаного знаряддя, спосіб його застосування свідчать про професійний досвід, навички використання "злодійського інструменту". Скажімо, використання "балерини" зараз явище виняткове. Злом із застосуванням "балерини" у м. Києві дозволив висунути розшукову версію, що злочинець має доступ до старої літератури, де про "злодійський інструмент" докладно описано, або він спілкується зі старим злодієм-рецидивістом, який знається на знарядді злому минулих часів. Через деякий час це підтвердилось.

Знання про зручне для вилучення майна розташування місць пролому, підкопу, сховки з коштовностями, комерційними документами вказує на значну обізнаність злочинця. Велика кількість залишених слідів, переміщення предметів без потреби, багато зайвої роботи на місці події, навпаки, свідчать про недосвідченість злочинця, що злочинець "чужий", на відміну від "свого".

Інформація для розшуку і ототожнення інструментів писання і друкарських форм. Інструменти в класі знаряддя вчинення

злочину — найбільш численна група, до складу якої належать:

олівці, перові і кулькові ручки, фломастери, плакатні пера, креслярські інструменти, які у спеціальній літературі іноді називають знаряддями або засобами писання.

Олівець, перо і кулька в ручці, плакатне перо "Редис", погано заструганий олівець, крім поверхневих зафарбованих слідів, залишають сліди тиснення і ковзання, які в мікротрасології використовуються для ідентифікації знаряддя писання.

Друкарські форми — це печатки, штампи, штемпелі,

нумератори, пломбіратори, друкарські машинки і літеродрукуюче 274

обладнання, ЕОМ. Всі ці знаряддя праці — інструменти, які використовуються в різних сферах соціальної діяльності. Вони також можуть бути використані у злочинній діяльності, саме тому їх вмістили в загальне поняття "засоби вчинення злочину". В класі "знаряддя" вони належать до інструментів.

Клавіатура друкарської машинки або літеродрукуючого

обладнання ЕОМ, літери і знаки печаток, штампів і штемпелів при контактній взаємодії утворюють в основному поверхневі

зафарбовані сліди. Якщо друковані форми виготовлені з металу чи твердих матеріалів, то поряд із зафарбованим слідом утворюється при друкуванні і об'ємний слід тиснення, механізм утворення якого аналогічний до механізму утворення слідів при прямолінійному механічному русі. Для деяких друкарських форм — рельєфних печаток, пломбіраторів, нумераторів для нанесення штампованих зображень характерні сліди тільки з об'ємним відображенням.

Сучасні друкарські машини і літеродрукуюче обладнання ЕОМ найчастіше відіграють роль об'єктів криміналістичного

дослідження.

Одержання інформації про знаряддя писання. Олівець, перо і кулькова ручка, плакатне перо "Редис" і "Уточка", граверні інструменти залишають сліди тиснення і ковзання, а у більшості випадків комбіновані — зафарбовані і тиснення. На записці з верхньої сторони сліди комбіновані, а із зворотної — об'ємні (рельєфні), дзеркальні.

В об'ємних слідах відображаються ознаки слідоутворюючого об'єкта — загальні і часткові, іноді дозволяють ідентифікувати знаряддя письма.

Погано заструганий олівець (мал. 57, а), кулька авторучки, неоднакова ширина розщепів пера (б), фабричне або кустарне плакатне перо (г) — всі вони залишають траси — зафарбовані і об'ємні сліди ковзання через нерівномірне накладення фарби і деформацію паперу. Сліди мікроскопічне малі і для одержання інформації про знаряддя письма необхідно запрошувати спеціаліста, а у разі порушення кримінальної справи — проводити експертизу. Безпосередньо слідчий може тільки провести замір ширини сліду, сфотографувати вдавлені сліди у косо падаючому освітленні і таким чином прочитати текст, наприклад, на чистому аркуші в блокноті, коли попередній аркуш з текстом був вирваний.

Одержання інформації про печатки і друкарські форми за їхніми слідами.

Печатка — це прилад, пристрій, інструмент з рельєфним зображенням знаків, використовується для нане- Мал. 57 сення відбитків на різних матеріалах. Печатка належить до друкарських форм, основним елементом яких є рельєфне зображення знаків, літер для нанесення плоских фарбованих або об'ємних відбитків. За допомогою складних літеродрукуючих пристроїв відбитки знаків наносять по черзі (друкарська машинка) або одночасно (печатка, штемпель, штамп). Сучасними літеродрукуючими пристроями раніше введений в пам'ять машини текст наноситься автоматично (ЕОМ, друкарська машинка канцелярська "Ромашка" та ін.).

Печатки за формою існують: круглі, трикутні, овальні,

прямокутні і квадратні, за цільовим призначенням — гербові та прості. Відбитки печаток — це засвідчуючі знаки. Печатки виготовляють у спеціальних установах, із дотриманням державних стандартів. Тому відбитки автентичних печаток і друкарських форм повинні бути: а) без помилок; б) літери мають відповідати стандарту; в) рядки рівні; г) нахил літер вертикальний і радіальний однаковий; д) інтервали однакові; е) якщо в центрі є зображення — знаки мають бути розташовані симетрично. У підроблених відбитках ці ознаки можуть бути порушені.

На гербових печатках у центрі розташований герб держави, а навколо нього в один або декілька рядків текст, який свідчить, якій установі належить печатка. У простих печатках по колу зберігається текст, а в центрі зображення якогось знаку, наприклад, фірменного, спортивного товариства, або нанесений текст, який відповідає цільовому призначенню печатки ("Для пакетів").

За матеріалом виготовлення печатки і друкарські форми розподіляють на металеві, каучукові (резинові), полімерні. Металеві печатки застосовуються для нанесення рельєфних відбитків на папері, картоні, дереві, металі, пластмасі.

Металева печатка, яка використовується для нанесення фарбованих відбитків на папері, називається штемпелем, нумератором. Друкарські пристрої, призначені для нанесення рельєфних відбитків на металах, називаються пломбіраторами. Прямокутні печатки, на які нанесена тільки назва установи чи відомства, називаються штампами. Їх ставлять на документи в лівому верхньому куті.

Усі металеві печатки і пристрої, машини при відбитку утворюють поверхневі фарбовані або комбіновані об'ємно- фарбовані сліди. Механізм їх утворення аналогічний розглянутому вище механізму при прямолінійному механічному русі. Оскільки в усіх друкарських пристроях слідоутворюючий об'єкт (друкована літера) рухається до слідосприймаючого по нормалі (вертикально).

Оглядаючи комбіновані сліди зафарбованих відбитків, нанесених металевими формами, треба мати на увазі, що, крім зафарбованого зображення, є об'ємне, рельєфне. Тому після фіксації зовнішніх ознак зафарбованого зображення треба знайти рельєфний слід. Для цього відбиток треба оглянути в косопадаючому освітленні із зовнішнього і зворотного боків і сфотографувати. Злочинці відбитки печаток і штампів наносять за допомогою саморобних друкарських 276

форм, які просто малюють; копіюють автентичні печатки на липучі матеріали; вирізують на гумі, лінолеумі, дереві, пластмасі; гравірують; до того ж використовують спосіб набору із готових типографських літер, або шляхом безпосереднього малювання відбитку на документі. Відбитки, нанесені підробленими печатками і друкарськими формами, відрізняються від стандартних за такими ознаками:

а) літери не відповідають типографському стандарту (гарнітурам шрифтів), в мальованих і вирізаних печатках зустрічається дзеркальне відображення літер;

б) нахил літер (вертикальний і радіальний), інтервали між знаками і літерами неоднакові;

в) скопійовані та нанесені з плоских проміжних кліше відбитки бліді, мають розпливи барвників на кінцях штрихів, рельєфне зображення відсутнє;

г) для вирізаних печаток характерна кутастість овалів, перерізи штрихів, бракує засічок та інші ознаки;

д) для відбитків, нанесених з набірних печаток,— скривлення рядків, неоднаковий нахил, інтервали, щодо глибини, то неоднакове рельєфне зображення знаків.

В експертній та слідчій практиці найчастіше досліджуються відбитки печаток та машинописні тексти, виконані на друкарських машинах та літеродрукуючих пристроях з металевими друкуючими формами.

Одержання інформації про друкарські машини за їхніми слідами. Нижче розглядатимуться лише друкарські машини, які належать до класу електричних і механічних.

За типом існують: канцелярські, портативні, дорожні,

спеціальні, які мають різні моделі і системи. Досліджуючи машинописний текст, можна дістати інформацію щодо

використаної моделі, класу машини, а також інші відомості, пов'язані з подіями злочину. Для розшуку друкарської машини за її текстом необхідно знати основні ознаки таких машин. Це — крок головного механізму, величина міжрядкових інтервалів, тип клавіатури (комплект знаків-клавіш) і марка шрифта.

Крок головного механізму — це відстань, на якій пересувається каретка при натискуванні на клавішу або педаль машини.

Крок головного механізму визначають за формулою: Кгм = В/К, де В — відстань між штрихами однакових літер, К — кількість знаків між ними. Для підрахунку кроку треба заміряти довжину рядка із 10-15 літер (включаючи інтервали між словами) і одержане значення розділити на кількість знаків та інтервалів. Крок головного механізму коливається від 2,4 до 3,0 мм. Найпоширенішим головним кроком є 2,6 мм ("Івіца-М", "Еріка", "Ленінград", "Торпедо", "Рейнметал", "Олімпія", "Континенталь", "Мерседес", "Тріумф", найбільший крок — 2,87 мм має машина "Україна", а 3 мм — "Сміт і брати".

Величина рядкових інтервалів — це відстань між рядками, що вимірюється між вершинами однойменних знаків. Для точності рекомендується виміряти декілька рядків і ділити результат на їхню кількість. Інтервал в машинах регулюється спеціальним механізмом, тому відстань між рядками може бути 1, 2 і 3 інтервали, а в деяких машинах — 1,5.

Найпоширеніші інтервали: 4,25; 6,3; 8,5; 12,75 або 4,4; 8,8; 13,2. Наприклад, "Івіца-М" має інтервали: 4,25; 6,37; 8,5; а "Україна" — 4,2; 8,4; 12,6.

Марка шрифта (тип шрифта) — це форма конфігурації знаків і літер алфавіту. За висотою літер розпізнають шрифт дрібний (висота рядкових літер до 2 мм), середній (2,10-2,25 мм) і великий (2,25—2,50 мм). Середні шрифти ставлять на канцелярські машини, а дрібні — на портативні. За шириною шрифт буває широкий — 2,64 мм, середній — 2,30 мм і вузький — 2 мм. Зараз на друкарські машини ставлять такі марки шрифтів: "Медіум", "Р-1", "Р-2", "Р-3", "Р-4", "Зірочка", "125,25", "100". Найбільш дрібний шрифт "100", а найбільш великий — "Р-2".

Тип клавіатури характеризується кількістю знаків та їхнім розташуванням на панелі клавіатури. Клавіатура може вміщувати 42, 44 і 46 клавіш, що відповідає 84, 88 і 92 знакам, розміщеним на них. Тип клавіатури можна визначити, якщо знати, які знаки і на яких клавішах розміщені, до того ж треба мати відбитки всіх клавіш верхнього і нижнього регістрів. Особливу увагу потрібно звернути на наявність таких знаків, як "+", "=", "!", "1/2" та ін.

Тепер широко розповсюджені важільні друкарські машини. Вони обладнані єдиним монолітним пристроєм (циліндром, шаром або диском), на якому розташовані рельєфні літери. При натискуванні на клавішу голівка-моноліт повертається відповідним знаком і відбувається його відбиток. Таким друкарським машинам властиві такі часткові ознаки: нахил та інтервал між літерами зникають, оскільки формуючі літери закріплені нерухомо.

Часткові ознаки можуть виникнути тільки у разі, якщо будуть порушені технічні умови або в процесі експлуатації. Ідентифікувати важільні друкарські машини за їхніми відбитками значно складніше.

Разом з тим всі шрифто-друкарські пристрої з металевими формами залишають комбіновані об'ємно-зафарбовані сліди.

Для одержання інформації про друкарську машину необхідно оглянути надрукований текст з участю спеціаліста. Огляд починається з визначення чотирьох загальних ознак: головного кроку, інтервалу між рядками, марки шрифта і типу клавіатури. Потім з допомогою оптичних засобів досліджують окремі відбитки знаків і, порівнюючи їх зі стандартними зразками, встановлюють певні відхилення — дефекти (скривлення штрихів овалів, брак засічок, частин знака і т. ін.). Одержані дані заносяться до протоколу, дефекти фотографують великомасштабним способом.

При огляді відбитків треба шукати сліди тиснення на зовнішньому і зворотному боці документа, оглядаючи його в косопадаючому освітленні і на світло, в місцях відбитку є стоншення паперу, за його величиною можна встановити нахил 278

літери до поверхні паперу, коли відбиток, наприклад, зверху жирний і глибокий, а знизу — блідий та дрібний.

У слідчій практиці часто доводиться розв'язувати ось такі задачі:

спочатку за машинописним текстом розшукувати машинку, а потім ототожнювати її. Для розшуку друкарської машини за текстом складають розшукову таблицю, у якій подається опис основних загальних і часткових її ознак. Часткові ознаки в орієнтировці зображують графічно або додають великомасштабні знімки.