РОЛЬ ЖРЕЦТВА В ЖИТТІ КРАЇНИ. ОБОЖНЕННЯ ФАРАОНА

Централізація держави сприяла посиленню влади жерців, які перебирали на себе функції чиновників центру, слугуючи при цьому якомусь із могутніх місцевих богів.

Жерці (старослов.

Статус жерців змінюється в епоху XVIII династії. Тепер жерцем міг стати тільки син жерця. Виникає загальна церковна організація на чолі з жерцями храму Амона в Фівах. Завойовницькі війни, які вели фараони цієї династії, ще більше збагатили жрецтво.

Жерці групувалися в корпорації служителів культу того чи іншого божества-Осіріса, Сета. Інколи жерці служили декільком божествам одразу.

Створення інституту жрецтва сприяло виникненню у Стародав­ньому Єгипті храмової організації. Як особлива соціальна група жрецтво сконцентрувало у своїх руках велику владу і було досить впливове. Жерці зробили важливий внесок у накопичення астрономіч­них, математичних і медичних знань. За цих часів будувалися величезні храми, зводилися статуї богів, розроблялися складні й урочисті релігійні церемонії, пишні ритуали.

Для жерців було дуже важливо створити свої міфологічні сюжети навколо якогось бога або включити їх до вже популярного циклу легенд про великих богів. Таким чином навколо богів, назв міс­цевостей, свят виростали міфи, які покликані були пояснити їхній смисл і назву. Основні міфологічні сюжети були записані ще в Давньому царстві, поступово доповнюючись і розширюючись упродовж Середнього і, особливо, Нового царства. Але найширше ходіння вони набули в Пізній період і при Птоломеях. Чим більше часу проходило з моменту появи легенди, тим незрозумілішою вона ставала і тим більше мала потребу в новому тлумаченні і поясненні.

До давньоєгипетського пантеону належали й місцеві герої та фараони. Сам термін «фараон» зустрічається за часів правління XVIII династії (близько 1600 - середина XIV ст.).

Підставою для обожнювання померлих героїв і володарів були вдячність за їх дії та віра, що вони й надалі матимуть чудодійну силу. Визнання за деякими богами космічного й універсального характеру, висунення такого бога на почесне місце в пантеоні зумовили виникнення монотеїзму. Так постала концепція єдиного бога в трьох особах: Водночас одне божество-м ото виконувати різні функції та існувати в різних іпостасях. Конкретні боги, крім особистих якостей, були наділені й атрибутами божества.

Богам цим приносили численні жертви, на їх честь будували величезні храми, а наймогутніших із них, наприклад бога сонця Ра, проголошували батьками правителя. Будучи адміністраторами і служителями храмів, жерці зосереджували в своїх руках керівництво країною в усіх сферах. Вони здійснювали релігійні ритуали, особливо під час свят; у дні, пов’язані з важливими міфічними подіями, із значними подіями у житті фараона; на початку місяця та року тощо. Під час свят спеціально прикрашали та ілюмінували храми, організовували пишні процесії з музикою, піснями, танцями.

Набуло поширення й обожнення фараона, якого вважали сином бога сонця та символом добробуту й розквіту країни, носієм найвищої божественної сили. Він виконував найважливіші ритуали, в тому числі урочистий обряд першої оранки: прокладаючи першу борозну, мовби запліднював нільську долину від імені богів.

Найвеличнішим святом вважалося вшанування Осіріса. Кульмінацією була яскрава процесія, під час якої розігрували містерію смерті та воскресіння Осіріса. На потреби культу, ритуалу та релігійних свят йшло чимало грошей, у них брала участь велика кількість людей, що сприяло зміцненню віри в божественну владу фараона і, відповідно, стабілізувало імперію.

Давньоєгипетське мистецтво було храмовим і поховальним, мало на меті перетворення тлінного жиггя на вічність. Тому саркофаги, піраміди та храми будували з металу або твердих кам’яних порід, демонструючи цим прагнення до безсмертя.

Естетичні погляди ще не мали особливо важливого значення, але ремісники намагалися у своїх виробах втілювати певну ідею. В цьому і полягає велич давньоєгипетського мистецтва, таємниця його впливу на наступні покоління. Храм вважали домівкою бога, тому він нагадував світ, близький богові. Стеля храму моделює усіяне зорями небо, на стінах зображено пишні дерева та кущі або віруючих, які несуль у дар богові плоди своєї праці. Найсвященнішим вважався золотий обрій з уподібненим сонцю богом, який підноситься над ним. Усі розміри ретельно розраховані згідно з таблицями богині мудрості та знання Тота або богині Сашат (жіночого еквівалента).

У духовному житгі Давнього Єгипту храми відігравали велику роль. При них були скрипторії - майстерні, в яких складали, переписували релігійно-магічні, історичні, літературні, медичні та інші тексти; бібліотеки; архіви. «Будинки життя» (так їх ще називали) мали величезне значення у збереженні та передачі писемної культури. За давньоєгипетськими уявленнями, вони створені богами і перебували під їхньою особливою опікою.

Реформа Ехнатона. Однак релігійне жиггя не завжди було спокійним: час від часу відбувалися релігійні перевороти. Один із

них пов’язаний з діяльністю фараона-реформатора Аменхотепа IV (XIV ст. до н.е.), який прийняв ім’я Ехнатона («любий Атонові»), Він зрікся віри своїх предків, встановив культ сонячного диска - Атона (замість Амона). За його наказом у давніх єгипетських написах намагалися знищити не тільки імена богів, а й саме поняття «бог», замінюючи його словом «володар», а знак бога - знаком, який позначає фараона. Навіть сонце на завершальному етапі реформи сприймали не як бога, а як царя. Відтоді у світі мали правити лише два царі: Сонце-Атон та його син Ехнатон.

Реформи Ехнатона не підтримали. Після його смерті жрецтво відновило свої втрачені позиції. Влада фараона поступово слабшає. В епоху XIX і XX династій влада практично переходить до рук жрецтва. Останні правили у Фівах чотири століття, після чого їх держава була захоплена Асірією.

3.4.