Проблема рівномірного розподілу доходів у державі

У ринковій економіці одним з ключових питань є проблема розподілу доходів населення. Вона загострюється тому, що принципи рівномірного розподілу передбачають механізм вирішення низки економічних і соціальних проблем.

Доходи населення можна визначити як суму грошових коштів і матеріальних благ, які домашні господарства одержали за певний період часу у натуральному вигляді для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини. Роль доходів визна­чається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від розміру отриманих доходів [20, с. 52-53].

З метою характеристики добробуту населення використовують сукупні доходи. Сукупний дохід охоплює всі види грошових доходів, вартість натуральних надходжень, отриманих від особистого підсобного господарства і використаних на особисте споживання. В сукупний дохід також входить вартість безкоштовних послуг, що отримуються за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів і фондів підприємств (послуги охорони здоров'я, освіти, дотації на житло, транспорт, харчування тощо).

В сучасних умовах завдяки структурним змінам в економіці держави формування доходів, їх використання та система розподілу населення зазнало трансформації. Найбільшу питому вагу у структурі грошових доходів населення займає оплата праці.

Заробітна плата насамперед є основним джерелом грошових доходів працівників і разом з тим є головним рушієм соціально- економічного розвитку держави. Вона забезпечує відтворення робочої сили, а також стає вагомим чинником відтворення суспільного вироб­ництва, виступаючи основним регулятором ринку праці.

У ринковому господарстві дохід найманих працівників у формі заробітної плати визначається вартістю робочої сили та перебуває під впливом законів попиту і пропозиції на ринку робочої сили. Дохід (заробітна плата) найманого працівника залежить від його рішення продавати чи не продавати свою робочу силу.

Залежно від форми отримання доходи населення класифікують на грошові та натуральні. Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяль­ності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).

Натуральні доходи включають, перш за все, продукцію, вироб­лену домашнім господарством для власного споживання. Натуральні доходи населення - всі надходження продуктів сільського госпо­дарства, різних виробів, послуг і іншої продукції в натуральній формі. Співвідношення між грошовими і натуральними доходами періодично змінюється, але найбільш поширеною формою доходів все ж таки є грошова форма.

Завжди висока частка натуральних доходів у бідних верств населення. Як правило, питома вага натуральних доходів завжди підвищується в період погіршення економічної ситуації в країні.

Грошові доходи поділяють на загальні й чисті. Загальні доходи населення містять усі надходження і розраховуються до сплати податків та обов'язкових платежів.

Результатом перерозподільних процесів є чисті доходи насе­лення. Чисті доходи коригуються з урахуванням натуральних соціальних трансфертів. Чисті доходи населення - доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів.

Аналогічно з класифікацією заробітної плати, доцільно виділити номінальні і реальні доходи населення.

Номінальні доходи - є розміром нарахованих виплат і натуральних видач робітникам.

Реальні доходи - це саме номінальні доходи, але скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. Розмір реальних доходів залежить від розміру номінальних доходів та рівня заробітної плати.

Реальні доходи населення можна розрахувати за допомогою індекса споживчих цін.

Індекс споживчих цін - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення з метою невиробничого споживання.

Індекс споживчих цін впливає на купівельну спроможність номі­нальних доходів населення таким чином:

Др = Дн / Іц, (2.1)

де Др - доходи реальні;

Дн - доходи номінальні;

Іц - індекс споживчих цін.

Підрахування номінальних і реальних доходів, наряду з розмірами та динамікою основних доходів окремих груп населення, а саме таких, як заробітна плата, пенсія або стипендія, дають загальне уявлення про рівень життя населення тієї чи іншої країни.

Залежно від джерел формування виділяються трудові, нетрудові та приховані доходи.

Перш за все, основним в цій класифікації є трудовий дохід. Трудовий дохід - це дохід, який працівник отримує в якості винагороди за результат своєї економічної діяльності, виступаючи як наймана робоча сила чи у разі самостійної зайнятості. Існують такі види трудових доходів: доходи від основної роботи за наймом, доходи від вторинної зайнятості.

Нетрудові доходи - це отримання спадщини, різноманітних виг­рашів, дивідендів від цінних паперів, а також від діяльності, що ведеться з відхиленнями від чинних у державі правових норм і норм моралі.

У сучасних умовах функціонування економіки України значна частина доходів все ж таки є прихованою. Приховані доходи - це доходи, що одержуються в результаті функціонування тіньової економіки, яка саме і є прихованою економічною діяльністю.

До прихованих доходів належать: прихований підприємницький дохід, прихована оплата праці та доходи від неформальної діяльності, але не належать доходи від незаконної діяльності. Тобто офіційні доходи населення складають різницю між загальними грошовими і прихованими доходами населення.

Отже, проблема прихованих доходів стає одним з найбільш актуальних питань сьогодення. Економічна нерівність, глобалізація ринків, розвиток електронних і комунікаційних технологій створюють умови для поширення тіньових економічних відносин. Тінізація світової економіки негативно впливає на дієвість важелів управління національними економіками, дестабілізує світові економічні відносини. Саме поширення тіньової зайнятості та тінізація фінансових потоків, які визнано детермінантами тінізації світових економічних відносин, посилюють нерівність доходів населення всередині країн та між ними. Прихованим доходам присвячені численні дослідження в зарубіжній і вітчизняній літературі. Між економістами, юристами, фахівцями в області статистики постійно виникають дискусії щодо сутності цієї категорії, оцінки зазначених доходів, їх впливу на економічні процеси та рівень життя населення.

Розвиток статистичного обліку в Україні за останні роки призвело до того, що грошові доходи населення, що публікуються Укрстатом, включають також приховані доходи.

До основних видів прихованої економічної діяльності належать такі: різноманітні види економічної діяльності, що не є одним із законних видів бізнесу;

неформальна економічна діяльність, яка є законним видом бізнесу або ведеться некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі не оформляються як особи, що ведуть офіційну економічну діяльність;

нелегальні види бізнесу, до яких належать незаконні види комерції, виробництва та послуг та які підлягають кримінальній відповідальності.

Сутність політики доходів полягає в безпосередньому встанов­ленні державою такої верхньої межі збільшення номінальної заробітної плати, яка сприяла б виконанню основних задач і реалізації пріоритетів, що стоять перед економікою. Формулювання окремих положень політики доходів у різних країнах різне. Такі особливості зумовлені: соціально- економічним і політичним розвитком країни; ступенем і характером втручання держави в питання регулювання заробітної плати; соціальною напруженістю у суспільстві.

Базовою проблемою держави є виявлення шляхів оптимального використання ресурсів з метою раціоналізації сучасного споживання. Деякі блага держава надає в силу їх суспільної цінності, незалежно від індивідуальних переваг споживача.

Соціальні державні програми зі створення розвиненої соціальної інфраструктури є однією з важливих функцій щодо подолання нерівності доходів. Саме оптимальність і соціальну справедливість можна об'єднати поняттям соціального добробуту. Соціально-економічна оптимальність означає максимізацію соціального добробуту в умовах обмежень, що накладаються законами природи. Досягнення соціальної оптимальності за допомогою державної політики особливо важливо для економіки та виробництва суспільних благ.

Рівність добробуту не має на увазі рівності доходів, тому спра­ведливий розподіл не пов'язано з отриманням рівних доходів. Позитив­ний вплив державної політики розподілу можна прийняти лише в плані формування доходів людей з середніми та низькими доходами. Головним тут видається державне стимулювання індивідуальної діяльності через систему оподаткування. Тобто індивід отримує дохід, побічно збільшує національний продукт, а індивідуальний дохід є соціально споживаним.

1.3.