Економічні потреби суспільства та блага, що їх задовольняють

Перш за все економічна наука вивчає економічні потреби людей та засоби їх задоволення.

Потреба - це категорія, що відображає ставлення і поведінку людей до умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення.

Економічні потреби - внутрішні мотиви, що спонукають людину до активної економічної діяльності з метою забезпечення свого власного добробуту та добробуту членів своєї родини. Економічні потреби - це частина людських потреб, для задоволення яких необхідне виробництво, розподіл, обмін та споживання благ і послуг.

Економічні потреби класифікуються на абсолютні, дійсні та фактичні.

Абсолютні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва товарів і послуг, що могли б бути вироблені в суспільстві за найсприятливіших умов.

Дійсні потреби задовольняються за оптимальних обсягів виробництва.

Фактичні потреби визначаються існуючим співвідношенням цін на товари та послуги та доходів населення у грошовій формі.

Потреби можна класифікувати за ступенем важливості для життєдіяльності людини (первинні та вторинні). Первинні задовольняють нестачу того, без чого людина не може існувати (їжа, одежа, житло та інше, а до вторинних відносять всі останні потреби (потреби дозвілля: кіно, театр, спорт тощо). На відміну від первинних потреб, які не можна замінити одну іншою, вторинні потреби легко замінюються одна одною.

З економічної точки зору економічні потреби також розподіляють на дві групи: потреби в засобах виробництва та потреби в предметах споживання. Ці потреби відображають стан людини - власника засобів та умов виробництва - і людини-споживача.

З кожним днем розвитку людства розвиваються та зростають його потреби, здійснюється формування все більш високого рівня потреб. Існує декілька рівнів потреб за ступенем їх ваги:

фізіологічні потреби (голод, спрага та ін.);

потреби в самозберіганні (безпека, захищеність);

потреби в соціальних контактах (спілкування, кохання, почуття духовної єдності та тощо);

потреби в суспільному визначенні та набутті соціального статусу (визнання, самоповага, статус та ін.);

потреби в самореалізації (саморозвиток і самоствердження).

Основними чинниками, що впливають на характер, структуру та рівень потреб вважаються такі:

характер виробничих відносин;

рівень розвитку продуктивних сил;

національні і культурні особливості країни;

природно-кліматичні умови;

історичні традиції та звичаї окремих народів;

особливості менталітету нації та ін.

Тобто не залежно від виду та класифікації, будь-яка потреба - це якесь існуюче обтяжливе бажання, яке повинне бути усуненим. Потреби безмежні в своїй різноманітності і мають власний життєвий цикл, вони змінюються під впливом рівня суспільного розвитку.

Як окрема людина, так і суспільство постійно прагне задоволення потреб. Необхідність постійно задовольняти потреби - властивість і людського суспільства, і кожної окремої людини.

З розвитком суспільства відбувається постійна зміна потреб за їх структурою, кількістю та якістю. Це спонукає виробництво до створення благ, за допомогою яких ці потреби можуть бути задоволені. На зміну старим потребам з'являються нові. Цей процес визначений економічною наукою як закон зростання потреб. Цей закон виражає об'єктивну необхідність зростання та вдосконалення людських потреб у постійному прямому зв'язку з розвитком виробництва та культури. При цьому зростання потреб відбувається більш високими темпами, ніж можливості самого виробництва.

Тобто можна зазначити, що економічні потреби суспільства безмежні, а економічні ресурси, які є у суспільства в даний час для їх задоволення, обмежені. Внаслідок цього виникає протиріччя між постійним підвищенням потреб і процесом розвитку виробництва. Але це протиріччя стимулює сам процес виробництва і науково-технічний прогрес.

Тому в економіці існує закон зростання потреб, що формулюється так - у міру розвитку суспільства, зростання виробничих сил та вдоско­налення соціальних відносин потреби людей зростають та стають різноманітнішими.

Потреби можна задовольняти за допомогою благ, які мають певну корисність.

Корисність - це здатність речі чи послуги задовольняти будь-яку потребу людини [36, с.

Корисність, з одного боку, є об'єктивною (наприклад, різні харчові продукти, необхідні для життя і здоров'я будь-якої людини, є об'єктивно корисними), а з іншого боку, корисність є чинником суб'єктивного характеру. Саме це пояснює, чому в загальному плані потреби людини безмежні, а в конкретній ситуації вони можуть бути повністю задоволені.

Тобто стає цілком зрозумілим, що корисність - це поняття виключно індивідуальне. Те, що може мати високу корисність для одного споживача, іншому може бути зовсім не корисно або сприйматися як антиблаго. Також ще корисність можна розглядати як психологічно- суб'єктивну оцінку задоволення споживача. Її максимізація є метою споживача, основним мотивом його поведінки. Тобто корисність характеризує принциповий момент у поведінці споживача, який вибирає для себе той чи інший набір благ.

Блага - це матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби. Переважну більшість благ є економічними, створеними людською працею в результаті альтернативного вибору використання існуючих у суспільстві обмежених ресурсів. Споживач завжди здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наявними коштами.

Виробляючи різноманітні блага, люди формують їх корисність, тобто створюють блага з такими якісними властивостями, завдяки яким вони можуть задовольняти особисті чи виробничі потреби. Розвиток науково-технічного прогресу сприяє постійному вдосконаленню корисності існуючих матеріальних благ та створюванню безлічі нових.

Мікроекономічною теорією граничної корисності та поведінки споживача було виділено сукупну та граничну корисність.

Сукупна корисність - загальна величина задоволення, що отримується споживачем від усіх спожитих благ; це співвідношення між обсягом товарів та послуг, що споживаються, і рівнем корисності, якого досягає споживач.

Кожна людина, споживаючи різні товари, прагне максимізувати отримувану корисність. При задоволенні потреб людина починає з самої важливої потреби, а потім поступово переходить до менш важливої, діючи таким чином, що кінець кінцем граничні корисності вживаних благ стануть однаковими.

Гранична корисність - додаткова корисність (або задоволення), яку одержує людина з однієї додаткової одиниці конкретної продукції.

Коли людина споживає якесь благо, то загальна корисність від нього зростає, а гранична корисність зменшується (потреба людини поступово насичується). Цей процес зменшення граничної корисності називається законом спадної корисності [36, с. 56]. Його можна сформулювати так: зі збільшенням кількості споживаного товару його гранична корисність має тенденцію до скорочення.

Категорія граничної корисності визначає поведінку людей, управляє мірою задоволення їхніх потреб. Чим ширші та інтенсивніші потреби і чим менша, з іншого боку, кількість благ для їх задоволення, тим вищою буде гранична корисність, і навпаки.