Управління розподілом чистого прибутку

Юридичні і фізичні особи, що інвестували свій капітал у підприємство, зацікавлені в одержанні доходу, причому в розмірах, що дозволяють якнайшвидше окупити первісні вкладення. Рішення цієї задачі входить у функції фінансової служби підприємства, що розробляє обґрунтовані пропозиції по розподілу чистого прибутку, визначаючи оптимальні пропорції між споживанням і реінвесту- ванням її у виробництво.

Отриманий чистий прибуток (рядок 220, ф.2) використовується на утворення резервного капіталу, виплату дивідендів, поповнення статутного капіталу й ін.

Відрахування на утворення резервного капіталу регулюються законом України «Про господарчі товариства». Залишок у формі нерозподіленого прибутку направляється на фінансування активів підприємства і є внутрішнім відносно дешевим джерелом фінансування діяльності підприємства. Реінвестування прибутку дозволяє уникнути додаткових витрат, зв'язаних з емісією акцій. Таким чином, дивідендна політика визначає пропорції між зовнішніми і внутрішніми джерелами фінансування.

Індикаторами, що відбивають характер дивідендної політики, є такі показники як прибутковість акцій, дивіденд на одну акцію, ставка дивіденду, доход на одну звичайну акцію, дивідендний доход, коефіцієнт виплати дивідендів. Перші два показники надійно можуть бути отримані з третього розділу звіту по ф.2. Інші є розрахунковими.

Існують різні теорії дивідендної політики, спрямованість яких залежить від відповіді на питання чи існує оптимальне співвідношення використання чистого прибутку, при якому мінімізуються витрати на залучення капіталу чи дивідендна політика зовсім не впливає на оптимізацію структури капіталу і вартість підприємства.

Дослідження привели до появи двох основних теорій дивідендної політики.

1.. Основними розроблювачами теорії нарахування дивідендів по залишковому принципі є Ф. Модільяні і М. Міллер (теорія М-М), які вважають, що між сумою виплачених дивідендів і ринковим курсом акцій не існує взаємозв'язку.

Таким чином, на формування дивідендного фонду по звичайних акціях направляється тільки та частина прибутку, яку не можна ефективно реінвестувати.

2. Однак тривалий час не виплачувані дивіденди чи виплачувані в мізерних розмірах позначаються на припливі інвестицій. Більш того, акції такого підприємства можуть бути «викинуті» акціонерами на фондовий ринок, що різко понизить їх ринкову вартість і інвестиційну привабливість. Тому акціонери, особливо, що мають невеликі по розмірах пакети акцій, віддають перевагу реальним грошам зараз у порівнянні з майбутніми доходами від зміни курсу акцій. Така теорія одержала назву "синиці в руці". Її основні прихильники М. Гордон і Дж. Лінтнер, вважають, що курс акцій визначається дійсною вартістю очікуваних доходів на ці акції. Тоді ріст дивідендів сприймається як сигнал успішності роботи підприємства і навпаки. Природно, що інвестори хочуть мінімізувати ризик і віддають перевагу поточним хоча і меншім по розмірах дивідендам, можливим майбутнім виплатам і можливому майбутньому приростам акціонерного капіталу. Це приводить до росту ціни акціонерного капіталу, тому що збільшується попит на акції. І, як уже вказувалося, якщо дивіденди компанією не виплачуються, те зростає необхідна інвесторами норма доходу, що приводить до зниження ринкової ціни акцій.

На практиці фінансовим менеджерам приходиться завжди маневрувати і вибирати раціональні співвідношення між виплатою достатніх дивідендів (щоб були задоволені акціонери), реінвестуванням прибутку (для забезпечення розвитку підприємства) і залученням банківського кредиту. Найбільш доцільної вважається дивідендна політика без різких коливань дивідендних виплат, що обумовлює щорічну виплату акціонерам стабільного доходу по можливості перевищуючого банківський відсоток. Якщо підприємству необхідні фінансові ресурси для розвитку, виплата дивідендів може бути здійснена акціями.

На підприємстві за аналогією з щорічно затверджуваною обліковою політикою доцільно мати і дивідендну політику, прийняту загальними зборами акціонерів. Дивідендна політика формується з урахуванням наступних факторів [38]:

- стадія життєвого циклу підприємства;

- наявність у підприємства інвестиційних проектів, що мають високу норму прибутку на капітал;

- доступність і вартість залучення засобів із зовнішніх джерел фінансування;

- наявність законодавчих, статутних, або інших обмежень на виплату дивідендів;

- рівень дисперсованості акцій, що визначає орієнтацію окремих груп акціонерів на споживання (одержання дивідендів) чи заощадження з метою збільшення вартості підприємства. Можна припустити, що чим більш дисперсовані пакети акцій, тим більш високі вимоги в акціонерів до стабільності, величині і темпам росту дивідендних виплат;

- рівень процентних ставок на ринку капіталів.

Порядок виплати дивідендів регулюється статутом господарчого товариства. Рішення про виплату дивідендів, їх розміри для кожної групи власників, що володіють відповідними корпоративними правами, готується по пропозиціях наглядацької ради чи виконавчих органів суспільства і приймається на загальних зборах власників.

Нарахування дивідендів може здійснюватися наступними методами:

- приймається, що дивідендний фонд складає деякий постійний відсоток від чистого прибутку мінус дивіденди по привілейованих акціях;

Такий підхід використовується рідко, тому що при істотних коливаннях прибутку будуть різко змінюватися і дивіденди.

- регулярні виплати дивідендів у незмінному розмірі протягом тривалого часу незалежно від змін курсової вартості акцій. Такий метод забезпечує стабільність виплат, що повинна залучати акціонерів. Однак такий порядок виплати невигідний підприємству, якщо прибуток постійно знижується, що підриває ліквідність підприємства. Виплата регулярних і фіксованих на тривалий час дивідендів може доповнюватися періодичною виплатою дивідендних премій у залежності від досягнутих фінансових результатів;

- виплата дивідендів акціями в тому випадку, якщо на поточному рахунку підприємства хронічно не вистачає коштів, а вони дуже необхідні на розвиток у даному періоді;

Однак таке можливо, якщо акції в необхідному ступені ліквідні і їхній курс не знижується.

Відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» дивіденди по акціях виплачуються один раз у рік за підсумками календарного року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства. На відміну від акціонерних товариств, товариства з обмеженою відповідальністю (TOB) можуть виплачувати дивіденди протягом року.

Процедура виплат українським законодавством не регулюється.

У більшості країн застосовується стандартна процедура виплати дивідендів [13]. День, коли Рада директорів приймає рішення про виплату дивідендів, є день оголошення дивідендів. Оголошуються розмір дивідендів, дата перепису акціонерів і дата виплати. Багато компаній публікують ці дані в пресі. Визначається екс- дивидендная дата, тобто без дивідендів і осіб, що купили акції до цієї дати, мають право на дивіденди за звітний рік, а які купили акції в цей день чи пізніше — не мають. Здійснюється перепис акціонерів, що мають право на одержання оголошених дивідендів (приблизно через 4 дні після дати ексдивидендів). Виплата дивідендів здійснюється, як правило, звичайно через 2-4 тижні після перепису.