Структура доходів населення

Своєрідною основою усієї системи доходів від суспільної праці є вартість робочої сили. Отже, політика доходів, що діє в суспільстві, є важливою складовою загальної соціально-економічної політики, оскільки показники доходів населення є характеристиками рівня життя й економічними характеристиками одночасно.

Доходи населення можна вважати інструментом визначення рівня добробуту суспільства. Чим більшими є доходи, тим вищим є добробут населення, яке одержує ці доходи. Ринкова економіка, перш за все, орієнтує населення на підвищення рівня свого добробуту. Це можна здійснити передусім за рахунок трудової активності, ініціативи і підприємництва поряд з підтриманням соціально-незахищених груп населення та існуванням державних гарантій щодо забезпечення споживання для всіх громадян.

Розмір доходів та їх розподіл безпосередньо впливають на розвиток, формування і використання трудового потенціалу суспільства. Як правило, країни з високими доходами населення та помірною їх диференціацією володіють потужним трудовим потенціалом. Проблеми доходів і рівня життя населення посідають провідне місце у системі управління трудовим потенціалом суспільства.

Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють такі види доходів:

1. Доходи, що отримуються у вигляді плати за працю, яка набуває форми заробітної плати.

2. Доходи, що отримуються за рахунок використання інших чинників виробництва: рента (дохід від володіння землею), відсоток (дохід від володіння капіталом), підприємницький дохід.

3. Трансфертні платежі, тобто: пенсія за віком, стипендія, додаткові виплати, виплати тимчасово непрацюючим, виплати на дітей та ін.

4. Доходи, що отримуються від зайнятості в неформальному секторі економіки.

Доходи поділяються на первинні та вторинні.

Первинні доходи утворюються у сфері матеріального вироб­ництва в процесі створення та розподілу національного доходу.

Саме первинні доходи утворюють фонд, за рахунок якого у процесі перерозподілу національного доходу формуються доходи працівників невиробничої сфери, тобто вторинні доходи.

Вторинні доходи є всіма доходами підприємств, установ та індивідів невиробничої сфери у формі заробітної плати, всіх видів виплат соціального страхування, пенсій, різних видів допомоги, стипендій, відсотків на вклади, виграшів за позиками тощо.

Слід зазначити, що вторинні доходи формуються завдяки первин­ному перерозподілу. Через податки держава створює ресурси для виконання своїх функцій, тим самим створюючи доходи працівників державних інституцій. Також, держава частково фінансує розвиток освіти, охорони здоров'я, формуючи таким чином доходи установ бюджетної сфери; здійснює трансфертні платежі.

Необхідність перерозподілу доходів зумовлюється прагненням суспільства подолати суттєву майнову, соціальну нерівність між різними верствами населення.

Взагалі в умовах ринкового господарства дохід найманих праців­ників у формі заробітної плати визначається вартістю робочої сили. Цей дохід знаходиться залежно від законів попиту і пропозиції на ринку робочої сили.

Як правило, дохід (заробітна плата) найманого працівника залежить від його власного рішення - продавати чи не продавати свою робочу силу. Якщо уявити, що працівник абстрагується від об'єктивної необхідності продажу своєї робочої сили, то він, приймаючи те чи інше рішення, робить вибір між дозвіллям і доходом. Чим більше уподобання працівник віддає дозвіллю (відпочинку, прогулянкам тощо), тим меншим стає його робочий час.

Слід зазначити, що в реальному житті працівник прагне поєднати працю і дозвілля так, щоб гранична корисність однієї години дозвілля дорівнювала граничній корисності благ, які можна отримати за погодинну заробітну плату (годину праці). Отже, погодинна ставка заробітної плати є альтернативними витратами однієї години дозвілля, тобто вартість благ і послуг, від яких споживач готовий відмовитися заради можливості продовжити відпочинок на годину. Підвищення годинної ставки заробітної плати має прояв у ефекті заміщення: працівник прагне більше працю­вати, щоб одержати більшу заробітну плату для підвищення свого споживання, тоді він зможе купити більшу кількість благ та послуг. Високий рівень заробітної платні сприяє зростанню доходу та дає змогу робітни­кові менше працювати (ніби для отримання меншого набору благ і збіль­шення часу відпочинку), тобто спрацьовує ефект доходу [20, с. 52-53].

Як вже було зазначено, основними показниками економічного і соціального добробуту суспільства є сукупні доходи населення, їхній рівень, структура, засоби одержання та диференціація. Сукупний дохід - це основний показник матеріального забезпечення населення.

Проблема розподілу доходів в умовах змішаної економіки з перевагою ринкових важелів регулювання є однією з головних, тому що принципи розподілу у державі передбачають механізм вирішення великої кількості як економічних, так і соціальних проблем. Система розподілу створює можливості отримання доходу від володіння певними ресурсами, систему стимулів до праці, поділ людей на класи і соціальні групи, вирішення проблеми бідності та ін.

Тому доцільно виділити такі принципи формування доходів в умовах функціонування ринкової економіки:

1. Розподілу притаманний факторний характер, тобто він є функціонально-виробничим, а основними факторними доходами є заро­бітна плата, рента, відсоток і прибуток. Отже, всі доходи формуються відповідно до вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і під­приємницьких здібностей у виробництво товарів і послуг.

2. Дохід від факторів виробництва знаходиться в прямо пропорційний залежності від кількості та якості ресурсів, вкладених у виробництво. На цьому заснований принцип соціальної справедли­вості в розподілі. Цей принцип означає, що кожний має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справед­ливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності або нерівності розподілу. Таким чином, цей принцип прямо пов'язаний із функціонально- виробничим розподілом тому, що ступінь рівності або нерівність залежить від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються.

3. Якщо розподіл ресурсів не є рівномірним, це веде до значного ступеня нерівності в доходах. Високий ступінь нерівномірності може створювати низку соціально-економічних проблем: підривати стимули, загострювати соціальну несправедливість, погіршувати можливості для розвитку суспільства.

4. З метою нормального функціонування економіки необхідно використовувати державну політику перерозподілу доходів через бюджет.

5. У зв'язку із функціонуванням ринку недосконалої конкуренції у сучасній економіці розмір доходу може не відображати вкладу факторів виробництва у виробництво благ. Це може бути пов'язане, наприклад, із монопольним становищем підприємств, можливістю отримати спадщину та ін.

Аналізуючи перелічені принципи стає цілком очевидним, що ринкова економіка не гарантує кожному члену суспільства певний рівень доходів, вони визначаються вкладом певного фактора у виробництво. Всі учасники ринкової економіки із самого початку не однакові за своїми потенціальними можливостями. Фактори, що їх відрізняють, такі: наявність здібностей, рівня освіти і кваліфікації; володіння власністю, фінансовими можливостями; особливості умов виробництва; ступень ризикованості; стан здоров'я тощо. Завдяки цієї нерівномірності породжуються економічні стимули з одного боку, та примножується нерівномірність у майбутньому з іншого.

Слід зазначити, що нерівномірний розподіл доходів у державі веде до соціальної нерівності в суспільстві, тобто до диференціації доходів населення.

Для боротьби з нерівним розподілом доходів населення в Україні необхідно удосконалювати механізм регулювання диференціації. Основні шляхи подолання нерівності доходів населення:

встановлення мінімальної заробітної плати на рівні, не нижчому за реальний прожитковий мінімум;

запобігання виникненню заборгованості з виплат заробітної плати; обмеження корумпованості та тінізації економіки;

складання сприятливих умов для розширення малого бізнесу з метою підвищення рівня життя населення та формування середнього класу в Україні;

послаблення обтяжливого оподаткування та стабілізації податко­вого законодавства, стримування інфляції, захист конкуренції;

підвищення ефективності виробництва, що призведе до зростання рівня оплати праці та підвищення частки заробітної плати у виробленому продукті.

2.2.