1.1. СУТНІСТЬ ТА ВИДИ ПРИБУТКУ БАНКУ

Прибуток комерційного банку є внутрішнім джерелом розвитку, а його розмір безпосередньо залежить від рівня організації фінансово- го менеджменту (рис. 1.1), що базується на кваліфікованій оцінці сту- пеня ризику при проведенні окремих банківських операцій.

Фінансовий менеджмент у банку

Дослідження фінансової діяльності з метою розробки

і створення раціональних систем управління, що забезпечують планування та реалізацію стратегії банку

Фінансова задача – визначення мети використання капіталу

Вибір методу управління рухом фінансових ресурсів

Співставлення програми дій

Організація роботи

Контроль виконання

Аналіз

та оцінка результатів діяльності

(прибуток або збиток)

Розробка рекомендацій щодо управлінських рішень з метою підвищення ефективності діяльності банку

Рис. 1.1. Взаємозв’язок фінансового менеджменту та управління прибутком банку

Концепція прибутку як економічної категорії зазнала значних змін і розвитку. Виходячи з результатів проведеного дослідження, можна виділити такі теоретичні концепції, які, на нашу думку, не ви- ключають, а доповнюють одна одну:

• теорія, що визначає прибуток як результат ринкової нерівноваги;

• теорія, що визначає прибуток як прояв монопольної влади;

• теорія, що визначає прибуток як результат четвертого фактора ви- робництва – “підприємницького таланту”, і відповідно наявності доходу у власника даного фактора – підприємницького прибутку;

• теорія прибутку як результат здійснення нововведень [29].

У ретроспективному плані розвиток теорії прибутку здійснював- ся за двома провідними напрямами – компенсаторним та функціона- льним.

Перший із них пояснює походження прибутку як винагороду, плату підприємцю, власникам підприємства за вкладений капітал, прийняття ризику, а також успішне виконання економічних та управ- лінських функцій.

Друга група функціональних теорій належить до об’єктивних

концепцій, у яких визначальна роль у створенні прибутку відведена економічному середовищу: монопольному становищу підприємства, кон’юнктурному та інституціональному поясненню виникнення при- бутку.

Концепції сутності та характеру прибутку доповнюються техно- логічними та інноваційними теоріями.

Практика підтверджує можливість отримання надприбутків тими

компаніями, діяльність яких ґрунтується на інноваційній стратегії – впровадженні новинок у масове виробництво. Але переваги технічно- го прогресу окремої фірми поступово нівелюються. Це відбувається тоді, коли аналогічну продукцію починають виготовляти конкуренти компанії.

Досліджуючи сутність прибутку як економічної категорії, ми встановили, що більшість вчених [30, 31, 32] єдині у своєму підході та розглядають прибуток як “частину додаткової вартості продукту, що реалізується фірмою, яка залишається після покриття витрат виробни- цтва. Відокремлення частини вартості продукції у вигляді витрат

виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Додатковий продукт – це вартість, створювана виробниками понад вартість необ- хідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно- економічним формаціям і є однією з важливих умов їх успішного роз- витку”.

Прибуток – це перетворена, похідна форма додаткової вартості, яка за кількісним аспектом є різницею між ціною товару і витратами капіталу на її виробництво [33].

Прибуток – це частина додаткової вартості, виробленої і реалізо- ваної, готової до розподілу. Фірма отримує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набуде гро- шової форми [34].

Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необ-

хідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток – це форма прояву вартості додаткового продукту.

У міжнародній фінансовій практиці при визначенні прибутку ба-

зуються або на фінансовій, або на фізичній концепції капіталу.

Сутність прибутку як об’єкта обліку визначається у відповідних

нормативних актах. Так, відповідно до Положення (стандарту) бухга- лтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати [35]. Аналогічно прибуток трактується і в Інструкції про порядок складання та опри- люднення фінансової звітності банків України [36].

Досліджуючи сутність поняття “прибуток банку”, яке досить час- то використовується в економічній літературі для відображення якості банківської діяльності, можна зробити висновок про те, що більшість вітчизняних науковців трактують його саме з точки зору бухгалтерсь- кого підходу. Це значно спрощує розуміння даної категорії.

Так, Банківська енциклопедія за редакцією професора А.М. Мо- роза дає таке визначення банківського прибутку: прибуток банків – це перевищення їх доходів над витратами [37].

В Енциклопедії банківської справи України за редакцією В.С. Стельмаха наводиться таке визначення: прибуток банку – пере- вищення доходів банку над витратами (різниця між ними) до сплати податку на прибуток [38].

У підручниках з банківської справи наводяться такі визначення банківського прибутку. Прибуток банку – це кінцевий фінансовий ре- зультат його діяльності, перевищення доходів над витратами [39]. Прибуток – це те, без чого банк не може існувати, без чого втрачаєть- ся зміст його економічного обслуговування [40].

У вищенаведених трактуваннях головний акцент робиться на порядку визначення розміру прибутку.

У результаті опрацювання теоретичного матеріалу щодо визна-

чення сутності прибутку як економічної категорії, так і з позиції бан- ківської діяльності, сформулювати визначення прибутку можна так: прибуток – це виражений у грошовій формі дохід власника на вкладе- ний капітал, плата за працю, за ризик ведення підприємницької діяль- ності, який є різницею між сукупним доходом і сукупними витратами в процесі здійснення цієї діяльності.

Прибуток розглядається в трьох аспектах:

• прибуток як вираження результату фінансово-господарської діяль- ності суб’єкта господарювання та винагорода за підприємницький ризик;

• прибуток як вираження ефективного управління діяльністю суб’єкта господарювання;

• прибуток як джерело самофінансування. При цьому чистий прибу- ток розглядається як відносно дешеве джерело фінансування по- треби підприємства у капіталі і посідає основне місце у так званій ієрархії фінансування [41].

Особливу увагу варто звернути на те, що прибуток являє собою форму доходу підприємця, який вкладає власний капітал з метою до- сягнення окремого комерційного успіху, в той же час він є визначе-

ною платою за ризик здійснення підприємницької діяльності [42]. От- же, рівень прибутку та рівень ризику знаходяться між собою в прямо пропорційній залежності.

Слід також зазначити, що прибуток є вартісним показником і ха- рактеризує лише ту частину доходу, яка звільнена від витрат, що були понесені в процесі діяльності.

Економічний зміст прибутку розкривається у функціях, які він виконує. Потрібно підкреслити, що функція повинна відображати

специфічний внутрішній зміст економічної категорії. Усі інші якості, що присвоюються їй, відображають ту чи іншу роль, яку відіграє дана категорія.

Ключовими функціями прибутку вважаються три функції – сти- мулююча, розподільча і оціночна (показник ефективності діяльності) [43].

З урахуванням вищезазначеного ми вважаємо, що дані функції (стимулююча, розподільча і оціночна) визначають роль прибутку в ринковій економіці. До дійсних функцій прибутку, які відповідають названим категоріям, ми відносимо: міру ефективності суспільного

виробництва, міру накопичення, засіб регулювання переливу капіталу.

Прибуток перш за все виконує функцію міри ефективності суспі- льного виробництва, оскільки вона визначає кінцевий результат фі- нансово-господарської діяльності суб’єкта виробництва. У ринковій економіці вкладення капіталу в підприємство супроводжується пев- ною оцінкою ефективності його функціонування. У протилежному випадку взагалі зникає стимул цієї економічної дії. В усі часи прибу- ток був ознакою компетентного управління трудовими, матеріальни- ми, фінансовими та іншими ресурсами, що знаходяться у розпоря- дженні компанії. У кінцевому випадку фінансові результати (валовий прибуток чи збиток) діяльності підприємств є основою валового внут- рішнього продукту держави і відображають ефективність функціону- вання економіки країни.

Прибуток також є мірою накопичення. У даній функції прибуток – це джерело суспільного виробництва на розширеній основі. Реальне забезпечення принципу самофінансування визначається отриманим прибутком. Якщо частка чистого прибутку, що залишається у розпо- рядженні підприємства після сплати податків, буде недостатньою для фінансування розширення виробничої діяльності, науково-технічного і соціального його розвитку, матеріального заохочення працівників, то процес суспільного відтворення може взагалі зупинитися.

Виділяється функція прибутку як засіб регулювання переливу ка- піталу. Об’єктивно капітал знаходить таке місце в галузевій структурі, яке найбільш вигідне (різний рівень норми прибутку).

всередині країни, але й між різними державами.

Функції прибутку виступають у взаємозв’язку та обумовлюють одна одну. Функція прибутку як засіб регулювання переливу капіталу створює умови, за яких певне підприємство і галузь можуть успішно розвиватися. Основу для цього розвитку створює функція міри нако- пичення, а функція міри ефективності економіки дає можливість ви- значити рівень цього розвитку.

Наведені характеристики та функції визначають центральне місце і багатогранну роль прибутку у розвитку ринкової економіки (рис. 1.2).

7. Головний захисний механізм від загрози банкрутства банку

1. Головна мета підпри-

ємницької діяльності

2. База економічного розвитку держави

6. Зовнішнє джерело задоволення соціальних потреб суспільства

Прибуток банку

в умовах ринкової економіки

3. Критерій ефективності конкретної фінансової операції

5. Головне джерело збільшення ринкової вартості банку

4. Основне внутрішнє джерело формування капіталу, що забезпечує розвиток банку

Рис. 1.2. Характеристика ролі прибутку банку в умовах ринкової економіки

Прибуток банку є головною метою його підприємницької діяль- ності. Основним спонукальним мотивом будь-якого виду бізнесу, його головною кінцевою метою є зростання добробуту засновників банку. Характеризує це зростання розмір поточного доходу на вкладений ка- пітал, джерелом якого є отриманий прибуток.

Якщо для засновників банку отримання високого рівня прибутку

є очевидним мотивом підприємницької діяльності, то може виникнути питання про те, чи є отримання великого прибутку спонукальним мо- тивом в діяльності найманих менеджерів банку та його персоналу.

Для менеджерів, які не є засновниками банку, прибуток – це ос- новне мірилом їх успішної діяльності. Збільшення рівня прибутку підвищує “ринкову ціну” цих менеджерів, що впливає на рівень їх

заробітної плати. І навпаки – систематичне зниження рівня прибутку призводить до зворотних результатів в їх особистій кар’єрі, рівні отриманих доходів, можливостях наступного працевлаштування.

Для інших співробітників банку рівень прибутку банку є досить високим спонукальним мотивом діяльності, особливо при наявності в банку програми участі найманих працівників у прибутку. Прибутко- вість банку не тільки гарантує їм зайнятість, але і певною мірою за- безпечує додаткову матеріальну винагороду за працю та задоволення соціальних потреб.

Позичальники опосередковано зацікавлені в обсязі банківського прибутку: кредитна діяльність банку залежить від достатності капіта- лу, а прибуток у свою чергу є основним внутрішнім джерелом його поповнення.

Обсяг прибутку в цілому по банківській системі забезпечує її на- дійність, гарантує безпеку вкладів і наявність джерел кредитування, від яких залежать споживачі банківських послуг.

Необхідно зазначити, що прибуток банку створює базу для еко-

номічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу при- бутку банку через податкову систему дозволяє наповнювати доходну частину державних бюджетів всіх рівнів (загальнодержавного та міс- цевих), що дає можливість державі успішно виконувати покладені на неї функції та здійснювати заплановані програми розвитку економіки. Крім того, реалізація відомого принципу “багатство держави характе- ризується рівнем багатства її населення” також пов’язана зі зростан- ням прибутку банку, який забезпечує збільшення доходів його засно- вників, менеджерів та персоналу.

Водночас прибуток банку є критерієм ефективності фінансової діяльності. Індивідуальний рівень прибутку банку в порівнянні з галу- зевим характеризує ступінь вміння (підготовленості, досвіду, ініціати- вності) менеджерів успішно здійснювати фінансову діяльність в умо- вах ринкової економіки. Середньогалузевий рівень прибутку банків характеризує ринковий та інші зовнішні чинники, які визначають ефе- ктивність діяльності і є основними регуляторами “переливу” капіталу в галузі з більш ефективним його використанням. При цьому капітал переміщується, як правило, в ті сегменти ринку, що характеризуються значним обсягом незадоволеного попиту, а це сприяє більш повному задоволенню суспільних та особистих потреб.

Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування капіта-

лу банку, який забезпечує його розвиток. В системі джерел форму-

вання капіталу прибутку належить головна роль. Чим вищий рівень

генерування прибутку банку в процесі його діяльності, тим менші потреби його в залученні фінансових коштів із зовнішніх джерел, а при інших рівних умовах – тим вищий рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього роз- витку, підвищення конкурентної позиції банку на ринку. При цьому, на відміну від інших внутрішніх джерел формування капіталу банку, прибуток є постійно відтворюваним джерелом. Його відтворення в умовах успішного господарювання здійснюється на розширеній основі.

Важливо підкреслити, що прибуток є головним джерелом зрос- тання ринкової вартості банку. Здатність вартості капіталу до само- зростання забезпечується шляхом капіталізації частини отриманого банком прибутку, тобто його спрямуванням на приріст активів. Чим вищі сума та рівень капіталізації отриманого банком прибутку, тим більшою мірою зростає вартість його активів, а відповідно і ринкова вартість банку в цілому, яка визначається при його продажу, злитті, поглинанні та в інших випадках.

Прибуток банку є найважливішим джерелом задоволення соціа-

льних потреб суспільства. Соціальне значення прибутку проявляється перш за все в тому, що кошти, які перераховуються до бюджетів різ- них рівнів в процесі їх оподаткування, виступають джерелом реаліза- ції різних загальнодержавних та місцевих соціальних програм, що за- безпечують “виживання” окремих соціально незахищених верств населення. Крім того, це значення проявляється в задоволенні частини соціальних потреб персоналу за рахунок отриманого банком прибут- ку. Нарешті, певна соціальна роль прибутку проявляється в тому, що він слугує джерелом зовнішньої благодійної діяльності банку, що спрямована на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, надання матеріальної допомоги окремим категоріям громадян.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що в умовах ринкової економі- ки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності – це необхідні чинники існування будь-якого суб’єкта підприємництва. Прибуток характеризує стійкість кредитної установи. Він необхідний для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг, що надаються, і, зрештою, для ус- пішного проведення наступних емісій і відповідного збільшення капі- талу, який дає змогу розширити обсяги і поліпшувати якість наданих послуг.