1.2. МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗПОДІЛУ ПРИБУТКУ БАНКУ

Банк – це складна органічна структура, суспільна роль якої аналі- зується теорією банківської фірми, яка в свою чергу є складовою час- тиною загальної теорії фірми. Еволюція теорій банківської фірми – це трансформація спрощених уявлень про банк як економічний агент в більш складні.

В даній роботі банк розглядається як підприємство, що купує, ви- готовляє та продає на ринку специфічні товари, які за формою прозо- рі, а за змістом абстрактні. Ці товари називаються фінансовими послу- гами. Основою життєдіяльності такого підприємства є створення

якісного портфеля доходних активів, що відповідають інтересам по-

купців, продавців та засновників.

За проведену діяльність банк отримує фінансовий зиск у вигляді чи- стого прибутку. Відповідно до п. 5 ст. 87 “Фонди господарського товари- ства” Господарського кодексу України “прибуток господарського това- риства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені за- коном податки та інші обов’язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахун- ків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства”.

Відповідно до класифікації, запропонованої Базельським коміте-

том, виділяють такі види діяльності банку, які в комплексі можна роз-

глядати як господарську діяльність товариства:

• комерційну діяльність;

• торгову діяльність;

• діяльність з управління активами та пасивами.

Комерційна діяльність банку – це діяльність із залучення та роз-

міщення коштів і надання послуг з обслуговування, яка не пов’язана з торговими операціями банку та з управлінням активами і пасивами.

До комерційної діяльності належать:

а) пасивні комерційні операції банку із залучення коштів від клієнтів з первісною метою утримувати їх до остаточного повернення влас- нику (до погашення):

• залучення депозитів до строку погашення;

• фінансовий лізинг;

• випуск боргових цінних паперів власної емісії з метою продажу клієнтам;

б) активні комерційні операції банку з розміщення коштів з метою

утримувати їх до погашення чи анулювання або з метою довго-

строкового інвестування:

• видача кредитів та їх утримування до строку погашення;

• розміщення депозитів з метою отримання доходу;

• лізинг;

• операції з цінними паперами в портфелі до погашення;

в) операції з надання послуг, які безпосередньо не пов’язані з торго-

вою діяльністю та діяльністю з управління активами і пасивами:

• розрахунково-касове обслуговування;

• кредитне обслуговування;

• надання, отримання та обслуговування кредитних ліній;

• довірче обслуговування;

• консультаційні послуги, пов’язані з комерційною діяльністю тощо.

За результатами комерційної діяльності банки отримують проце-

нтний, комісійний прибутки та дивідендний дохід.

Процентний прибуток або чистий процентний дохід – це різниця між сумою отриманих банком процентних доходів від кредитних опе- рацій, операцій з цінними паперами та похідними фінансовими ін- струментами і сумою понесених банком витрат на виплату процентів за залученими депозитами та запозиченими коштами.

Комісійний прибуток або чистий комісійний дохід – це різниця між сумою одержаних банком комісій і зборів та сумою сплачених ним комісій і зборів за отримані послуги.

Дивідендний дохід – дохід, який виникає у результаті викорис-

тання банком цінних паперів з нефіксованим прибутком.

Центри відповідальності комерційної діяльності повинні контро- лювати лише відповідні неторгові ризики, зокрема кредитний і опера- ційний.

Торгова діяльність банку – діяльність з придбання або створення активів і пасивів з метою продажу в найближчій перспективі та/або для отримання прибутку від короткотермінових коливань ціни або ди- лерської маржі (торгові операції), а також діяльність з хеджування то- ргових операцій.

Об’єктами торгових операцій можуть бути фінансові інструменти та товарні активи. До торгової діяльності належить:

• торгівля іноземною валютою;

• торгівля на грошовому ринку (арбітраж);

• торгівля цінними паперами з метою отримання прибутку від корот-

котермінових коливань ціни або дилерської маржі тощо.

За результатами торгової діяльності формується чистий торгове-

льний дохід, який визначається на нетто-основі, тобто у згорнутому вигляді визначаються прибутки (збитки), які виникають у результаті:

1) купівлі і продажу торговельних цінних паперів та придбаних на продаж;

2) вибуття інвестиційних цінних паперів;

3) операцій в іноземній валюті.

Центри відповідальності торгової діяльності приймають на себе процентний, валютний, інші ринкові ризики, які є результатом вико- ристання торгових інструментів з метою отримання прибутку, а також усі інші ризики, крім ризику ліквідності. Вони не повинні порушувати ліміти, встановлені комітетом з управління активами і пасивами, щодо зазначених ризиків.

Діяльність банку з управління активами і пасивами – це діяль-

ність з проведення фінансових операцій з метою підтримання ліквід- ності, оптимізації ризиків комерційної діяльності банку, хеджування таких ризиків, коригування валютних позицій банку, здійснення опе- рацій, що належать до інвестиційної та фінансової діяльності банку.

До діяльності з управління активами і пасивами належать:

• операції на грошовому ринку для управління ліквідністю (надання та отримання міжбанківських кредитів; операції з Національним банком України щодо регулювання ліквідності шляхом рефінансу- вання, депозитних та інших операцій);

• купівля-продаж цінних паперів у торговому портфелі та портфелі на продаж для управління ліквідністю;

• операції з хеджування процентних, валютних та інших ринкових ризиків комерційної діяльності;

• довгострокові вкладення в дочірні та асоційовані компанії;

• операції з власними акціями;

• операції з борговими цінними паперами власної емісії з метою управління довгостроковою ліквідністю;

• залучення коштів на умовах субординованого боргу тощо.

За результатами діяльності з управління активами та пасивами банки отримують прибуток від участі в капіталі (прибуток від інвес- тицій в дочірні та асоційовані компанії).

На формування прибутку як фінансового показника роботи бан- ку, що відображається в обліку та в офіційній фінансовій звітності, впливає встановлений порядок визначення результатів діяльності бан- ку; обчислення собівартості банківських продуктів; загальнобанківсь- ких витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Встановлена методика визначення оподатковуваного прибутку відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підпри- ємств” безпосередньо не пов’язана з формуванням облікового прибут- ку банку.

Сума оподаткованого прибутку визначається як різниця між ва- ловими доходами та валовими витратами.

дартів обліку. Тому виникають відмінності в сумі прибутку (збитку), який визначається в системі фінансового обліку, розраховується від- повідно до вимог зазначеного закону і є базою для оподаткування.

Згідно із Законом прибуток банків – платників податку оподатко- вується на загальних підставах за ставкою 25 % до об’єкта оподатку- вання.

Чистий прибуток банку розподіляється за напрямками:

1. Прибуток, що капіталізується (нерозподілений прибуток, що відноситься до капіталу банку):

• формування фондів;

• кошти, спрямовані на розвиток банку.

Відповідно до п. 4 ст. 87 “Фонди господарського товариства” Господарського кодексу України “у господарському товаристві ство- рюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому уста- новчими документами, але не менш як двадцять п’ять відсотків стату- тного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається устано- вчими документами, але не може бути меншим п’яти відсотків суми прибутку товариства”. Відповідно до Закону України “Про оподатку- вання прибутку підприємств” “будь-який банк, а також будь-яка неба- нківська фінансова установа, … (далі – фінансові установи), зо- бов’язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також га- рантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сер- тифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських

операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із зако-

нодавством.

… створення страхового резерву здійснюється фінансовою уста- новою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризи- ків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, порука- ми, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для ба- нків Національним банком України, …, а також за кредитами, гаранті- ями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами забор- гованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону”. Порядок формування резервного фонду банками України наведений у Положенні про порядок формування та використання банками резервного фонду.

Відрахування до резервного фонду від чистого прибутку звітного

року, що залишається у розпорядженні банку після сплати податків та інших обов’язкових платежів, здійснюються після затвердження зага- льними зборами учасників банку річного бухгалтерського звіту та прийняття рішень про розподіл прибутку.

Розмір щорічних відрахувань до резервного фонду визначається статутом банку та має бути не меншим 5 % від чистого прибутку бан- ку до досягнення ним 25 % регулятивного капіталу.

Якщо діяльність банку може створювати загрозу інтересам вкла- дників та інших кредиторів банку, Національний банк України має право вимагати від банку збільшення розміру резервного фонду та щорічних відрахувань до нього. Якщо внаслідок діяльності банку

розмір регулятивного капіталу зменшився до суми, яка менша, ніж розмір статутного капіталу, то щорічні відрахування до резервного фонду повинні становити 10 % від чистого прибутку банку до досяг- нення ними розміру 35 % від статутного капіталу банку.

У випадку витрачання резервного фонду відрахування з прибутку на його формування відновлюється до моменту досягнення заданого розміру. Кошти резервного фонду можуть бути використані тільки на покриття збитків банку за результатами звітного року згідно з рішен- ням спостережної ради банку та в порядку, що встановлений загаль- ними зборами його учасників.

Крім того, “розмір страхового резерву, що створюється за раху- нок збільшення валових витрат фінансової установи (з метою визна- чення прибутку для оподаткування), не може перевищувати для коме-

рційних банків – 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме

сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фак- тично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній ро- бочий день звітного податкового періоду.

…До суми зазначеної заборгованості не включаються зо- бов’язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ.

Терміном “основна діяльність” позначаються операції, викладені в ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, а також відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи”.

Якщо за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних креди- тів (інших видів заборгованості) у зв’язку з їх переведенням до стан- дартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовуєть-

ся як база для визначення обмежень …, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду” (п.

Із отриманого за підсумками року прибутку банки формують фонд розвитку банку, який використовується на цілі, пов’язані із за- безпеченням діяльності банку, його подальшим розвитком і придбан- ням основних фондів. Також із отриманого за підсумками року прибу- тку банки формують фонд виплати дивідендів, який використовується для накопичення коштів, необхідних для планованих розрахунків з акціонерами (засновниками), і протягом періоду до затвердження та-

ких виплат загальними зборами акціонерів (засновників) перебуває у розпорядженні банку.

Статутами банків може бути передбачене формування інших фондів, необхідних для діяльності банку.

2. Прибуток, що споживається (розподілений прибуток):

• виплата дивідендів;

• матеріальне стимулювання і соціальне забезпечення працівників банку.

Отже формування прибутку банку визначається специфікою його як комерційного підприємства, спектром операцій, а також діючою системою обліку та оподаткування.

Банківська діяльність – це комплекс взаємопов’язаних господар-

ських процесів, які залежать від численних факторів. Фактори, що

впливають на прибуток, можуть класифікуватися за різними ознака-

ми. Наприклад, виділяють зовнішні і внутрішні фактори.

До внутрішніх відносяться фактори, які залежать від діяльності банку і характеризують різні сторони його роботи. Серед них можна виділити такі:

1) якість управління персоналом (підвищення кваліфікації персоналу,

поліпшення умов праці, добробуту працівників банку);

2) якість маркетингової політики банку (організаційно-технічний рі- вень управління виробництвом і збутом банківських продуктів, конкурентоспроможність банківських продуктів, ефективність ці- нової політики банку, удосконалення банківських технологій);

3) якість ризик-менеджменту в банку, у тому числі ефективність сис- тем оцінки та мінімізації ризиків банку, зниження ризиків банків- ської діяльності шляхом збільшення обсягу і набору безризикових

комісійних операцій;

4) якість управління формуванням та використанням ресурсів банку, у тому числі таке формування пасивів та розподіл активів, які б забез- печували достатній ступінь надійності, ліквідності, рентабельності.

Серед внутрішніх факторів можна виділити групи екстенсивних та інтенсивних факторів.

До екстенсивних належать фактори, які відображають обсяг ре- сурсів, наприклад, зміни обсягів ресурсної бази, кількості регіональ- них підрозділів або чисельності працівників, їх використання в часі (прискорення оборотності одиниці ресурсів, зміна тривалості робочо- го дня), а також неефективне використання ресурсів (втрати через ри- зики, значні відволікання коштів у фонди та резерви).

До інтенсивних відносяться фактори, що відображають ефективність

використання ресурсів або сприяють цьому, наприклад, підвищення ква-

ліфікації працівників, впровадження прогресивних технологій тощо.

До зовнішніх факторів відносяться фактори, які не залежать від діяльності самого банку, хоча деякі з них можуть суттєво впливати на темпи зростання прибутку і рентабельності.

Зовнішні фактори можна розділити на ринкові та адміністративні.

Особливе значення для успішної діяльності банку має фаза еко-

номічного циклу, в якій перебуває країна. У період кризи в цілому

знижуються доходи суб’єктів економічної діяльності, відносно і на- віть абсолютно скорочуються масштаби прибутку підприємств, зок- рема і банків, внаслідок погіршення структури розміщення активів. Це призводить до зниження ліквідності та надійності. У період кризи зро- стає кількість неплатежів, а в результаті цього і кількість випадків ба- нкрутств банківських установ.

На фінансову стійкість і прибутковість банків суттєво впливають також рівень, динаміка та коливання реальних доходів юридичних і фізичних осіб. Отже, рівень реальних доходів населення залежить від фази економічного циклу.

Крім того, у банківській сфері зростає як міжбанківська конкурен- ція, так і конкуренція банків із різноманітними фінансово-промисловими групами, коопераціями, інвестиційними фондами та компаніями, стра- ховими і пенсійними фондами, кредитними спілками тощо. Гостра кон-

курентна боротьба – важливий фактор впливу на прибутковість банків-

ської діяльності.

Фінансова стійкість і рівень прибутковості банків залежить та- кож від економічної стабільності в державі. Одним із несприятливих факторів є інфляція.

Крім вищезазначеного, на можливість банків формувати прибу- ток впливає такий зовнішній фактор, як відсутність правової бази, що сприяє зменшенню ризиків банківської діяльності, зменшенню витрат, збільшенню доходів та набору банківського інструментарію.

Отже, можна зробити висновок, що на формування прибутку банку здійснюють вплив ряд чинників, які можна поділити на внутрішні і зов- нішні. Тобто прибутковість банку, з одного боку, визначається організа- цією роботи з управління активами i пасивами, ефективністю викорис-

тання банківських pecуpciв, стратегічною політикою розвитку банку, а з іншого – економічними умовами господарювання, державним регулю- ванням, грошово-кредитною політикою та ін. Для ефективного форму- вання прибутку необхідно значну увагу приділяти цим факторам, про- водити аналіз їх впливу на величину отримуваного прибутку.