Забруднювачі продуктів харчування (загальні положення)

Для того, щоб захистити здоров’я громадян, важливо тримати забруднювачі на рівнях, які є токсикологічно прийнятними. Вміст шкідливих речовин повинен бути зменшений більш радикально — де можливо — за допомогою передового виробництва або сільськогосподарської діяльності, для того, щоб досягнути вищого рівню захисту здоров’я, а особливо — для вразливих груп населення.

Правові вимоги щодо забруднення продуктів харчування містяться у Регламенті Комісії (ЄС) № 466/2001 від 8 березня 2001 року, що встановлює максимальні рівні певних шкідливих речовин у харчових продуктах, Директиві Ради 85/591/ЄЕС від 20 грудня 1985 року про введення порядку відбору зразків та методів аналізу Співтовариства для перевірки продовольчих товарів, призначених для людського споживання, Директиві Ради 93/99/ЄЕС від 29 жовтня 1993 року про додаткові заходи щодо офіційного контролю продовольчих товарів, Директиві Комісії 98/53/ЄС від 16 липня 1998 року про встановлення порядку відбору зразків та методів аналізу для офіційної перевірки максимального вмісту для деяких шкідливих домішок у продовольчих товарах та деяких інших правових актах ЄС.

Як зазначається у Регламенті Комісії (ЄС) № 466/2001 від 8 березня 2001 року, що встановлює максимальні рівні певних шкідливих речовин у харчових продуктах, харчові інгредієнти, що використовуються у виробництві харчових сумішей, повинні відповідати максимальним рівням вмісту, встановленим у цьому Регламенті, перед доданням у вищезазначену харчову суміш, для того, щоб уникнути розчинення (враховувати їх у разі розчинення).

Овочі є головним джерелом нітратів, що споживає людина. НКХП у своєму висновку від 22 вересня 1995 року встановив, що загальне споживання нітратів зазвичай набагато нижче рівню прийнятного щоденного споживання. Тим не менш, він рекомендував продовження зусиль знизити вміст нітратів у їжі та воді, оскільки нітрати можуть перетворитися на нітрити та нітроаміни, та закликав ухвалити належну сільськогосподарську практику для того, щоб забезпечити рівні вмісту нітратів настільки низькі, наскільки дійсно можна досягнути.

Знизити рівні вмісту нітратів в овочах можуть допомогти особливі заходи, розроблені для забезпечення кращого контролю за джерелами нітратів разом з кодексами належної сільськогосподарської практики. Тим не менш, кліматичні умови також впливають на рівень вмісту нітратів у певних овочах. Тому для овочів повинні бути закріплені різні максимальні рівні вмісту нітратів залежно від сезону. Кліматичні умови у різних частинах Спільноти є дуже різними. Тому державам—членам повинно бути дозволено, на перехідний період, дозволити торгівлю латуком та шпинатом, вирощеними та призначеними для споживання на їхній території, з рівнями вмісту нітратів, вищих за ті, що закріплені у пунктах 1.1 та 1.3 Додатку I до Регламенту Комісії (ЄС) № 466/2001 від 8 березня 2001 року, за умови, що кількості домішок залишаються прийнятними з точки зору охорони здоров’я.

Виробники салату-латуку та шпинату, визнані у державах—членах, які надали вищезазначені дозволи, повинні поступово модифікувати свої методи сільського господарювання шляхом застосування рекомендованої належної сільськогосподарської практики на національному рівні, з тим, щоб наприкінці перехідного періоду відповідати максимальним рівням вмісту, закладеним в на рівні Спільноти. Досягнути спільних покажчиків бажано якомога швидше.

Рівні, встановлені для салату-латуку та шпинату, повинні бути переглянуті та, якщо можливо, повинні бути зменшені до 1 січня 2002 року. Цей перегляд ґрунтуватиметься на моніторингу, проведеному державами—членами та на застосуванні кодексів належної сільськогосподарської практики для того, щоб зробити максимальні рівні вмісту настільки низькими, наскільки цього можна досягнути у прийнятний спосіб.

Моніторинг рівнів вмісту нітратів у салаті-латуку та у шпинаті та застосування належної сільськогосподарської практики здійснюється з використанням засобів, що є пропорційними бажаній меті, результатам моніторингу, що отримуються, та, зокрема, у світлі ризиків та накопиченого досвіду.

Межі вмісту для латуку, вирощеного під відкритим небом, закріплюються на нижчому рівні, аніж межі для латуку, вирощеного у тепличних умовах, та для того, щоб дозволити ефективний контроль, обмеження, встановлені для салату-латуку, що вирощується під відкритим небом, повинні застосовуватися також й до салату-латуку, вирощеного у тепличних умовах, у відсутність чіткого маркування.

Афлатоксини є грибковими токсинами (мікотоксинами), що виробляються певними видами Aspergillus (лат. — аспергили, гриби роду Aspergillus), які розвиваються за високих температур та рівнів вологості. Афлатоксини — це канцерогенні речовини, що спричиняють шкідливий вплив на ДНК, та що можуть бути присутні у великої кількості харчових продуктів. Для речовин цього типу не існує крайньої межі, нижче за яку не спостерігалося б шкідливого впливу. Тому не може бути встановлено прийнятного щоденного споживання. Теперішній рівень наукових та технічних знань та досягнень у виробництві та методах зберігання не можуть запобігти розвитку цих грибків та внаслідок цього, не в змозі повністю вилучити афла- токсини з їжі. Тому бажано встановити межі настільки низькими, наскільки цього можна досягнути у прийнятний спосіб.

Потрібно надати сприяння зусиллям, спрямованим на покращення методів виробництва, збирання врожаю та зберігання, для того, щоб зменшити розвиток грибків. Група афлатокси- нів включає велику кількість сполук різного рівню токсичності та за різної частоти їх присутності у їжі. Афлатоксин B1 є, безумовно, найбільш токсичною сполукою.

Визнано, що сортування або інші методи фізичної обробки роблять можливим зниження вмісту афлатоксину в арахісі, горіхах та сушених фруктах. Для того, щоб зменшити тиск на торгівлю, рекомендується прийняти більш високий вміст афлатоксину для тих продуктів, що не призначені для прямого споживання людиною або не виступатимуть у якості інгредієнтів у харчових продуктах. У цих випадках, максимальні рівні вмісту афлатоксинів були закріплені шляхом урахування у той самий час відомих можливих наслідків вищезазначених способів обробки арахісу, горіхів та сушених фруктів та потреби приведення після обробки у відповідність з максимальними рівнями вмісту, закріпленими для цих продуктів, призначених для прямого споживання людиною або для використання у якості інгредієнтів у харчових продуктах. У випадку із зерновими культурами, не може бути виключено, що методи сортування або інші види фізичної обробки можуть знизити рівень забруднення афлатоксинами. Для того, щоб бути в змозі перевірити реальну ефективність цих методів та, якщо необхідно, закріпити конкретні максимальні межі для не перероблених зернових культур, передбачається на обмежений період застосувати максимальні рівні вмісту, закладені у Додатку I до Регламенту Комісії (ЄС) № 466/2001 від 8 березня 2001 року, тільки для зернових та перероблених з них продуктів, призначених для прямого споживання людиною або у якості інгредієнту у харчових продуктах. За відсутності даних, що виправдовують закріплення конкретної максимальної межі вмісту для неперероблених зернових, після чітко встановленого проміжку часу, макси- мальна межа, закладена в для зернових та перероблених з них продуктів, призначених для прямого споживання людиною або у якості харчового інгредієнту, також застосовуватиметься й до неперероблених зернових.

Для того, щоб дозволити ефективний контроль над дотриманням різноманітних обмежень, закріплених для зазначених продуктів, необхідно знати точне призначення, що може бути здійснено за допомогою належного маркування. Продукти з рівнями вмісту афлатоксину, що перевищують максимальну межу, не можна вводити в обіг — ані такі, що йдуть у суміші з іншими харчовими продуктами, ані у якості інгредієнту в інших харчових продуктах. Згідно зі статтею 5 Регламенту (ЄЕС) № 315/93, держави—члени можуть зберегти свої національні положення стосовно максимальних рівнів вмісту афлатоксинів у певних харчових продуктах, для яких не було ухвалено жодних положень Спільноти.

Поглинання свинцю може становити серйозний ризик для здоров’я громадян. Свинець може викликати зниження пізнавального розвитку та розумової діяльності у дітей, а також підвищення кров’яного тиску та серцево-судинні захворювання у дорослих. За останнє десятиріччя рівні вмісту його у їжі значно знизилися завдяки обізнаності про те, що свинець складає проблему для здоров’я та пов’язаним з джерелом зусиллям, спрямованим на зниження виділення свинцю та покращення у якості хімічного аналізу. У своєму висновку від 19 червня 1992 року, НКХП вирішила, що середній рівень вмісту свинцю у харчових продуктах не викликає підстав для занепокоєння, але потрібно здійснити довгострокову акцію з метою подальшого зниження середніх рівнів вмісту свинцю у харчових продуктах. Тому максимальні рівні вмісту повинні бути встановлені настільки низькими, наскільки цього можна досягнути у прийнятний спосіб.

Кадмій може накопичуватися в організмі людини та може викликати ниркову дисфункцію пошкодження кісних тканин та розлади репродуктивної функції. Не виключено, що на організм людини він діє як канцерогенна речовина. НКХП, у своєму висновку від 2 червня 1995 року, рекомендувала докласти більших зусиль, щоб знизити харчову наразливість на кадмій, оскільки харчові продукти є головним джерелом споживання людиною кадмію. Тому максимальні рівні повинні бути встановлені настільки низькими, наскільки цього можна досягнути у прийнятний спосіб.

Метил-ртуть може викликати дефекти у нормальному розвиткові мозку дитини, а за вищих рівнів вмісту може викликати неврологічні зміни у дорослих. Ртуть більшою мірою забруднює рибу та рибні продукти. Щоб захистити здоров’я громадян, Рішенням Комісії 93/351/ЄЕС закладені максимальні рівні вмісту ртуті у рибопродуктах. У міркуваннях прозорості, відповідні заходи, закладені в цьому Рішенні, повинні бути перенесені у цей Регламент та оновлені тут. Рівні вмісту повинні бути встановлені настільки низькими, наскільки цього можна досягнути у прийнятний спосіб, із врахуванням того, що за фізіологічних причин певні види накопичують ртуть у своїх тканинах набагато легше, ніж інші.

3-монохлорпропан — 1,2-диол (3-МХПД) створюється під час переробки харчових продуктів за певних умов. Зокрема, він може виробитися під час виробництва пряного харчового інгредієнту «гідролізований рослинний білок», що виробляється за допомогою методу кислотного гідролізу (acid-HVP). Шляхом внесення корегувань у виробничій процес, за останні роки було досягнуто значного зниження вмісту 3-МХПД у вищезазначеному продукті. Нещодавно декілька держав—членів також повідомили про високі рівні вмісту 3-МХПД у певних зразках соєвого соусу. Для того, щоб застосувати належну виробничу практику та захистити здоров’я споживачів, повинні бути встановлені максимальні рівні вмісту 3-МХПД. НКХП у своєму висновку від 16 грудня 1994 року, що був затверджений 12 червня 1997 року, порадила, що 3-МХПД повинен вважатися канцерогенною речовиною, що спричиняє шкідливий вплив на ДНК, та що залишки 3-МХПД у харчових продуктах повинні бути зовсім непомітними. Проведені нещодавно токсикологічні дослідження вказують на те, що ця речовина діє як канцероген, що не спричиняє шкідливий вплив на ДНК, in vivo.

Максимальні рівні вмісту 3-МХПД, зазначені у Додатку I до Регламенту Комісії (ЄС) № 466/2001 від 8 березня 2001 року, ґрунтуються на висновку НКХП. НКХП перегляне токсичність 3-МХПД у світлі нових досліджень. Адекватність максимальних рівнів вмісту повинна бути переглянута, як тільки буде готовий новий висновок НКХП. Від держав—членів вимагається провести дослідження інших харчових продуктів на предмет вмісту 3-МХПД для того, щоб розглянути потребу у встановленні максимальних рівнів вмісту для додаткових харчових продуктів.

Будь-який рівень вмісту, встановлений на рівні Спільноти повинен буде підлягати регулярному перегляду, що враховуватиме просування наукового та технічного знання та покращень, що вносяться у виробничий або сільськогосподарський процеси з метою досягнення поступового зниження рівнів вмісту.