Реґуляція та гармонізація

Широка мережа груп і комітетів функціонує в новій полі тичній стратеги Єврокоміси, заснованій більше на регуляції, аніж на загальній гармонізації10 Справді, якщо раніше Комісія віддавала перевагу політиці гармонізації специфічних аспектів національних правових систем, що було необхідно для створення основ єдиного ринку, згодом вона перейшла до політики

“регулятивного” типу, що дозволяє навіть говорити про Євро- союз, як про “регулятивну державу”11 Метою регуляції є виправлення так званих “вад ринку”, як от випадків монополізму, “негативного ставлення до чужинців”, неповноти інформаційних потоків та недостатньої ефективності розпоряджень у галузі “соціальних надбань”, зокрема безпеки громадян, захисту споживача, довкілля тощо Розкриємо мотиви такої еволюції Передусім жорстка й повна гармонізація різних адміністративних і нормативних національних систем не є необхідною, адже загальний принципом шістьох фундаментальних свобод Європейського Співтовариства є принцип “взаємного ви знання”12 (нагадаймо, що ці шість свобод передбачають вільний товарообіг, вільний рух робочої сили, установ, надання послуг, обіг капіталів і виплат, переміщення й перебування громадян) Принцип взаємного визнання був вироблений Комісією на під ставі відомої справи про діжонський касіс (1978) і подальшої правової практики, якою Суд ЄС підтвердив, що будь яка дер жава-член зобов’язана приймати продукти, легально вироблені і/або комерціалізовані в іншій державі Співтовариства, в тих мірах, у яких вони відповідають в еквівалентному вимірі легітимним цілям, передбаченим законодавством певної держави11 Цей принцип був поширений потім Судом ЄС та Комісією на інші фундаментальні свободи Єврокомісія використала принцип взаємного визнання для того, щоб звільнитися від важкого тягаря гармонізації, який довго стримував и діяльність Тим самим вона по суті стимулювала конкуренцію між регулятивними процесами та національними адміністративними системами, зосере дившись на мінімальних вимогах і стандартах і втручаючись че рез “регулятивні” акти в ринкові відносини лише там, де така конкуренція не гарантує задоволення інтересів Союзу Крім того, регуляція значно менше коштує, ніж гармонізація, адже вимагає менших енергетичних, людських і фінансових витрат Таким чином особливо відповідає духові такої установи, як Єв рокомісія, можливості якої явно обмежені, порівняно з постав леними перед нею завданнями Витрати на “регулятивну” полі тику безпосередньо лягають на уряди, галузі промисловості й окремих громадян, які повинні п дотримуватись

Нарешті, цей підхід дозволяє врахувати також національну, регіональну й локальну специфіку, відповідно до принципу суб сидіарності Як було відзначено, в такий спосіб Єврокомісія по лишила “гармонізацшну концепцію, яка в минулому домінувала й створювала ризик перетворення Євроспільноти на щось на кшталт гармонізаційного асфальтового катка або ‘ опікунську державу” з інтервенціоністськими тенденціями”14 3 іншого боку, новий пщхщ, який може часом здаватися не досить ефек тивним, вимагає, звичайно, більшої співпраці між національними адміністраціями

На думку деяких спостерігачів, виконання “регулятивної” функції Єврокомісією та іншими інституціями Співтовариства наблизило б Євросоюз до поняття Hollow state1 (“порожньої держави”), що передбачає надання переваги переговорам, посередництву й програмуванню перед вибором і випадковістю Майбутній європейський уряд мав би, отже, “всі характеристики “порожньої держави” з мережею також частково порожніх держав і ніяк не міг би уособлювати наднаціональну державу”16 В кожному разі варто спитати себе, чи передання інституціям Союзу певних повноважень у галузях, тісно пов’язаних із державним суверенітетом (як-от право карбувати монету, вже вті лене в життя з прийняттям євро, внутрішня безпека або дипломатія), не сприятиме “наповненню” системи європейського уряду17gt;