<<
>>

4. Гармонізація законодавства

Гармонізація в широкому розумінні — це процес приведення у відповідність, побудований на наукових методологічних основах єдності, завершеності, цілісності, пропорційності, узгодження і досконалості2.

1 Большой юридический словарь / Под ред.

А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских.

— 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2004. — С. 112.

2 Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. — М.: НОРМА, 1996.

- С. 75.

124

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

125

Гармонізація законодавства, як найважливіша форма зближення правових систем, є дуже тонким і трудомістким процесом, що не приводить правові системи до повної єдності, проте максимально зближує законодавства різних держав у вирішенні правових проблем. Відмінність національних законодавств випливає з відмінностей у національних традиціях, рівнях розвитку і підходах до правових проблем.

При здійсненні процесу гармонізації використовуються різноманітні прийоми. При цьому важливо виявити, і якомога повніше, особливості регулювання в конкретних системах права і враховувати їх у процесі застосування, у контактах із нормами законодавства інших держав. Відмову від специфіки національних правових традицій, що відображають різноманітність і унікальність організації життя в різних державах, не є метою гармонізації законодавства.

З погляду порівняльного правознавства, процес гармонізації нормативно-правової бази може мати місце як усередині однієї правової сім'ї, так і між правовими системами, що належать різним правовим сім'ям.

Гармонізація законодавства передбачає наявність об'єктивних умов зближення в тій чи іншій сфері — наявність підстав для гармонізації. Право лише або створює стимул, або оформляє вже існуючі умови.

Разом із тим, за наявності об'єктивних умов зближення і узгодження правового регулювання велику роль відіграє юридична техніка. Перш за все, для реалізації гармонізації особливе значення має термінологічна уніфікація, пов'язана з розробкленням понятійного апарату.

Це сприяє виробленню механізмів досягнення цілей і визначає способи їх забезпечення. Вироблення єдиної термінології, необхідної для здійснення гармонізації, установлює і закріплює єдині вимоги до використання термінів, систематизує поняття, виключає з обороту застарілі терміни і сприяє раціональній організації нормотворчої діяльності. Повна уніфікація юридичної термінології — важлива передумова підвищення формальної визначеності права, ліквідації суперечностей у розумінні правових текстів, підвищення їх доступності.

Як приклади гармонізації законодавства на регіональному рівні можуть бути численні конвенції і модельні законодавчі акти,

підготовлені в рамках одного з перших регіональних об'єднань — Панамериканського союзу, створеного в 1889 р. і перетвореного після другої світової війни на Організацію американських держав'.

Безліч прикладів гармонізації законодавства на регіональному рівні в даний час дає Європейський Союз. Гармонізація в рамках ЄС здійснюється шляхом підготовки директив, обов'язкових для держав — членів ЄС. Проте визначення форм і методів її реалізації залишається прерогативою держави — члена ЄС. Таким чином, директива є найважливішим джерелом права ЄС, що виступає як правовий інструмент, за допомогою якого відбувається регулювання інтеграційних процесів у багатьох державах Європейського Співтовариства.

Отже, кінцева мета гармонізації — встановлення єдиного результату дії норми права. Проведення гармонізації здійснюється в руслі інтеграційних процесів, що передбачають зближення законодавств і національних правових систем.

<< | >>
Источник: X. БЕХРУЗ. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО. ПІДРУЧНИК 2009. 2009

Еще по теме 4. Гармонізація законодавства:

  1. Главный теоретик позднего меркантилизма в Англии - Томас Мен (1571-1641). Он был членом, правления Ост-Индской компании и правительственного торгового комитета. В 1664 г. была издана его книга "Богатство Англии во внешней торговле, или баланс нашей внешней торговли как регулятор нашего богатства".

    Ниже излагаются основные положения этой книги, в которой с позиций меркантилизма обосновывается внутренняя и внешняя экономическая политика государства.