Період “після Ніццької у годи”

За наполяганням передусім Італії й Німеччини і з огляду на неповноту рішень Ніццької угоди, Європейська Рада додала до Угоди декларацію (№23), яка закликає до широкого й поглибленого обговорення майбутнього розвитку Євросоюзу, і залучає до цього європейські інституції, національні парламенти, навчальні центри, представників громадянського суспільства й країни-кандидати.

У 2004 році серед іншого будуть розглянуті такі питання:

1. чіткіший розподіл компетенцій між Європейським Союзом і державами-членами на основі принципу субсидіарності;
2. статус хартії фундаментальних прав Європейського Союзу;
3. спрощення угод;
4. роль національних парламентів у побудові об’єднаної Європи.

Ідеться про дуже делікатні теми, і прийняті щодо них рішення матимуть великий вплив на структуру Союзу.

До питання розподілу повноважень дуже чутлива Німеччина, де окремі землі почувають себе “позбавленими” власних повноважень через інтеграційні процеси в Європі, що фактично призвели в Берліні та Брюсселі до перерозподілу регіональних повноважень. Через це виникла потреба в “каталозі повноважень”, який би перелічував чітко і ясно ті, які існують для Євросоюзу, залишаючи для держав-членів повноваження в усіх галузях, не переданих явно до Євросоюзу55. Таке рішення, однак, важко застосувати до Євросоюзу, що розвивався завдяки як конкурентним, так і паралельним повноваженням (згадаймо, наприклад, довкілля, співпрацю й розвиток культури) і мусить мати можливість втручання в усіх секторах, охоплених угодами, де діяльність окремих держав виявляється недостатньою або неефективною. Отож необхідно раціоналізувати та прояснити критерії надання й виконання повноважень Євросоюзом, які наразі надто численні й “розпорошені” по угодах, а також ефективніше застосувати принцип субсидіарності.

Спрощення угод, якого, згідно з декларацією, слід досягти без зміни їхнього змісту, дуже важливе для прозорості й зрозумілості системи. З юридичного погляду дуже важко реорганізувати та спростити угоди, не зачіпаючи їхнього змісту, а також з огляду на те, що звичайне переміщення статті може стати підставою для іншої системної інтерпретації норми"6. Спрощення Угод, з іншого боку, логічно пов’язане з процесом конституціоналізації Євросоюзу, адже справжнє спрощення мало б призвести до чіткого розрізнення між фундаментальними принципами та інституційними нормами й галузевими політиками. У цьому контексті хартія фундаментальних прав мала б бути внесеною до угод, як юридично зобов’язальна.

Нарешті, роль національних парламентів в інституційній побудові Євросоюзу має й надалі сприяти парламентаризації Євросоюзу та збільшенню демократизму,'при чому слід уникати всякого змішування ролей Європейського і національних парламентів та підсилювати форми кооперації й консультації між європейським і національним рівнями, як і контроль парламентів за відповідними урядами"7.