Хартія фундаментальних прав Європейського Союзу

Хартія фундаментальних прав Європейського Союзу була урочисто проголошена Парламентом, Радою та Комісією на Ніццькому саміті 7 грудня 2000 року Таким чином, весь про цес укладання й прийняття першою елемента можливої Євро пейської Конституції тривав півтора року Справді в червні 1999 року Європейська Рада, зібравшись у Кельні засвідчила що ‘ забезпечення фундаментальних прав становить ключовий принцип Європейського Союзу й необхідну переду мову його леґітимності ’ та підкреслила необхідність "опрацювати Хартію прав з метою унаочнити и першорядну вагомість і важливість для громадян Європейського Союзу”'

Склад органу, якому було доручено укладання хартії, передбаченої в Кельні, був конкретизований Європейською Радою на засіданні в Тампере 15-16 жовтня 1999 року Цей орган, назва ний Конвентом, мав налічувати 62 члени, розподілені на 4 групи 15 представників юлів держав або урядів держав-членів, 1 представник Єврокоміси 16 членів Європейською Парламенту та ЗО депgt;татів національних парламентів11 Склад Конвенту

новаторський і не має прецедентів у процесі побудови об’єднаної Європи.

Преамбула містить посилання на “духовну й моральну спадщину” Євросоюзу і знову нагадує, що Союз заснований на неподільних та універсальних цінностях людської гідності, свободи, рівності й солідарності, на принципах демократії53 й правової держави, і ставить людську особистість у центрі своїх дій через запровадження європейського громадянства та створення європейського простору свободи, безпеки й права.

Ці положення можуть становити істотний перехідний етап у стосунках між особою і Євросоюзом. У такий спосіб Євросоюз заявляє про свою волю поступово утверджуватися як новий політичний простір, побудований на понятті громадянства, яке визначає не лише звичайне визнання нових прав на рівні Співтовариства, але також і обов’язки поважати гідність один одного, зобов’язання солідарності, поваги до довкілля тощо.

Принципи, зафіксовані в Преамбулі, відтворено в структурі хартії, організованої навколо 6 фундаментальних цінностей, якими є: гідність (статті 1-5); свобода (статті 6-19); рівність (статті 20-26); солідарність (статті 27-38); громадянство (статті 39-46) і право (статті 47-50)34.

Хартія не має зобов’язального юридичного характеру19. У Ніцці було вирішено, що питання про юридичний статус хартії буде розглянуте на наступній міжурядовій конференції в 2004 році. Таким чином, наразі права й фундаментальні свободи в Європейському Союзі все ще знаходяться під непрямим захистом завдяки доктрині прав людини Суду ЄСЗЬ. Держави, що не погоджуються надати юридично зобов’язального характеру хартії, розглядають її як адресований громадянам об’єднаної Європи документ про те, що Європейський Союз поважає права людини й фундаментальні свободи, залишаючи їх ефективний захист національним конституціям і міжнародним угодам. Ті ж, хто бажає надати хартії юридичної зобов’язальності, розглядають її як частину ширшого процесу конституціоналізації цілої системи, на дальших етапах якого хартія мала б бути внесена до угод і стати складовою частиною майбутньої Європейської конституційної хартії.

Таке протистояння виявляє не лише відмінність позицій різних членів Конвенту, якому доручено редагування хартії, але й двозначність становища, в якому зараз опинився сам процес європейської інтеграції. Ця двозначність, яку в минулому могли іменувати конструктивною, бо вона дозволяла створити “дедалі міцніший союз” шляхом невеликих кроків, без прямого опрацювання високо політичних питань, сьогодні часто стає перешкодою в процесі поглиблення, враховуючи, що всі подальші кроки, які має зробити Євросоюз, — від інституційної реформи з перспективою розширення до проблем внутрішньої політики й поліції, — виразно “політичні” й знаходяться в центрі дебатів про те, який же тип інтеграції можливий і бажаний у розширеному Союзі.

Поза юридичними межами її застосування, проте, не виключено, що визнання її на європейському рівні як сукупності принципів, а також і заборон щодо ключових тем, пов’язаних з інди- відумом, сімейними стосунками, етикою у науковій галузі, її текст мав би вплив також і на національне законодавство європейських держав. Європейська конституційна хартія неминуче є компромісним текстом, з огляду на різне сприйняття та історичний і соціальний досвід, які мають бути в ній відбиті, - однак вона могла б поступово реалізувати конституційну конвергенцію, що супроводжувала б теперішню економічну інтеграцію й гарантувала б мінімум конституційного спільного захисту, підсилюючи європейський юридичний простір, зокрема, в ставленні до культури, традицій та етико-моральних цінностей кожної країни.

Окрім усього, хартія має, безперечно, новаторський характер, незважаючи на те, що Конвент, якому було доручено її укладання, одержав мандат, що ставив його в дуже жорсткі рамки. Справді, в Хартії вперше з’являються нові значні права, як-от право на належне адміністрування, збереження довкілля, біоетики та інформаційних технологій. І сама тектоніка хартії, що базується, серед іншого, на солідарності, відбиває дуже осучаснене бачення суспільства. Крім того, інші права, як-от захист персональних даних, вже гарантовані європейськими директивами, визнаються в хартії, при тому, що вони ще не згадані в конституціях держав-членів.

Нарешті, Європарламент і Єврокомісія зобов’язалися посилатися в разі потреби на хартію в своїх законодавчих пропозиціях, використовуючи ЇЇ, отже, “немов би вона є” юридично зобов’язальним текстом37.