6.2.4. Рішення Суду Європейського Союзу.

Розглядаючи джерела наднаціонального податкового права ЄС, варто приділити увагу впливові на практику застосування норм податкового законодавства у зв’язку з прийняттям рішень Судом ЄС.

Податкові справи, що їх розглядає Суд ЄС, можна розподілити на дві категорії: а) такі, що дають роз’яснення нормам інтеграційного права, але не містять заборон; б) такі, що дають роз’яснення нормам інтеграційного права та містять заборони.

До першої категорії справ варто віднести перед усім рішення, в яких Суд роз’яснює значення термінів, що містяться в актах інституцій ЄС. Наприклад, у справі №102/86 Apple Case[372] Суд надав визначення терміну „зустрічне задоволення” (consideration), роз’яснивши, що оплату поставки товарів треба розуміти як зустрічне задоволення за наявності прямого зв’язку між поставкою товарів та їх оплатою. У справі №186/89 van Tiem Case[373] Суд надав розширене тлумачення поняття „економічна діяльність” (economic activity), підкресливши, що вона охоплює усі форми бізнесової активності, що пов’язані із поставками товарів та отриманням відповідної винагороди, оскільки лише за такого розуміння може реалізовуватися принцип нейтральності єдиного ПДВ відносно різних видів економічної діяльності.

До другої категорії справ слід віднести рішення, в яких Суд, керуючись відповідними положеннями договорів, визначив заборони у формі принципів, що застосовуються до податкових відносин, які виникають в рамках ЄС у зв’язку із будь-якою діяльністю, результати якої є об’єктом оподаткування. Це, зокрема, заборона тарифних та нетарифних бар’єрів на кордонах всередені Співтовариства означає заборону на стягнення мита та інших обов’язкових платежів, що мають рівнозначний ефект (стаття 25 Договору про заснування ЄС), та заборону на кількісні обмеження товарів, що імпортуються, чи інших заходів, які також мають рівнозначний ефект (статті 28-30 Договору про заснування ЄС).

Суд ЄС обмежувально тлумачить положення статті 30 та роз’яснює можливості її застосування виходячи з необхідності зведення до мінімуму будь-яких дій держав-членів, направлених на обмеження принципу вільного руху товарів, осіб, послуг та капіталів. Наочною в такому сенсі є справа №120/79 „Cassis de Dijon”[375]. Розглянувши цю справу, Суд, по-перше, сформулював визначення перешкод вільній торгівлі, надавши розширене тлумачення положенням Договору про заснування ЄС; по-друге, визначив перелік обставин, що виправдовують (justifications) обмеження у застосуванні положень Договору про заснування ЄС; по-третє, встановив певні орієнтири для Комісії щодо роботи з підготовки єдиних правил торгівлі всередені Співтовариства.

Іншим прикладом є заборона дискримінації за ознакою резидентства, що означає неправомірність різного правового режиму резидентів та нерезидентів з інших держав-членів ЄС при оподаткування їх прибутків. Необхідні роз’яснення положень Договору про заснування ЄС, зокрема статті 12, були надані Судом у ряді справ, предметом розгляду яких були спори про відповідність норм національного податкового законодавства праву ЄС у зв’язку із оподаткуванням фізичних та юридичних осіб, що отримують прибуток та території інших держав-членів ЄС (справа №279/93 Schumacker Case[376] та ін.).

Отже, Суд ЄС чинить значний вплив на застосування права ЄС шляхом тлумачення норм та встановлення заборон на дії, несумісні з принципами та метою установчих договорів.