Переднє слово

Оця історична студія вперше була надрукована польською мовою під заголовком ”Dwie chwile z dziejow porewolucyjnej Ukrainy” в збірнику ”Z dziejow Ukrainy”, присвяченім памяти Володимира Антоновича, Пауліна Свєнціцкого і Тадея Рильського, й виданім під моєю редакцією в 1912 p.

За весь час моєї громадської української праці я стояв на грунті своєї приналежности до тієї шляхецької верстви, хоч і спольщеної зверху, але по суті такої-ж української, як українською була в ті часи взагалі вся наша малосвідома, й тільки тепер витворююча в собі но- вочасні форми національного життя, сорокаміліонна нація. Я думав і думаю, що тільки участь тієї рідної мені верстви в новочаснім українськім національнім життю, тільки відродженя традицийного духового звязку зі своєю ’’землею” — дасть її нову моральну силу та енерґію і спасе її від розкладу і загибелі. Думав я також і думаю, що без її активної й свідомої помочи, рівно-ж як без такої-ж помочи лівобічного козацького дворянства, збудувати Державу Українську, принаймні за життя найблизчих поколіннь, не дасться. Без власної- ж держави я собі ніколи не уявляв і тепер не уявляю можности істнування Української — не етноґрафічної маси — а Нації.

I тому, придержуючись принціпу Драгоманова, що мова слуга а не пан людини, я свідомо й нарочито вживав польської літературної мови для швидшого й ширшого поширеня української національної свідомости і свідомости своїх політично-державних завдань серед синів шляхецьких, спольщеної частини великого і єдине до державної творчости здібного хліборобського українського класу. Особливо бажав я зазнайомити своїх сусідів і найблизчих мені по крови й вихованю земляків з тими епохами нашої історії, коли предки наші над будуванням власної держави працювали. Найважніща з тих епох се Хмельниччина. Її науковому дослідженю, пізнанню історичної правди тих героїчних часів, в котрих виросло все наше сучасне життя і без зрозуміння котрих не можна розуміти сучасности — присвячена більшість моїх історичних студій, B тім числі і студія понизча.

Надрукувати ту студію в 1912 році польською, а не українською літературною мовою я вважав тим більше доцільним, що тоді вся так звана ’’свідома” частина української нації (за виїмком одиниць і ”Галичан”), вживаючи української літературної мови, стояла на ґрунті автономізму в межах Російської Держави і до всяких заходів, звязаних з питанням власної української державности, ставилась або дуже вороже, або з великим підозрінням, або-ж, в найкращім разі, абсолютно байдуже. Доказом між иншим тієї повної байдужо- сти може служити й той дрібний факт, що мої історичні праці, друковані по польськи — в котрих, на підставі звісних вже і в ріжних архівах мною знайдених нових документів, аналізувались наші державні (а не тільки культурно-національні) змагання — не діждались і по сей день перекладу на українську літературну мову. Роблю се сьогодня сам, думаючи, що може тепер, після відродженя Української Держави, наше громадянство почне цікавитись звязаними з практикою державного будівництва теоретичними питаннями й може захоче воно пізнати той досвід, котрий в тяжкій боротьбі й тра- ґічних помилках здобули та оставили нам наші предки. Врешті по- слідніми часами богато українців, з посеред наших історичних дер- жавно-творчих верств, стало брати участь в національнім і політичнім життю своєї нації, а їх власне проблеми нашої державности, думаю, повинні інтересувати в першій мірі.

Сей третій том моїх історичних студій єсть продовженя тому I- го, в котрім заналізована участь української шляхецької верстви в Хмельниччині, і тому II-ro\ де в моноґрафії про одного з найвидат- ніщих Хмельничан — Полковника Станіслава Михайла Кричевсько- го — представлені перші роки повстання. Bci ці студії були вступом і підготовкою до ширшої ’’Історії України”, котру я почав було писати перед війною, по схемі дещо відмінній від прийнятої досі нашою історіоґрафією і з більшою увагою не до сентиментально-опо- зицийних та безрозумно-деструктивних, а до мужніх та орґаніза-

“ Обидві праці надруковані у: Вячеслав Липинський, "Твори” (далі ВЛТ), т. 2, Філадельфія 1980. До цього тому, а не до "Z dziej6w Ukrainy" відсилатимемо читача. — Ред.

цийних прояв історичного життя нашої нації. Але-ж вся моя бібліотека й рукописи згоріли підчас погрому разом з хатою в моїм хуторі — Русалівських Чагарах на Уманьщині. He знаючи, чи зможу вже задуману мною ’’Історію України” написати, деякі її дані й висновки використовую тепер, поширивши значно оцю мою студію в порів- нанню з її першим, польським виданням.

Дорогій памяті мого Вірного Друга й Доброго Сусіди, Співробітника в сільській праці хліборобській і громадській, — Селянина Левка Зануди, який за весь час війни беріг у мою відсутність мою хату та в ній оту мою бібліотеку і який за те, що хотів зберегти їх і підчас російської революції, був убитий злими і темними людьми — присвячую мою працю...

Автор

Писано на еміґрації, в Райхенау в Січні 1920 року.